Читати книгу - "Дозволь мені залишитися на ніч, Кетрін Сі"

— Я кажу правду… я маю докази. 

— Де ти зараз? 

— Я відправлю геолокацію.

Мені тільки пошуків Сільвії з самого ранку не вистачало і так голова болить, а тут ще й це. Але, якщо у Клінтона дійсно, є докази вбивства мого батька, це буде прорив у справі. Проте, йому немає вигоди здавати власну матір. Щось тут відбувається і я дізнаюся, що саме. 

По дорозі, до місця призначення набираю номер комісара, що колись вів мою справу.

— Комісар Валері? 

— Так, а ви?

— Беатріс Шавальє, ви колись…

— Чудово пам'ятаю вас, Беатріс. — перебиває, не дуже ввічливо. — Чому телефонуєте?

— Сільвія зникла, її син зателефонував мені, я зараз їду туди, — викручую кермо в праву сторону. — Можливо, це пастка, або ж, я знайду докази того, що мого батька вбили. 

— Куди саме прямуєте? 

— Я відправлю вам адресу.

— Чекаю.

Неочікувано, що він так швидко погодився мені допомогти. Я сподіваюся, що помиляюсь стосовно пастки, але я достатньо часто помилялася в людях, на цей раз я підстарахую себе та своє життя. На перший погляд безневинний Клінтон, може виявитися брехуном та вбивцею. 

Прибувши за адресою, я не помітила ніякого приміщення, що було б придатним для життя, лише стару, закинуту будівлю. 

Набираю номер Клінтона, але відразу закінчую виклик. Боковим зором помічаю чорний, тонований автомобіль, що під'їжджає сюди. 

— Беатріс Шавальє? — з вікна виглядає якийсь чоловік. 

— А ви хто? 

— Сідай, поговоримо. 

— Ми й на вулиці можемо поговорити. — намагаюся триматися впевнено. 

— Я від містера Валері, він хвилювався, що не встигне, тому відправив мене. 

— Це не змінює, той факт, що ми можемо поговорити тут. 

— Гаразд, — виходить з авто. 

Виглядає, як типовий головоріз. 

— Ви знайшли Клінтона?

— Ні, я сама тільки приїхала.

— Тоді йдіть за мною, як тільки буде небезпека, відразу тікайте і чекайте на підмогу. 

— Гаразд. 

Ми зайшли до розваленої будівлі, на підлозі була купа сміття та пустих пляшок. 

— Клінтон? — здоровило. — Я прийшов разом з Беатріс, не хвилюйся.

Відповіді не було. 

— Клінтон, не хвилюйся і виходь до нас. 

Вирішую взяти справу в свої руки і це допомогло.

— Мама досі не повернулася, — його очі заплакані. — Якийсь чоловік прийшов і забрав її, мені мама сказала сидіти тихо. 

— Який чоловік? — здоровило. 

— Схожий на вас, але трохи менший. 

— Що ви тут робили? 

— Нам довелося тікати і це було єдине місце, де ми могли сховатися. 

Тепер, я відчуваю себе сукою, оскільки вигнала їх жити на вулицю. 

— Так, ходімо швидко даси свідчення комісару і я відвезу тебе до своєї квартири, почекаєш мене там. 

— Добре. — Клінтон дуже наляканий. 

В нього швидко взяли свідчення і відпустили, звісно під мій нагляд. Все ж таки, він мій зведений брат, по документам.

Вийшовши з ліфта я помітила, що в коридорі стоять меблі, не дуже якісні. Вочевидь в мене буде новий сусід, або краще сусідка. 

— Я спробую сьогодні звільнитися раніше, тож не хвилюйся й не панікуй. — зачиняю двері зсередини. — У холодильнику, є їжа, також тут телевізор, — вказую рукою, — там ігрова приставка..  головне, не зламай нічого.

— Я буду обережним. 

— От і чудово, — дивлюся на час. — Я поїхала на роботу, а то й так вже спізнилася. 

— Якщо, щось станеться, я можу набрати тебе?

— Ти першим ділом маєш набрати мене! — виходжу за двері. — Бувай! 

Зачиняю двері на замок, розвертаюся і неочікувано заштовхуюся з кимось. 

—Вибачте, я не хотіла! — навіть не дивлюся в кого врізалася і поспіхом забігаю в ліфт.

Сьогодні має бути поставка нової деревини, тому, обов'язково маю перевірити її. 

За двадцять хвилин я була вже на роботі і поспішала до цеху, Лізі має чекати мене там. 

— Я встигла? — ледве дихаю.

— Так, тільки вивантажують. — помічаю робочих, що носять зразки дерева. 

— Чудово, — дістаю з сумочки жуйку. — Від мене тхне алкоголем?

— Ні, не хвилюйтеся. 

— Прекрасно. — далі ми мовчки спостерігали за тим, як вивантажують різні зразки дерева. 

За півгодини ми закінчили, і мені пощастило знайти поставщика, що дійсно привіз якісні матеріали, і я змогла видихнути з полегшенням. Нарешті можемо запустити в роботу дитячі ліжка з нової колекції та, ще деякі меблі. 

Весь залишок дня я перевіряла свої повідомлення, хвилювалася, що Клінтон може, щось зламати, або його знайдуть ті, хто забрали Сільвію. Додому я летіла, а не йшла, навіть не встигаю зайти до Деніса і вибачитися, завтра зроблю це. 

Заходжу в ліфт і натискаю потрібний поверх. 

— Зачекайте! — притримую двері для кур'єра. — Дякую… мені також на дев'ятий поверх, ви часом не з двісті дванадцятої квартири? 

— Ні, — досить сухо відповідаю. 

Мій сусід, або сусідка вже оселилися. Цікаво, хто ж там. Пропускаю кур'єра першим і сама йду повільно, хочу побачити, хто ж таки заїхав в двісті дванадцяту. Сподіваюся, це жінка. 

— Ваша курочка, — за мить двері відчиняються і я помічаю чоловічу руку. 

— Дякую, решти не потрібно. — цей голос здається знайомим. 

— Дякую, — кур'єр відходить і я бачу того, хто заїхав туди, він також помічає мене. — Привіт, Бет. 

— Якого хріна? 

У дверях стоїть ніхто інший, як Джером Вілер. 

п.с. привіт котусики:) у блозі анонсувала обкладинку до наступної історії ❤️ тож, якщо цікаво, можете подивитися