Читати книгу - "Ти мене не знаєш, Юлія Феліз"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Оксана тобі надіслала фотки? Покажи.
— Я їх видалила, ще скажи, що на на них був не ти.
— Не скажу. Ми дійсно цілувалися. Минулого Нового року на балконі в Кота. Це був єдиний раз, коли я її цілував.
— Правда? А чому тоді прийшов з нею на вечірку?
— Щоб тебе позлити, Вухо.
— Так це я даремно злилася, виходить? Яка я дурна…
— Так і знав, що ти пошкодуєш про свою поведінку.
— Ой, тільки не треба починати…
— Більше не ревнуй, — я ущипнув Ніку за щічку. Дивно, але мені подобалося дивитись на неї. Просто дивитися та посміхатися. — Давай руку.
Ніка слухняно вклала пальчики в мою долоню, і далі ми йшли мовчки. Я пригадав, як безстрашно вона відповіла Коляну і вкотре здивувася, скільки в ній внутрішньої сили. Вона зігрівала мене своїм теплом. Поруч із нею мені хотілося стати кращим.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ти мене не знаєш, Юлія Феліз», після закриття браузера.
