Читати книгу - "Варта у Грі, Наталія Ярославівна Матолінець"

Алхімік махнув рукою і пішов назад до аудиторії незвично впевненими і рішучими кроками. Варта повідомила Златанові, що зазирне ще до Аллі з Максом. Попри сварку з магами, горді алхіміки мали б зрозуміти, що зараз не час для образ. Ключове слово — мали б.

***

— Варто, не ускладнюй мені справ, — Аллі закотила очі.

Вона сиділа на високому стільці, мов королева. Зчепила руки на грудях. І метала блискавиці з очей, дивлячись на Тайфуна.

— Я тут не для того, аби щось ускладнювати, — дівчина рішуче увійшла до кімнати і відчула, як погляди алхіміків звернулися до неї колючими цвяхами. Макс упустив її, хоча й здивувався раптовій гості.

— Мені Мель сказав, що у вас збіговисько. Не кличете — то не кличте. Але я теж думаю, що Тайфун повів себе як свиня, — заявила вона з порога.

Аллі звела брову вгору.

— І що? Це ми вже знаємо.

— І те, що всі ми знаємо його характер. Він нестриманий і нетактовний, — налягла Варта. — Але поза тим він — наш голова.

— Умовний, — хмикнула алхімея.

— Та хоч тричі фіктивний! — чаклунка вийшла вперед, ігноруючи недобрі погляди. Темрява всередині обіцяла захистити від них. Тож вона вела далі: — Тай першим кинувся вправляти мізки Альтерові, коли той зі своїми бандюками підстерігав наймолодших алхіміків і відбирав у них крейду. З цим божевільним бовдуром ми колись підписалися на сихівські дуелі, хоч не мали й шансу на перемогу. З ним ми ходили на винниківських вовкулаків, коли ті знахабніли зовсім. А Цитадель? А приїзд відьомської верхівки? Так, я свідома того, що Тайфун часом кидається в бійку, коли можна обійтися. Але трясця, — він темний, Аллі. Як і ти. Як і всі ми тут.

— Апелювати до його старих заслуг не варіант. У кожного знайдеться послужний список, — відповіла алхімея.

Варта закотила очі.

— Тоді скажи, чого ти хочеш. Чого велика голова алхіміків потребує, щоб ми могли поговорити про справи, а не про образи?

— Аґато Тарновецька, — відповіла Аллі з погрозою, — не зловживай довірою. Бо ти сама не на тій позиції, щоб качати права чи захищати когось.

— Анастасіє Дворянин, — Варта хмикнула, називаючи подругу людським іменем, як вони робили дуже рідко, — і що ж похитнуло мою позицію? Те, що я знайшла дві з трьох точок, які позначили темні?

— Інформація, що ти співпрацюєш зі світляками, — вперед виступив Максиміліан.

— Я вимагаю адекватних доказів, або комусь доведеться просити пробачення, — Варта гнівно зиркнула.

— Мій брат, Молібден, бачив тебе зі світляком-чужинцем. Ви зачарували його, щоб приховати щось, — втрутилась Аллі. — І вибачай же, але рідній крові я вірю більше, ніж магічці.

— А ще Моль бачив, як того ж дня світлий Еверест у твоїй компанії побив Морта, — додав Ферум холодно.

Варта застогнала.

— Морта! Лю-у-уди! А Моль не повідомив, що коли це сталося, я лежала непритомна, бо Морт на мене напав?

— Що? — втрутився незвично тихий до того Тайфун. — Він, звичайно, черв’як, але на біса темному нападати на темну?

— От і ми про це, — Максиміліан схвально кивнув.

Варта зрозуміла, що все хилиться в зовсім неприємний бік. І може затягнутися. І тоді Дикоросла...

— Слухайте, баста! — дівчина підвищила тон. — Вирішимо це як маги й алхіміки. Я викликаю Моля. Без жодних заступників. Негайно. І присягаюся: сьогодні він уже благатиме пробачення за ту ахінею, яку поширює про мене. Бо сила на боці того, хто каже правду.

У раптовій тиші Варта відчувала тільки тремтіння напруженої павутини енергії. Вона подумала, що Златан розізлиться через її спонтанну дуель.

— Це, звичайно, твоє право, — повільно й примирливо сказала Аллі, — але Молібден не прийшов на збори сьогодні.

— Стійте, — Варта відчула укол усередині, — а де ж він тоді?

Розділ 8

Суддя чеський

Цок-цок-цок. Варті здавалося, що годинник живе у неї в голові й постійно нагадує про плин часу.

Коли вона бігла вниз вулицею, боковий зір перетворював спалахи сонця у шибках на мерехтливі маятники.

Цок-цок-цок.

— Оратанія на Сихові, Ромашка на Левандівці, я в центрах, — кричала у слухавку Ружичка, — Шавлія поїхала в бік Чорновола. Ще є Волоша і Велесса на Новому Львові, обіцяли маякнути, коли будуть на місці. Хтось із них перекриє Личаків.

— Добре, — видихнула Варта захекано. — Треба якомога швидше.

— Ніби я не знаю! — сварливо кинула Ружа. — Знайдемо!

Чаклунка хотіла в це вірити. Шабаш збереться разом. Шабаш замкне відьомське коло в місті. І якщо Дикоросла в колі (якщо Дикоросла жива), то вони відчують її.

Цок-цок-цок.

Варта злякала зграю голубів.

Щойно алхіміки почули про те, що відьма — наступна жертва, вони таки погодилися забути про образи і взятися за пошуки.

Моль провалився крізь землю так само, як і Дикоросла.

Цок-цок-цок.

Телефон завібрував.

— Де ти? — видихнула чаклунка до Златана.

***

— Знайшли! — голос Ружички горів так радісно, що Варта й сама перейняла її настрій.

Уже сутеніло, коли відьмам удалося провести ритуал і знайти Дикорослу.

— Я тобі на карті скину. То за кільцем, на Луганській. Я написала Таєві.

— Передам Аллі.

— Добре! Ми рухаємося туди!

Варта швидко набрала голову алхіміків. Аллі застогнала у відповідь і сказала, що за тією адресою їхній старий гараж. Тоді чаклунка повідомила Нефа. І ланцюжок пішов. Дивно було робити те, що зазвичай виконувала Дикоросла — повідомляти всіх.

— Мелю! — Варта набрала світлого алхіміка теж. — Ваші старі гаражі.

— Зрозумів, — хмикнув той. — Так і знав, що наша Моль щось вчудила! Уже їду...

Варта вдихнула глибоко і вперше за день відчула краплю спокою. Відьми знайшли Дикорослу. Вона, напевне, ховається з Молем. Зараз вони поїдуть туди, знайдуть їх, організують гарний захист, і тоді можна буде зайнятися пошуком мітки і жертви світляків...

— Дівчино, вас підкинути? — Златан двічі посигналив. Його чорне авто випливло з-за повороту.

Варта озирнулась — чи нема ще зайвих спостерігачів — і пірнула на переднє сидіння.

— До кільця на Луганській! — видихнула вона.

— Уже відчалюємо, — маг накладав маршрут на планшеті та рвонув