Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Все навколо зупинилося. Тепер вони знаходилися в якомусь приміщенні. Повелитель відкрив очі, демонструючи всю глибину блакитних вирів, і відсторонився від дівчини. Побачивши її здивований погляд, він насупився, потерши рукою свій лоб.

-Дякую, за таку ... хм .. цікаву пропозицію, але можна відмовитися від наданої честі? - обережно запитала Лія, оглядаючи місце, в якому вони опинилися.

Це була кімната на дні, можливо, океану. Вони немов перебували в прозорій коробці з повітрям, а навколо жив своїм життям підводний світ.

У приміщенні посередині стояло велике ліжко з зеленим балдахіном. Недалеко від нього елегантний різьблений столик з двома плетеними пуфиками.

-Ти закохана? - здивував своїм питанням повелитель.

Цікаво до чого це питання? Якщо закохана, зґвалтує, ні, - сама віддамся?

«Лія, які б не були солодкі його поцілунки - борись, - наполегливо підбираючи слова, говорив в її голові Деміон. - Намагайся уявити, щось погане, не піддавайся його чарівності ».

Лія хотіла кивнути, але згадала слова духа, що варунця не варто обманювати, і заперечливо похитала головою.

-Значить ти комусь призначена.

Це скоріше було твердження, ніж питання. Здавалося, володар засмучений. У його блакитних очах Лія побачила печаль, немов він зробив відкриття, в яке не хотів вірити.

Вона не знала, що відповісти, як реагувати на його слова. Значили вони, що обіцянки пристрасної ночі скасовуються? Або все ж ніч буде, але не пристрасна. Дівчина нервово засміялася своїм думками.

-Мій поцілунок має магією, - зітхнув Древіс. - На тебе вона не подіяла.

-На мене не діє ваша магія, - знизала плечима Лія.

-Дивно, а можна ще раз спробувати?

Лія збентежилася від такого питання. Якось незвично, коли тебе просить про поцілунок повелитель, нехай і з іншого світу.

Трохи поміркувавши, вона нерішуче кивнула. Нехай перевіряє, чого вже там. Хто ж винен, що це через поцілунок перевіряється.

«Ліє, ти опираєшся?» - нагадав про себе Деміон.

«Почекай, я веду переговори, щоб не стати його коханкою», - невизначено відповіла дівчина.

Древіс ніжно взяв її за плечі і поцілував. Тепер його губи не просто притискувалися, вони ніжно підминали її уста. Язик проник в рот. Він виявився холодним і гладеньким. Лія здригнулася від незвичного відчуття холоду, але відштовхнути не наважилася. Якихось солодких емоцій від його дій вона не відчувала, але поцілунок був приємним і незвичайним.

Повелитель знехотя перервав його. Коли відсторонився, Лія помітила в його очах пустотливі іскорки. З'явилося відчуття, що її обдурили. Вона підозріло глянула на кракена.

Древіс засміявся.

-Так, ви збрехали мені, - здогадалася дівчина.

-Пробач, не втримався. Думаю, більше можливості насолодитися твоїм поцілунком у мене не буде, - продовжував посміхатися кракен. - Як тільки ти потрапила в воду, минаючи захисний полог, я здогадався, що магія на тебе не діє. Тепер можна дізнатися ім'я тієї, яку тільки що цілував?

-А ви у всіх питаєте ім'я, коли вже поцілували?

-У деяких не питаю, навіть коли вже спокусив, - відверто відповів повелитель, чим знову збентежив дівчину.

-Лія.

- Ліяна, навіть ім'я водне, - сумно посміхнувся повелитель.- Шкода, що ти призначена для іншого.

-Я не призначена.

«Ліє, що там? Як ти встояла перед отруйним поцілунком? »- хвилювався Деміон.

«З'ясовую, почекай поки. Помовч, щоб він не здогадався про наше спілкування ».

-Мій поцілунок - це не зовсім магія. Він як властивості мого організму. Жінка, що відчула його на собі, піддається таємним бажанням своєї плоті. Неважливо, хто вона і якої раси. Встояти можуть лише ті, у кого є його справжня пара.

Лія інстинктивно доторкнулася до свого зап'ястя, на якому красувалася мітка. Простеживши за її жестом, повелитель здивовано підняв брову.

-Ти бонобі дракона?

Їй не потрібно було відповідати, погляд красномовніший будь-якого слова. Кракен задумливо подивився на стіну прозорої кімнати.

-Істинна пара дракона з іншого світу. Правду кажуть, що дракони всевладні. Самі Боги посилають призначених ящерам.

Ніяка я не призначена, - повторила Лія, зло додавши .- Мітка - це ще не вирок.

-Хто твій дракон?

-У мене немає дракона. Я сама по собі. Виконаю безглуздий кровний договір і повернуся у свій світ.

- Ти не знаєш, чия бонобі? - задумливо запитав кракен. - Треба ж.

Лії не подобалося, як він все говорив, про щось розмірковував, розгадував ситуацію, як ребус.

-Ви допоможете мені відправиться в ліс Іудови? - вирішила ризикнути Лія.

-Зараз вже ніч, скоро почнеться дивовижна вистава, яка буває раз на століття. Запрошую тебе подивитися це дійство. За цим магічним полем ти зможеш все бачити, залишаючись непоміченою, - махнув рукою кракен на стіни її кімнати, -Тепер ти - мій гість.

Промовивши ці слова, володар зник, не чекаючи відповіді дівчини.

«Він пішов», - повідомила Лія другу.

«Про що ви домовилися? Як ти змогла протидіяти отруті його губ? »

«Я не знаю як, - збрехала Лія. Вона не хотіла говорити, що призначена дракону. Дівчина довіряла йому багато в чому, але інформацію про мітку все ж приховувала. Раптом, коли він знову втілиться, зіграє драконяча кров, і вирішить її віддати в жертву знайомому дракону? - Але тепер ми - гості. У них свято якесь велике. Нам люб'язно дозволили насолодитися дійством ».

Почувся шум, обернувшись, Лія побачила, як на столі матеріалізувалася їжа.

«Ого, скільки делікатесів».

«Прислав їжу? Який дбайливий господар. Подивися чи є на столі чаша з жовтою рідиною? »- поцікавився Деміон.

«Є. Дивний на вигляд напій, - коментувала Лія, розглядаючи листоподібну чашу з жовтою рідиною. - Що це?"

«Це морський нектар. Його подають тільки шановним гостям. Він додає сили і бадьорості. Це свого роду вияв поваги - пригощають соком, який п'ють вищі ».