Читати книгу - "Вільні стосунки з босом, Ольга Вісмут"

Я густо червонію, намагаючись злитися з оббивкою дивана, на якому ми сидимо.

— Її сестра розбила мою автівку, — починає Костик.

— Виходить, сестра?

— Ви будете щось замовляти? — поруч із нами з’являється офіціантка.

— Два чаї, — замовляє Зимнєв.

— Мені нічого не треба, — миттю мимрить Костик.

— Отже? — схрещує руки на грудях Зимнєв. — Сестра розбила, до чого тут Софія?

— Послухайте, ми вже із Сонею домовилися полюбовно про повернення грошей.

— А я знаю суми. Де гарантії? Паспорт із собою? Моїй помічниці знадобиться розписка.

— Що? Е… Навіщо паспорт? Вона віддасть гроші, і все.

— Ні, Костянтине, — холодно говорить Зимнєв. — Так справа не піде.

Він кидає короткий погляд на офіціантку, що підійшла. Та ставить перед нами дві чашки чаю. Керівник відразу присовує до мене одну.

— Сума велика.

Я нервово дивлюся на нього. А нічого страшного, що цю суму він мені дав, ніби це п’ять копійок? Так він їх мені дав, а не Костику.

— То що, Костянтине? Як будемо розв’язувати проблему? — Зимнєв схрещує руки. — Я вимагаю, щоб за законом і з розпискою про те, що ти отримав гроші й не маєш претензій.

Мені здається, я закохуюся. Остаточно й безповоротно.