Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Неможливий романс, Мартіна Зоріна 📚 - Українською

Читати книгу - "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Неможливий романс" автора Мартіна Зоріна. Жанр книги: 💛 Любовні романи / 💛 Короткий любовний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 33 34 35 ... 88
Перейти на сторінку:
Розділ 16

/Челсі/

 

Що вбиває кохання? Байдужість? Непорозуміння?Зрада?

 

Влад відступив, шумно видихаючи повітря. Його ніздрі розширилися, а очі вкотре набули кольору болота. Чоловік глядів на мене із невластивою йому відразою та міцно, до хрусту в кістках, стискав кулаки. Здавалося, що він ось-ось вибухне і мені дістанеться не менше, аніж його найзапеклішому ворогові чи супернику на рингу. Тільки от я не була готова до такого. Ні фізично, ні морально.

Влад швидкий, сильний, спритний і в десять разів сильніше за мене. У мене жодного шансу на втечу та порятунок. І ми обоє це розуміли. Варто йому лише захотіти, від мене мокрого місця не залишиться. Та ніхто й не помітить цього, бо усім байдуже до мене. В першу чергу — моїм родичам. Інколи у мене складається таке враження, що це Владислав син мого батька, так щиро та яро він його завжди захищає та хвалить. А мене, наче ту паскудну невістку, — тишком ненавидить і прагне витурити із дому.

Налякана, я прикрила обличчя руками й вперлася спиною в стіну. Хотілося стати невидимкою й зникнути безслідно, розчиняючись у всесвіті. Біль образи полонив душу.

— Влад, будь-ласка... — прошепотіла. Страх не відпускав, вируючи в мені наче ураган чи якесь торнадо.

— Вмийся, приведи до ладу волосся і приходь, — шумно видихнувши, промовив Владислав, ігноруючи мої благання. Йому насправді було байдуже, що я скажу. Це кінець. Катастрофа.

Я розплющила очі й крізь пальці, глянула на чоловіка. Його погляд досі горів полум’ям гніву.

 — І не забудь, будь ласка, посміхатися. Не хочу аби рідні думали, що у нас якісь проблеми.

«Звичайно, найголовніше це думка інших!»

 — Тільки от проблеми є і їх не сховаєш до шкатулки, — прошепотіла я, коли двері вбиральні скрипнули й зачинилися за Владиславом.

Повільно, я сповзла по стінці. Сил боротися не було. Та і як? І власне, з ким? З коханим чоловіком... Божевілля!

У мене було не так багато часу аби привести себе до ладу й порядкувати думки. Лічені хвилини, якщо не секунди. Адже, Влад чекати не стане. І якщо я не прийду слідом за ним — ще одного скандалу не уникнути. А то й гірше.

В голові оселилися думки про найжахливіше.

Підійшовши до керамічної раковини, я відкрутила кран і набравши у долоньки води, вплеснула її собі в обличчя. Крижана вода трішки привела до тями й остудила запал. Діставши із сумочки тампони та салфетки, я стерла чорні круги під очима від туші, що потекла й оновила макіяж: поновила чорні стрілки, нафарбувала губи й додала рум'ян. Волосся я розчесала і наново зав'язала у тугий хвіст на маківці. Оглянула своє відображення у дзеркалі й посміхнулась. Якщо чесно, то тільки спробувала видавити із себе більш-менш живу посмішку. Вийшло — не дуже.

Сльозинки досі бриніли на віях, а в очах — клубилися хмари смутку та болю. Я була розбита й розчавлена діями та словами чоловіка.

Як і в кожної пари, у нас були сварки та непорозуміння. Але до рукоприкладства не доходило. До сьогодні. Певно, все буває вперше.

«Аби тільки в останнє!»

Гірко зітхнувши, прикусила губу. Вперлася руками в край раковини й приглушено простогнала. Я не могла перебороти себе й осягнути той жах, що відбувався в моєму житті. Чому все має бути так?! Хто винен у тому, що наш із Владом шлюб тріщить по швах? Він? Я? Оточуючі?

 І найголовніше — чи є сенс рятувати «нас»?

***

Ретельно вимиваючи руки, я вперто намагалася запевнити себе, що все буде добре. Варто лише постаратися і цей вечір стане лише неприємним спогадом. Одним із тих, котрі моя пам’ять намагається закопати глибше та надійніше, але вправно і швидко дістає в найнепотрібніший момент. Тоді, коли мені потрібно бути сміливою, сильною та рішучою, я згадую про всі свої невдачі та провали, про страх, біль та безсилля і втрачаю контроль над ситуацією. Точнісінько так само, як і сьогодні.

Чому я не дала відпір Владиславові? Чому не сказала своє рішуче «ні» й не повернулася додому? Чому не показала, що він має враховувати мою думку? Тисячі «чому» і жодної відповіді. Ні єдиної правильної думи, яка вказала б мені шлях. Нічого! Абсолютна безпросвітна темрява в душі та свідомості.

— Обережніше, дівчино! — почулося чиєсь ричання, заледве я відкрила двері вбиральні. Здається, я когось ними збила з ніг.

***

Перше, що впадало в очі — це чорні шкіряні оксфорди(1) та темно-синього кольору шкарпетки, що виднілися з-під чорних, ідеально вигладжених брюк. Все було захмарно дорогим та типовим, як для відвідувача ресторану «Брістоль». Кого-небудь сюди не пускали й ніколи б не запросили, навіть під дулом пістолета. Репутація закладу на першому місці. Промайнула думка, що й мене, вдягнену у рвані джинси світло-блакитного кольору, чорний джемпер і шкіряну куртку із написом відомої рок-групи, не впустили б до такого люксусового та фешенебельного закладу, якби не знали чия я дружина та донька. Статусність родичів йшла попереду мене й завжди мала неабиякий вплив на людей.

З переляку, що я когось поранила, навіть встигла забути про інцидент з чоловіком і тепер, неквапливо підіймаючи погляд вверх, я розглядала бідолаху, якому дісталося дверима через мою необачність. І розсіяність.

Образ чоловіка доповнював темно-синього кольору піджак на двох гудзиках та білосніжна сорочка із золотими запонками на манжетах. Руку прикрашав дорогий годинник, а на шиї висів ланцюжок з кулоном у вигляді літака.

Десь, я його вже бачила. Тільки от де і коли?»

Здається, ювелірний вибір був зроблений зі сплаву білого та жовтого золота. Й найімовірніше — дизайнерська робота. В принципі, як і весь одяг чоловіка. Певно й ініціали цього багатія вишиті на сорочці, а на номерах авто — ім’я його кота!

Я б не здивувалася такому, бо не раз бачила божевілля власних родичів. У яких від слави, влади та грошей зносило дах. Ельвіра, до прикладу, три роки тому придбала собі цілий тренажерний зал аби займатися там одній. Або з любою донею та іменитим тренером Валерчиком. Два роки назад, мачуха найняла няньку для своїх чихуахуа й обладнала дві кімнати у будинку спеціально для них. А минулого року, Еля та Кіра змусили батька виділити їм кошти для створення власного бренду спідньої білизни. Адже Кірочка у нас юний талант, якому потрібна підтримка й поштовх до світлого майбутнього. Такі забаганки у мачухи та зведеної сестри з’являються мало не кожного місяця. Не знаю, якими чарами заворожила мого батька Еля та свою справу вона знає добре. Батько завжди потурає її захцянкам й без заперечень дає все, що вона бажає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 33 34 35 ... 88
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Неможливий романс, Мартіна Зоріна», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Неможливий романс, Мартіна Зоріна"