Книги Українською Мовою » 💙 Класика » Через кладку, Ольга Кобилянська 📚 - Українською

Читати книгу - "Через кладку, Ольга Кобилянська"

282
0
18.05.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Через кладку" автора Ольга Кобилянська. Жанр книги: 💙 Класика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 116
Перейти на сторінку:
щоб, маючи їх раз за собою, якнайскоріше вступати на урядову службу.

- На яку?


Він назвав. Це була одна з найповажніших інстанцій, що вимагала багато праці й студій, але, як поясняв, його туди тягне.


- Увійдеш в еліту [29] і урядництва, - закинув я, а в душі подумав: «Ти ж аристократ», а по хвилі додав: - А де ж твоя сестра?


- Маня? - спитав він і поглянув на свій годинник.


- Так. Вона.


- Перебуває все в панства Маріянів. Але, - додав квапно, - лиш доти, доки не почну побирати, вступивши в службу, платні. Тоді зараз мусить вона до нас вернути. Це моя найкраща мрія.


- А доти? - опитав я.


- Доти буде мусила перебувати між чужими. Зрештою, - додав, - це ще не певне, може, й скоріше верне.


Говорячи, ми вийшли з книгарні. Він став прощатись.


- Куди? - спитав я, що мав охоту перебувати довше з колишнім любимцем своїм.


- Власне, до неї, Мані. Сьогодні з полудня вона тут. За годину виїжджає, а щоб могла побути довше з матір'ю, я пішов замість неї поробити закупна для неї й її учениці і спішусь вертатись. А ви, добродію?


- О, я залишусь тут ще днів кілька. Зайди, зайдіть до мене. - І я назвав йому свій готель.


- Радо, як буду мати час. - сказав.


- Або що? - спитав я.


- Я дуже зайнятий студіями. Крім того, даю лекції, вправляюсь сам багато в музиці, і через те. Я зрозумів.


- То вступіть, коли зможете. А їй, т. є. вашій сестрі, поклоніться від мене.


Він підняв капелюха. Я побачив біле, майже мармурове чоло, що стояло трохи в контрасті з його нижчою, трохи обгорілою партією лиця, і кілька хвилин пізніше я стратив його в очей.


«Гарний виробився, дуже гарний, - думав я, - не менше, як був хлопчиною. До того з її устами, її усміхом і тим самим виразом молодості в очах.» І вже не опускав мене образ молодого чоловіка і спомин про неї того дня.


Точно в два дні по тім він з'явився. Старанно одягнений, скромний, з поважними рухами, трохи марний, ростом чи не до мене підходячий, з чолом мислителя, маломовний, спокійно-вижидаючий і з тонкими, трохи опаленими руками музики.


- Отже, тепер приготовляєтесь до іспиту, - спитав я, побалакавши з ним уперед трохи про останні роки його в гімназії, подаючи йому папіроски, за котрі дякував, вимовляючись, що не курить.


- Чи ви належите до якого академічного товариства?


Я не міг через ту його, хоч і яку молоду, а правдиву повагу здобутись, дивлячись у його спокійні очі і на її уста, вимовити, як колись: «ти».


- Аж тепер буду мусив.


- Чому кажете мусив?


- Бо не заповідаю собі з того багато хісна ні для себе, ні для других.


Я зчудувався. Чогось подібного не сподівався з уст щойно чи не вчорашнього матуранта почути. Він говорив спокійно, з повною свідомістю того, що говорив.


- Я волів би ніде не належати й незалежно працювати так.


Я видививсь на нього.


- Це ж літа свободи, а в нас, на Русі, заразом і т. зв. Drang- і Sturmperiode, [30] в котрі вступаєте. Вживіть тепер своєї молодості, пізнайте життя. Вам ті літа остануть у пам'яті.


Він усміхнувся. Цей його усміх був той сам, що в його дитинних літах - молодий і також дитинний, що розкривав його чисту душу.


- Що я можу дати тепер, себто як академік, свому народові, - спитав, - коли я ще сам не готовий? Знаю й чую, що я сам стою ще під властю свого власного буття, себто буття розвою одиниці. Значить, тепер я ще нічого не годен дати й не такий ще, щоб міг себе давати. Отже, до чого шматуватися? А якби вже кому себе давати, то передусім своїй сестрі!


- Я бачу, ви все ще той сам Нестор з гір, що був і дитиною, любив самоту й не любив поділятися. Він всміхнувся.


- Окруження, а до того невідповідне, перешкоджає в думанні, - відповів. - Я дійсно ще й тепер під тим взглядом не дуже змінився. Але свого життя й своєї молодості я помимо того для себе не задержу, те знаю й відчуваю. Я лиш хочу вперед себе самого віднайти. В товаристві я буду мусити передусім стати політиком, а я не хотів би дати в себе вмовити і напрям, котрий маю полюбити; а там буду мусив зараз щось позитивне заявити, до чогось рішитись.


- Ага! - закинув я, пригадуючи собі миттю малого Нестора, що сам хотів свої задачі виробляти.


- Я б передусім хотів свою власну культуру на підставі сили особистості й на рівні вищого її розуміння виробити, а роздроблюючись по різних напрямах, особливо ж - політичних, я б ледве чи дійняв того цілковито.


Я поглянув на нього. Він видавсь мені чимсь визначний і, розуміється, не знав нічого про те; був скромний.


- Політика, - тягнув далі, - сотворила неможливі партії. Я не знаю, може я одстав у своїх поглядах поза моїми товаришами, бодай чую, що я між ними сам. Але мимоволі мушу згадувати слова одного письменника, котрий казав, що, хотячи щось зробити, треба станути понад партії, що ми виховуємось політичне чи не найбільше, і через те вмовляються партії у все, де їх і цілком немає, й багато нашого безголов'я й горя треба приписувати спустошенню через політику. Тому я кажу, що хочу передусім доглядати свою власну культуру, культуру одиниці.


Через хвилю я знов дививсь на оцього хлопця, що своїм обличчям міг би зробити на чужого враження великої дитини, а відтак обізвався:


- Може, ви маєте в смислі своєї теперішньої особистості слушність, але мені здається, що ні.


- Може й ні, - відповів він. - Та про це рішить досвід і розвій його власного я. Я ж ще, як каже моя сестра, доперва в дорозі до розумового життя. Переді мною стільки праці й науки, що коли б лише часу стало, а спішитись з нічим не хочу, хоча я.

1 ... 33 34 35 ... 116
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Через кладку, Ольга Кобилянська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Через кладку, Ольга Кобилянська"