Книги Українською Мовою » 💛 Міське фентезі » Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі 📚 - Українською

Читати книгу - "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Я, Ректор і наша Таємниця" автора Рома Аріведерчі. Жанр книги: 💛 Міське фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:

Кілька діб цього  зудіння й принизливого стояння під душем і туалетом на очах будь-кого, хто пройде повз, і я здався. Ну тобто вирішив, що викраду пару, поховаю на тому острівці, посаджу  трояндовий кущ, і далі все одно, що зі мною буде. Мабуть.

Операція з викрадення пари пройшла навдивовиж спокійно і буденно.

Бо всі тепер сидять і фармлять або стейкають. І тішаться, як розбагатіли ще на пів відсотка, а не вештаються по коридорах. А ще - виясняють взаємини і влаштовують сцени, бо пари розпадаються і створюються зі швидкістю гірської лавини.

Тому нікому не було жодної справи до того, як я в супроводі невидимої адептки якимись дивними шляхами блукав рано вранці академією.

Бідолашна адептка, з головою якої ставало все гірше після міжсвітового стрибка, керувала своїм уявним другом Чмонею. І я уже вирішив, що зараз просто перенесуся в кабінет Ружени, бо так можна і місяць блукати.

- Ми не на екскурсії адептко. Пропоную...

Але тут вона зупинилася посеред чергового коридору. Я це помітив по тому, як ослабла невидима нить прив’язки, бо секретарка ж була невидима. І раптом стіна відсунулася, і ми опинилися перед тим самим столом, у шухляді якого лежала моя бідолашна пара.

- І що? - спитав я. -  Шухляду ж ніхто, крім володарки замка не відчинить.

- У відповідь на мій скепсис шухляда безгучно відсунулася, маленька зелена шкіра піднялася в повітря і зникла, прив’язка ослабла ще більше, а потім до моїх ніг впала родинна шийна прикраса - доволі гучно, бо кіло щирого золота, то все ж кіло. І стіна переді мною миттєво стала на місце, в ту ж мить пролунала тривога.

І от уже переді мною стоїть Фон, а незабаром і Ружена.

Уявили як це збоку виглядає - я тут,  тіла немає?

І хоч Ружена сама казала, що нема тіла - нема діла, але я через пів години сиджу у найвищій башті академії з наказом добре подумати й віддати речовий доказ і адептку. Інакше суд присяжних, а драконів присяжні недолюблюють. В руках у мене красива пектораль з майстерно деталізованим тваринним орнаментом, в голові жодної думки, крім

- Обдурила. Мене обдурила якась закудлана адептка-першокурсниця.

Чесніше буде зізнатися -  сам дав себе обдурити, хоча там все було очевидно і прозоро. Як я міг повірити й танцювати під її дудку, де була моя голова? Це просто якась ганьба.

І холод, крижаний космічний холод. То, мабуть, тому, що башта продувається всіма вітрами. І настає зима.

Так пройшов тиждень. Я сидів на зубцях башти в першій іпостасі, чим лякав містян, які про драконів щось чули, але не розуміли, наскільки вони нецікаві для нас. У них нема золота або коштовного каміння, вони малоїстівні і неосвічені. З ними й поговорити нема про  що.

Навіть адептка Тян була цікавішою за них, гадина така. 

Я з великими труднощами повертався до  людської подоби, коли мене випускали з башти на лекції й бойовку. Там я ганяв адептів до посиніння. Не мого звісно, а цих невдах. І навіть друг  Фон намагався на мене вплинути морально й натиснути на больові точки типу совісті, гордості та жаги збагачення.

Але Фон ішов фоном, якщо ви розумієте, про що я.

Бо все неправильно.

Як глянути - наче в королівстві настало щастя чи хоча б добробут. Всі тепер спокійні за свій кусень хліба з маслом, доброзичливі й чемні. 

Новостворені пари відчувають першу закоханість, в повітрі розлито трояндовий аромат, хоча насувається зима. Академічний вісник переповнений віршами й звітами про успіхи, три моделі магоботів, одну з яких розробив я, а дві десь вкрав Фон, уже можуть самі фармити, тільки підкидай крихітної магії і трохи золота.

Навіть Марія, створена саме для зняття негативу і зменшення агресії адептів, уже тиждень сидить в повному комплекті. Навіть очі не виколоті.

І я живий. 

Досі. 

Хоч не можу їсти й спати. Та нам, драконам, це не важливо, коли ми позбавлені пари. І холод неважливий. Я всю ніч нарізаю ідеальні кола над верхівкою башти, дивлюсь у небо з чужими сузір’ями.

Чи хочу померти? 

Чи хочу жити?

Мені однаково.

А от чого я насправді хочу - зловити цю зрадницю, цю ошуканку, цю адептку, секретарку цю, і стиснути пазурі на її тонкій шиї.

- Пане ректоре , у вас нема чим присвітити? - раптом чую ненависний голос. - А то ніч хмарна, не бачу, скільки ще дертися на цю гадську башту.

- От я комусь зараз присвічу! - сідаю на вершечок шпилю, нахиляюся вниз і не бачу нікого й нічого.

Поздоровте мене. 

Глюки на ґрунті стресу, зради й втрати найдорожчої істоти. 

- Дякую, пане ректоре. А тепер приберіть голову, я зараз.

Мне кидає в жар. Навіть холод відступає перед моїм божевіллям або чиєюсь наглістю.

А голову не прибираю. Хіба є сенс слухати вимоги зрадниць, які вже раз підвели мене під арешт і суд присяжних?

Тим більш поради від глюка.

Щось боляче щипає мене за повіко. Аж сльоза витекла з ока. 

- Пане ректоре, от не треба ще й обливатися. Тут і так холодно. А мокрою - то зовсім погано. Зараз стіна вкриється льодом, я послизнуся й впаду.

- З глюками не спілкуюся. Особливо з такими зрадливими й підступними.

- Правда? Як скажете. Тільки чого це я глюк? Чмоня, до мене. Не смій кусати пана ректора. Я зараз вб’юся, присвіти хоч ти.

- А того ви глюк, адептко, що ми розмовляємо всередині моєї голови. Ясно?

- А, тепер ясно, пане ректоре. У вас талант все пояснювати коротко й доступно. Чмоня, досить. Далі я сама.

- Я вам не Чмоня, адептко. І це, мабуть,  дуже складний випадок - розмовляти зі своїми глюками, які розмовляють зі своїми глюками.

- Мабуть, пане ректоре. У вас аналітичний склад мислення й ви завжди в наукових проблемах. Я вам не заздрю. І собі теж до речі. Стільки думати про те, що не має практичної цінності - то здуріти можна.

- Це була образа,адептко? То ви можете здуріти, як подумаєте про щось таке, яке не дає користі особисто вам і одразу. А не я.

1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі» жанру - 💛 Міське фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Я, Ректор і наша Таємниця, Рома Аріведерчі"