Читати книгу - "На шляху до твого серця, Вікторія Хартманн (viktoria hartmann)"

Даніель

Прокинувшись вранці, я обережно виліз з обіймів Амелії, переклавши її голову на подушку, і тихо вийшов з кімнати. По дорозі до кухні, яка знаходилася на першому поверсі, я вдягнув футболку і вирішив приготувати сніданок. На кухні поки був тільки Маркус, тому ми разом почали готувати млинці, аби швидше впоратися. Поки він замішував тісто, я нарізав фрукти.

— То що там трапилося вночі? — запитує він в мене.

— Амелія боїться грози, — коротко відповів я, не бажаючи розповідати кожну деталь ночі.

— І ти, як герой, прийшов рятувати її? — він посміхається і я вже видивляюся, чим можна в нього жбурнути.

Зрештою, я намагаюся заспокоїтися і не звертати уваги на його дурні жарти, але Маркус не зупиняється на цьому.

— Ти кохаєш її?

— Що? Ні, — відповідаю я. — Я не знаю. Все якось заплутано. Нам потрібно більше часу, щоб зрозуміти один одного.

— І що ти тоді збираєшся робити?

Я кладу ніж на дошку і тяжко видихаю повітря з легень. Він мене доведе до могили своїми запитаннями.

— Я не знаю. Вона мені не довіряє. Перше, що мені потрібно — це завоювати її довіру.

— Братику, ти знаєш, що я завжди на твоєму боці, але зараз ти клеїш з себе дурня, — каже Маркус. — Ти реально не знаєш що робити?

Я мовчу.

— Просто проводьте більше часу. Вона побачить, що ти хороший, і що тобі можна довіритися, — відповідає Маркус. — Ми з хлопцями сьогодні збиралися в місто, аби купити деяких продуктів. Візьмемо з собою дівчат і ти зможеш побути на самоті з Амелією.

— Чувак, я тебе обожнюю, — посміхаюся я.

— Тільки не кажи це їй, бо вона буде ревнувати, — підморгнув Маркус і я все таки жбурнув в нього полуницею.

Через грозу вночі Амелія погано спала, тому спустилася тільки тоді, коли всі вже поїхали. На ній все ще була піжама (шорти та коротка футболка), а волосся вона заплела у косу.

— Доброго ранку, — пробурмотіла дівчина. — А де всі?

— Доброго ранку, — відповів я, закидуючи рушник на плече. — Поїхали до магазину.

— Надовго? — дівчина пройшла до кухні і налила собі кави у чашку.

— Не знаю, — знизую плечима. Насправді я знаю, коли вони повернуться, і це буде не скоро. — Я в басейн. Ти зі мною?

— Можливо, — посміхається Амелія. — Тільки поснідаю.

— Гаразд. Буду чекати.

Амелії не було близько 40 хвилин і я вже подумав, що вона передумала сюди йти. Я помилився. Дівчина вийшла в милій жовтій сукні і підійшла до шезлонгів. Я уважно спостерігав за нею, ніби хижак, який готується здійснити напад на свою жертву.

Кожен сантиметр її тіла був прекрасним. Починаючи від пальців ніг, і закінчуючи маленьким прекрасним носиком. Амелія була вродливою у всіх сенсах цього слова — душою та тілом. І якби не її страх — вона б уже давно була моєю.

Дівчина схрещує руки внизу і торкається країв сукні, тим часом як її погляд прикований до мого. Вона починає підіймати сукню і за декілька секунд та вже лежить біля шезлонгу, а Амелія стоїть в прекрасному червоному купальнику з глибоким декольте. Трясця, вона прекрасна.

Вона повільно, але досить впевнено крокує в бік басейну і я підпливаю ближче, аби допомогти дівчині залізти у воду. Трішки підіймаюся, кладучи руку на плитку, а другу простягаю їй і її ніжна долоня з'єднується з моєю. Ми не відводимо погляд один від одного, навіть коли вона повністю заходить у воду.

Я відпливаю трішки назад, тягнучи її за собою і вона покірно пливе, досі зберігаючи зоровий контакт. Але я, врешті решт, його розриваю, аби ще раз поглянути на Амелію. Вчора я ледь стримав себе, коли побачив її в білому купальнику. Сьогодні ж, я не хотів стримуватися.

— Даніель? — я повертаю погляд до її очей і бачу в них щось, що раніше ніколи не бачив.

Я притягую її ближче до себе так, що її тіло торкається мого, а між обличчями залишається декілька міліметрів. Її ніс торкається мого і я вдихаю запах жіночих парфумів, який останнім часом зводить мене з розуму.

— Даніель...

— Будь ласка, — шепочу я, зажмурюючи очі, ніби мені завдають біль. — Довірся мені. Довірся, прошу.

— Я намагатимуся, — шепоче дівчина і її губи на мить торкаються моїх. — Боюся, але спробую, — знову короткий поцілунок. — Чуєш?

Знову поцілунок, але цього разу довгий, на який я охоче відповідаю. Одна з моїх рук торкається її талії, і я притягую дівчину міцніше, а інша рука плутається у темному волоссі, тримаючи її голову так, як мені хочеться. Поцілунок стає більш міцнішим, гарячішим. Від ніжності не залишається майже нічого. На зміну їй приходить грубість.

Я легко кусаю губи Амелії і, десь із середини, в неї виривається тихий, але доволі звабливий стогін. Її ноги обіймають мою талію і я притискаю дівчину спиною до краю басейну, не розриваючи поцілунок. Долоні, які до цього були на моїх плечах, заплутуються у моєму волоссі, додаючи поцілунку ще більшої пристрасті, бо руки приємною біллю тягнуть мене за пасма волосся.

Моя рука лягає на коліно дівчини, коли ми нарешті розриваємо поцілунок. Важко дихаючи, мій ніс торкається її шиї, поки підборіддя Амелії лягає на мою голову.

Буря — ось, що між нами відбувається.

Віддихавшись, я не чекаю, щоб Амелія щось зробить або скаже. Замість цього я залишаю поцілунки на її шиї, отримуючи у відповідь важке, повне пристрасті дихання. Я знаю, що зараз не варто поспішати, тому сповільнююсь і згодом зупиняюся, згрібаючи дівчину у свої обійми.

— Все добре? — запитую в неї і вона бормоче щось схоже на «так».

Я посміхаюся і згодом вслід за нею виходжу з води після того, як ми ще деякий час плавали. Хапаю рушник і закутую дівчину в нього, протираючи її плечі. Вона посміхається і дарує мені ще один короткий поцілунок, після чого йде до будинку.

Якщо все і надалі буде так добре, то зовсім скоро вона дійсно буде моєю.
 

Амелія

Щойно Даніель пішов до басейну, то моє обличчя густо почервоніло. Я отримала смс від Карін, яка чітко мені пояснила, що вони навмисне залишили нас вдвох. Хлопці хотіли це зберегти в таємниці, але вона була переконливою і натиснула потрібні кнопочки Адама.