Читати книгу - "Дітлахи Анансі"

Дейзі мовчки підняла брову.

— То був вищезгаданий нами Чарльз Нансі. Він прийшов побалакати зі мною. Може, провести його сюди? Якщо треба, можете скористатися моїм кабінетом для допиту. Здається, в мене навіть є диктофон, можу позичити.

— Гадаю, це зайве. Спершу мені слід дати раду паперам.

— Так-так. Дурниця з мого боку. Тож, гм, може, хочете на нього поглянути?

— Не певна, що це якось нам допоможе.

— О, я не скажу йому, що ви розслідуєте його темні справи, — запевнив Ґрем Коутс. — Інакше він зникне з місця злочину ще до того, як ви встигнете спіймати його з доказовим матеріалом. Щиро кажучи, мені здається, що я з великим розумінням ставлюся до проблем сучасного поліціювання.

Дейзі спіймала себе на думці, що якщо хтось і крав гроші в цього чоловіка, то цей хтось був не такою вже й поганою людиною. Звісно, вона чудово знала, що поліціянтці такі думки не личать.

— Я вас проведу, — продовжив Ґрем Коутс.

У вестибюлі чекав чоловік. Він виглядав так, ніби спав одягненим. Його підборіддя вкривала щетина, і він здавався вкрай спантеличеним. Ґрем Коутс штурхнув Дейзі і кивнув на чоловіка. Вголос він сказав:

— Чарльзе, друже, гляньте на себе! Вигляд у вас жахливий.

Товстун Чарлі сонно позирнув на начальника:

— Я не ночував удома. Трапилось непорозуміння з таксі.

— Чарльзе, це детективка-констебль Дей із Міської поліції Лондона. Вона тут із поточних робочих питань.

До Товстуна Чарлі дійшло, що в приміщенні є ще хтось. Він зосередився і побачив поліційну форму. Тоді розгледів обличчя:

— Е-е.

— Доброго ранку, — сказала Дейзі. Точніше, це сказав її рот. У голові ж зациклилось нескінченне «трясця трясця трясця».

— Радий знайомству, — відповів Товстун Чарлі. Через спантеличення він зробив те, чого ніколи не робив раніше — уявив поліціянтку в формі взагалі без одягу, і збагнув, що уява підсовує йому досить точне зображення юної пані, поруч із якою він прокинувся в ліжку після тризни по батькові. Уніформа робила її старшою, різкішою, значно страшнішою, але це точно була та сама жінка.

Як і будь-яка жива істота, Товстун Чарлі мав свій ліміт сприйняття химерності. Вже кілька днів стрілка химерометра Чарлі була на червоній позначці й іноді трохи коливалась туди-сюди. Зараз же пристрій зламався. Чарлі запідозрив, що відтепер його вже неможливо буде чимось здивувати. Сюрпризи закінчились. Далі було просто нікуди.

Звісно, він помилявся.

Товстун Чарлі стежив, як Дейзі іде геть, а тоді пішов за Ґремом Коутсом до його кабінету.

Ґрем Коутс рішуче зачинив двері. Тоді умостив дупу на стіл і усміхнувся, ніби тхір, який щойно збагнув, що його випадково замкнули на ніч в курнику.

— Будьмо чесними, — заявив начальник. — Карти на стіл. Не литимемо води. Домовмося, — підвищив він голос, — вийти з відкритими заборолами.

— Добре, — погодився Товстун Чарлі, — домовмося. Ви казали, що я щось маю підписати?

— Це твердження більше не дійсне. Звільніть від нього свій розум. Обговорімо краще дещо, на що ви звернули мою увагу кілька днів тому. Ви попередили мене щодо нетипових трансакцій, які тут трапляються.

— Справді?

— Танго, Чарльзе, танцюють удвох, каже приказка. Звісно, першим моїм порухом було почати розслідування. Саме тому нас сьогодні відвідала детективка-констебль Дей. І, гадаю, те, що я знайшов, вас не шокує.

— Не шокує?

— Безумовно. Як ви самі зауважили, існують певні докази фінансових незбігів, Чарльзе. Та майте на увазі, що дуло підозр вказує тільки в одному напрямку.

— В одному напрямку?

— В одному напрямку.

Товстун Чарлі почувався остаточно збитим з пантелику.

— Куди?

Ґрем Коутс набув стривоженого вигляду, чи принаймні вдав, що набуває його. Однак вдався йому тільки вираз обличчя, властивий немовлятам, коли ті збираються відригнути.

— На вас, Чарльзе. Поліція підозрює вас.

— Ага. Цілком імовірно. Такий уже в мене видався день.

І Товстун Чарлі поплентався додому.

Павук відчинив вхідні двері. Починало дощити, і Товстун Чарлі стояв там потовчений і мокрий.

— То мені нарешті можна додому? — спитав він.

— Не робитиму нічого, щоб тебе зупинити. Це все ж таки твій дім. Де ти був усю ніч?

— Ти чудово знаєш, де я був усю ніч! Мені не вдавалося потрапити додому. Не знаю, що це за магічні штучки ти на мені використовував.

— Це була не магія, — ображено заявив Павук. — Це було диво!

Товстун Чарлі проштовхався повз брата і затупотів сходами. Він зайшов до ванної кімнати, заткнув отвір і відкрутив крани. Тоді просунув голову в коридор:

— Мені начхати, як воно називається. Ти робив це в моєму домі і не дозволив мені вчора до нього потрапити.

Він зняв позавчорашній одяг. Тоді знову висунув голову:

— А ще поліція завела на мене розслідування на роботі. Ти що, сказав Ґрему Коутсу, що в нього там якісь фінансові негаразди?

— Звісно, сказав.

— Ха! Ну тепер він підозрює мене, ось так!

— О, я так не думаю.

— Ну, отак ти знаєш, про що патякаєш. Я з ним розмовляв. Вже підключили поліцію. А ще є Розі. Ми з тобою матимемо дуже довгу розмову про Розі, коли я вийду з ванни. Але спершу я скупаюся. Всю вчорашню ніч я тинявся околицями. Поспав тільки на задньому сидінні таксі. А коли прокинувся, була п'ята ранку, і мій водій перетворювався на Тревіса Бікла. Він там цілий монолог видав. Я сказав йому, що він може припинити шукати Максвелл-Ґарденс, бо це точно була не максвеллґарденська ніч. Зрештою він погодився, тож ми поїхали і поснідали в одній із тих забігайлівок для водіїв таксі. Ми їли яєчню з бобами, сосисками і тостами, а запивали це все чаєм, в якому можна було поставити сторчма ложку. Коли він сказав іншим водіям таксі, що минулої ночі об'їздив всі околиці в пошуках Максвелл-Ґарденс, я думав, що от-от проллється кров. Не пролилась, але було