Читати книгу - "Арос.Призначена вогняному дракону, Аніта Мілаєва"

Легка слабкість розливалася по всьому тілі. У голові був туман. Тіло боліло так, ніби вона кілька днів без відпочинку лізла на вершину скали.

Раптом відчула пахощі весняної свіжості та ледве чутний пікантний аромат з нотками кардамона. Цей запах чомусь здався дівчині якимось знайомим і рідним, начебто нагадував про щось давно забуте і приємне.

Лія відчула тепло. Щось притиснулося до її спини і зігрівало.

Не зважаючи на туман у голові, відмітила два факти. По-перше, вона зовсім гола, по-друге, тепло, яке її зігрівало, було людиною.

Дівчина спробувала поворухнутися, але у відповідь міцна рука, саме вона обвивала талію, притягнула її тіло ближче до себе. Почулося задоволене бурмотіння, а дихання чоловіка зігрівало щоку.

Лія відкрила очі. Напівтемрява. Слабке світло ледве пробивалося в кімнату. Дівчина намагалася відновити в пам'яті останні події. Де вона? Як тут опинилася? Скільки часу тут перебуває?

Крадійка спробувала відсунутися і встати, але не розрахувала свої сили. Голова запаморочилася, і вона різко потягнулася до висків, щоб припинити пульсуючий біль.

Ці випади привели в рух тіло, що лежало поруч. Спокійна до цього рука почала повільно і ритмічно торкатися живота. Вона відчула чужі губи біля своєї шиї…

За 10 днів до цього.

Тім

-Як немає каменя? – нервував Тім, знову заглядаючи в шкатулку і переконуючись, що, крім медальйона і якихось перснів, на дні скриньки нічого не було.

Дівчина взяла у руки ланцюжок з красивим кулоном круглої форми й одягла собі на шию.

- Навіщо він тобі? Це біжутерія.

Лія знизала плечима.

- Хай буде, він незвичний. Мені подобається.

Вона розглядала голубий камінчик і не могла визначити, що це за камінь, хоч добре розумілася як на коштовних, так і на пів коштовних. Завжди треба знати ціну коштовностям з камінцями, щоб не прогадати.

Тім нервово став походжати по кімнаті. За камінь замовник обіцяв потрійну ціну. Артур точно вказав координати свого замовлення, але у скриньці його не було.

-Схоже на підставу.

- Не думаю. Скоріше, власник камінця перестрахувався і переховав його. А ці цяцьки залишив замість нього, - припустила Лія.

Мабуть, напарниця має рацію. Тім не любив такі ситуації. Час – це гроші. А вони свій час пустили за вітром. Завтра очікується зустріч із замовником і неприємна розмова. Людина нова. Тім хвилювався, щоб не виникло проблем з довірою.

Сьогодні був тяжкий вечір. Спочатку прохана вечеря, велике скупчення народу, потім сама крадіжка. Їм прийшлося попотіти, щоб дістати цю шкатулку, ризикувати, зламувати систему, лізти по стіні.. І ось вони сидять на кухні, роздивляючись трофей, у якому немає того, за чим прийшли.

- Я - спати, у мене немає сил навіть сходити в душ,- потерла заспані очі Лія