Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Дев’яносто третій рік 📚 - Українською

Читати книгу - "Дев’яносто третій рік"

323
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дев’яносто третій рік" автора Віктор Гюго. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:
ночі в Тюїльрійському палаці королева показала сплячого дофіна. Гаде поцілував у лоб дитину, але зажадав, щоб відрубали голову її батькові. Салль, що викривав вигадані зносини Гори з австрійським урядом; Сіллері, кривий з правих лав, до пари Кутонові, кривому з лівих лав; Лоз-Дюперре, який запросив на обід журналіста, що назвав його негідником. «Я ж знаю, — сказав Лоз-Дюперре, — негідником називають просто людину, яка інакше мислить»; Рабо-Сент-Етьєн, що почав свій Альманах на 1790 рік словами: «Революцію закінчено»; Кінет, один з тих, хто скинув Людовіка XVI; янсеніст Камюс, що склав проект громадянського становища духовенства, людина, яка вірила в чудеса диякона Паріса і цілі ночі била поклони перед семифутовим розп’яттям, почепленим на стіні його кімнати; Фоше, священик, що разом з Каміллом Демуленом[89] підготував події 14 липня; Інар, що зробив злочин, сказавши: «Париж буде зруйнований» в ту саму мить, коли Брауншвейг сказав: «Париж буде спалений»; Жакоб Дюпон, який перший вигукнув: «Я атеїст» і якому Робесп’єр відповів: «Атеїзм — забавка аристократів»; Ланжюїне, непохитний, проникливий і відважний бретонець; Дюкас-Евріал при Буайє-Фонфреді Ребеккі, Пілад при Барбару; Ребеккі відмовився від депутатських повноважень тільки через те, що Робесп’єр ще не був гільйотинований; Рішо, що боровся дроти незмінності секцій; Ласурс, який висловив убивчий афоризм: «Горе свідомим народам» і який мусив біля ешафота відкинути ці слова, гордо сказавши монтаньярам[90]: «Ми вмираємо, бо народ ще спить; а ви вмрете, бо народ прокинеться»; Бірото, який на свою голову домігся скасування декрета про недоторканність народних представників, бо незабаром сам потрапив на ешафот; Шарль Віллат, що час від часу заспокоював свою совість протестом: «Я не хочу голосувати під загрозою ножа»; Луве, автор «Фоблаза», що закінчив своє життя книготорговцем у Пале-Роялі, де за прилавком сиділа Лодоїска; Мерсьє, автор «Картин Парижа», який сказав: «Усі королі відчули на своїй шиї 21 січня»; Марек, що клопотався «охороною старих кордонів»; журналіст Kappa, який, зійшовши на ешафот, сказав катові: «Шкода вмирати, хотілося б побачити продовження»; Віжец, що називав себе «гренадером другого батальйону, Майєнни й Луари» у відповідь на погрози, які лунали з громадських трибун, загорлав: «Я вимагаю, щоб при першому ремстві трибун ми, депутати, залишили зал і пішли в Версаль з шаблями наголо!»; Бюзо, якому судилося вмерти з голоду; Валазе, що сам заподіяв собі смерть; Кондорсе, який загинув у Бург-Егаліте, колишньому Бург-ла-Рен, викритий томиком Гораціо, знайденим у його кишені; Петіон, якого в 1792 році боготворив народ, а в 1794 розшматували вовки. І ще десятки інших і серед них Понтакулан, Марбоз, Лідон, Сен-Мартен, перекладач Ювенала Дюссо, що брав участь у ганноверській кампанії; Буало, Бертран, Лестер-Бове, Лесаж, Гомер, Гардіан, Менв’єль, Дюплантьє, Лаказ, Антібуль. І на чолі їх новий Барнав[91], якого звали Верньйо[92].

По другий бік: двадцятитрьохлітній Антуан-Луї-Леон-Флорель де-Сен-Жюст, блідий, з насупленими бровами, правильним профілем і з загадковим, повним суму поглядом; Мерлен із Тіонвіля, якого німці прозвали Feuerteufel — «Вогняним чортом»; Мерлен із Дує, злочинний автор закону про підозрілих; Субрані, якого паризький народ обрав першого преріаля[93] своїм командиром; колишній кюре Лебон, що держав шаблю тією самою рукою, якою колись тримав кропило; Білло-Варенн, що передбачав майбутні суди з посередниками замість суддів; Фабр д’Еглантін, що створив одну, але чудесну річ — республіканський календар, так само, як Руже де-Лілль дав одну тільки річ, але величну й натхненну — «Марсельєзу»; Манюель, прокурор Комуни, який сказав: «Коли помирає король, це не значить, що на одну людину поменшало»; Гужон, який узяв Тріпштадт, Нейштадт та Шпейєр і погнав прусську армію; Лакруа, адвокат, що перетворився на генерала і дістав орден святого Людовіка за тиждень до 10 серпня; Фрерон-Терсіт, син Фрерона-Зоїла, невблаганний Рют, якому судилося вбити себе в той день, коли загинула республіка; Фуше, людина з душею демона і обличчям трупа; Камбулас, друг «отця Дюшена», що сказав Гільйотену: «Ти з клубу Фельянів, а твоя дочка — з Якобінського клубу»; Жаго, який, відповідаючи на скарги з приводу того, що в’язнів держать майже голими, кинув такі слова: «Нічого, тюрма одягла їх в камінь»; Жавог, страшний розкопувач могил у Сен-Дені; Осселен, що присуджував до вигнання аристократів, а сам переховував у себе аристократку, пані Шаррі; Бантаболь, який, головуючи на засіданнях Конвенту, подавав знак трибунам, чи їм аплодувати, чи свистіти; журналіст Робер, чоловік мадемуазель Кераліо, який писав: «Ні Робесп’єр, ні Марат не бувають у мене. Робесп’єр може прийти в мій дім, коли схоче. Марат — ніколи»; Гаран-Кулон, який, коли Іспанія дозволила собі втрутитися в процес Людовіка XVI, гордо заявив у Конвенті, що Збори не повинні допускати, щоб навіть читався лист від короля на оборону короля; епіскоп Грегуар, спочатку пастир, достойний церкви перших християн, але який пізніше, за імперії, став графом Грегуаром замість Грегуара-республіканця; Амар, який казав: «Вся земля засудила Людовіка XVI. До кого ж апелювати? Хіба що до планет»; Руйє, який заперечував проти того, щоб 21 січня стріляти з гармати на Новому мосту: «Голова короля не повинна впасти з більшим галасом, як голова іншої людини»; Шеньє, брат Андре Шеньє, поета, гільйотинованого 1794 р. за монархічну пропаганду[94]; Вадьє, що, сходячи на ораторську трибуну, клав перед собою пістолет; Таніс, що мав таку розмову з Моморо: «Я хочу, щоб Марат і Робесп’єр обнялись у мене за столом», — сказав Таніс. «А де ти живеш?» — спитав його Моморо. — «В Шарантоні»[95]. — «Я так і думав», — сказав Моморо; Лежандр, що був різником Французької революції, як Прайд був різником Англійської; «Іди сюди, я тебе приб’ю!» — гукнув він якось депутатові Ланжюїне. А Ланжюїне відповів: «Добийся спершу декрета, який оголосив би мене биком»; Колло д’Ербуа, цей похмурий комедіант у дволикій античній масці, яка одночасно говорила так і ні, одним ротом схвалюючи те, що ганьбив другий. В Нанті він шельмував Кар’є, а в Ліоні звеличував Шальє,[96] він послав Робесп’єра на ешафот, а Марата в Пантеон; Женісьє, який вимагав смертної кари для всіх, хто носитиме медаль «замученого Людовіка XVI»; шкільний учитель Леонар Бурдон, що запропонував свій дім дідові Юрських гір; моряк Топсан; адвокат Гупільо; купець Лоран Лекусант; лікар Дюгем; скульптор Сержан; живописець Давід; принц Жозеф Егаліте.

І ще інші: Лекуант-Пюїраво, який вимагав, щоб Конвент особливим декретом визнав, що Марат «божевільний»; Робер Лекде, невгамовний творець того спрута, головою якого був Комітет громадської безпеки і який простяг по Франції двадцять одну тисячу лап, іменованих революційними комітетами; Лебеф, про якого Жіре-Дюпре в своєму «Тріумфі лжепатріотів» вмістив

1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дев’яносто третій рік», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дев’яносто третій рік"