Читати книгу - "Слово темряви, Наталія Савінова (SiN eVa) "

Розділ сімнадцятий. Темрява, що згасила останнє жевріння Світла.

Оскал кинжалоподібних зубів – перше, що побачила світла принцеса, випускаючи останні крихти свого Світла. Шкіряні ніздрі роздувалися у ритмі з важким диханням монстра, який був господарем лісу та його непоборним правителем. Породження первинної Темряви, дитя Хаотичної магії та істота здатна жахати усіх і кожного, хто осмілиться назвати її. 
Хантеші.
Звір дивився на біловолосу німфу, яка втрачала здатність створювати Світло і стікала кровю від пораннення після невдалого падіння. Його червоні очі залишились єдиною ознакою кольору в чорній темряві, що оповила останнє жевріння Світла. Очі дикого хижого монстра були сповнені безжальним холодом та безкінечністю смертельного сну.
Луна вже майже не відчувала себе і не могла поворухнути і пальцем. Біль, що спалахами повертав її до реалій, не даючи змоги забутися, виїдав праве підребірря. Вона відчувала щось чужеродне в своєму тілі та не мала сил для того, щоб перевірити цю підозру. Її очі поступово втрачали здатність бачити, повіки наливались важкістю, а життя повільно залишало жрицю Місячної долини в обіймах її величності Смерті.

Тим часом в Чорному замку проходила нарада імператора Шаура з його повіреними та радниками. Звістка про втрату світлої принцеси стала важким ударом по репутації правлячого імператора та здатності його стратегів планувати захист не лише монарших осіб, а підданих імперії вцілому. Вельможі, що прибули до імператорського двору на бали, які проводились на честь світлої, були відверто незадоволені тим, що сталося, й собі почали проводити приватні перемовини.
Вплив вельмож був безперечним і мав вагу у зміщенні влади. Імператорські скарбниці та армія темних спиралися на внески та підтримку шановних родин та їх бізнес, тому втрата світлої принцеси була фатальною помилкою для Шаура.
Імператриця Фірра також приймала участь у нараді, висловлюючи свої думки з приводу ситуації та наслідків, які потягнуться слідом і призведуть до масштабних бунтів та відкритої війни зі Світлою імперією.
– Я вирушу на пошуки світлої принцеси. – нахилившись до свого генерала, Червоний сліпець опустив голову, не маючи бажання пробачати собі слабкості та не дозволяючи нікому виправдовувати свого професійного провалу.
– Ні. – заперечив генерал Дарріо, повернувшись до вартового світлої принцеси. – Кілька годин нічого не вирішать. – голос чоловіка був тихим, та попри тотальний спокій виказував занепокоєння. 
Поки один з представників вельмож жалівся на бунтарські хвилі та настрої, що вже не перший рік підбурюють панство на повстання проти трону, генерал Дарріо та його друг і товариш по зброї обговорювали можливості спасіння світлої принцеси. Генералісімус Астан також повернув голову до Червоного сліпця, розуміючи стан нікчемності та відчуття провини мисливця на монстрів та його бажання виступити на пошук втраченої світлої принцеси.
– Треба дочекатись маршала. – відказав він. – Ти сам не зможеш її знайти в хащах. І ти це знаєш краще за мене чи когось іншого.
– Чим довше ми чекаємо, тим менше шанс на порятунок. – важко зітхнув Червоний сліпець. – Я маю більше шансів віднайти її сліди якщо піду зараз. Я був у лісових хащах, я зміг вижити раз, зможу і вдруге.
– Ти матимеш більше шансів померти, переступивши поріг чужого дому. Те що тобі пощастило вижити раз, не гарантує виживання вдруге! – відрізав генерал Дарріо. – Якщо світла принцеса жива, то вона зможе якось вижити. Темрява та її породження не нападатимуть на те Світло, яке має в собі жриця Місячної долини! – нагадав він про таємницю, що була відома лиш кільком особам. – Якщо ж вона мертва, то ми знайдемо її тіло рано чи пізно.
– Якщо вона отруєна, як сказав король Пустоші, – перехопивши слово, генералісімус Астан підніс до рота люльку та вдихнув аромат табаку. – то ніхто не буде зачипати її, тому світла принцеса буде в цілковитій безпеці.
– Вона не була отруєна! – ствердно сказав Червоний сліпець, привернувши до себе увагу усіх присутніх, адже перевищів норми дозволеного, підвищивши свій голос.
– Ти хочеш сказати, що ми збрехали? – зі свого місця встав лорд Смеркфєррі, граючи жовнами обличчя та стискаючи пальці в кулаки. – Тиии, – протягнув він, – той, хто не зміг захистити юну принцесу від загрози?! Який ти мисливець на монстрів і охоронець, якщо так легко був осліплений і втратив з виду довірену монаршу особу? – кілька представників вельмож задоволено розтягнули губи в хижих посмішках, приймаючи до уваги інформацію озвучену королем Пустоші. – Якщо імператор призначає таких слабких особин на захист важливих персон, то як ми маємо довіряти таким воїнам свої кордони?
– Наш любий лорде, – втрутилась імператриця Фірра, не маючи ні терпіння, ні змоги промовчати. Жінка також привстала зі свого стільця і розправивши плечі, гордо підняла голову, вдивляючись своїми гранатовими очима в очі короля, що мав права на трон. – ніхто нікого не звинувачує! Допоки світла принцеса не повернеться живою чи мертвою, – на останньому слові очі імператриці блиснули ненавистю до усіх чоловіків, що геть забулись про вік та стать монаршої особи, яка потрапила до непрохідного лісу. – допоки ми не знайдемо ознак чи підтвердження її отруєння, ніхто не буде звинувачений! 
– Ви як дружина і як половина правління підете на все, аби не дати правді вийти назовні. – хмикнув король Пустоші, показуючи своє справжне ставлення до імператорського подружжя. – Ви боїтесь втратити владу та довіру народу.
– А ви явно не бажаєте знайти відповіді на всі питання. – на захист імператриці виступив генерал Дарріо. – Дуже багато співпадінь, лорде! Ви прибули до імператорського двору і світла принцеса дивним чином потрапила до забороненої зони, після того як ваш сюрприз-подарунок зламався! А зараз ви намагаєтесь довести некомпетентність правління нашого імператора?
– Так. – погодився король Пустоші, посміхаючись до усім відомого друга імператора Шаура та наставника маршала темної армії. – Я не буду робити вигляд, що мені все одно, якщо випала така нагода. Я маю право піддати сумніву правління нині правлячого роду, адже маю імператорську кров та право наслідування трону!
– Встань в чергу! – зло виплюнув Марселіан, продовжуючи розслаблено спиратися спиною у мяку оббивку стільця. 
– Хто б казав! – відповів лорд Смеркфєррі, повільно перевівши погляд на старшого кронпринца. – Ми всі бажаємо отримати більшого при нагоді. Чи не так?
– Так. – погодився Марселіан.
– Поки світла принцеса, – слово взяв імператор Шаур, – не повернеться до Чорного замку чи не буде знайдене її тіло, ніхто з присутніх не буде нічого робити без мого відома. Ніяких переворотів, ніяких бунтів, ніяких рухів. Ніхто не покине стін Чорного замку допоки ми не вияснемо всіх обставин. Якщо все так як говорить король Пустоші, то я понесу покарання за незмогу захистити імперію та її гостей. – сталевий неживий погляд рубінових очей чоловіка вмить наповнився життям, – та якщо я дізнаюся, що співпадіння не були співпадіннями, – він дивився на короля Пустоші, прожигаючи його своїм важким поглядом, і з тією ж суворістю подивився на представників вельмож, – полетять голови! 
– Чи ви сповістили Світлу імперію? – несміливо запитав худорлявий чоловік з зеленими очима, що був представником далеких земель, в яких правила вічна зима з хуртовинами.
– Ні. – чесно відповів імператор і пояснив своє рішення. – Ми домовлялись з імператором Фіраром, що світлі не будуть втручатися в життя та перебування світлої принцеси до закінчення останнього дня другого тижня. Спочатку ми повинні повернути світлу принцесу, а потім будемо вирішувати, чи сповіщати Світлу імперію чи ні.
– Ви дійсно вважаєте, що вона зможе вижити в лісі? 
– І хто піде на її пошуки? – навипередки почали питати представники вельмож, не даючи змоги імператору Шауру повноцінно відповідати на кожне запитання.
– Ніхто в здоровому глузді не піде добровільно в лігво Хантеші та Сікоме!
– Навіть темні маги та сам маршал не зможуть зробити і десяти кроків вглиб лісу.
– В імперії немає достатньої кількості мисливців на монстрів, щоб прочесати навіть першу лінію лісових кордонів.
– Маршал скоро прибуде до Чорного замку! – сповістила імператриця Фірра, сідаючи на своє місце. – Тоді і буде відомо чи зможе він чи ні!
– Краще я піду один. – видихнув Червоний сліпець, благаючи генерала Дарріо дозволити йому це зробити.
– Ні. – відказав той. – Маршал вирішить чи варте воно цього.
Поки тривала нарада, що більше нагадувала нападки на імператорську родину та її правління, в стінах Чорного замку поплили слухи про зраду та сплановані бунти. Прислуга та охорона приймали для себе одне з найважкіших рішень в їхньому житті, вони повинні були обирати між маршалом з його ниніправлячою родиною та можливими кандидатами на престол. Усі знали, що деякі роди з монаршої лінії мали гроші та владу і могли виявитись тими, хто зможе очолити бунт і отримати перемогу. Усі передчували зміни і насуваючуся загрозу не лише зі сторони темних, але і світлих. Кожен повинен був вирішити з ким він продовжить жити і за кого помре.
До внутрішнього двору Чорного замку залетів чорний кінь, що зупинився біля каскадних дверей, дозволивши свому наїзнику не зволікати ні секундою і продовжити свій піший шлях до зали в якій проходила нарада імператора з його радниками. При появі молодшого кронпринца та його впевненій ході усі питання одразу знаходили свої відповіді, сумніви зникали, страхи відступали в сторону. Охорона натягнутими струнами розправляла плечі, а прислуга завмирала на півкроці, проводжаючи молодого чоловіка захопленими поглядами. Темніан останні сім років був символом стабільності та впевненності у завтрашньому дні. Його боялись, але поважали усім серцем.
За три години від отримання звістки з Чорного замку, маршал темної армії прибув до імператорського двору, щоб допомогти своїм батькам вирішити надскладну проблему зі зникненням світлої принцеси. Він не мав жодних сумнівів в лояльності Червоного сліпця, а тим більше в його здатності захищати довірену йому особу. Мисливець на монстрів вже доводив це ціною свого життя, та про сплачену ним ціну було відомо одиницям.
Перше, що зробив Темніан, коли отримав звістку про зникнення світлої принцеси при дивних обставинах, це використав магічний звязок. Магія злиття дозволяла йому звернутись безпосередньо до світлої та відчувати її. Він впустив тонку хмару з Тіней в рубець на своїй лівій руці, звертаючись до світлої, що повинна була відчути його своїм тілом. Вона повинна була відчути його присутність поряд з собою, почути його голос, серцебиття, запах, так само як він відчував її.
Вени Темніана почорніли та повздувались, як тільки він назвав імя світлої принцеси:
– Луна! – він відчув терпкий присмак крові в роті та біль в тілі, що спалахами судом віддавав в ребра та викликав запаморочення. Зрозумівши, що світла принцеса поранена, Темніан прислухався до свого серцебиття, що почало сповільнюватись. Дихання стало важким, повітря не вистачало, а руки почали німіти. – Луна! Де ти є? – запитав маршал, відсахнувшись в сторону, коли відчув важке дихання монстра, що був первісною Темрявою, породженою Хаотичною магією.
Увійшовши до зали, де проходили усі важливі наради імператора, Темніан підійшов до столу зі сторони генерала Дарріо. Дехто з присутніх усім своїм виглядом виказував розчарування від появи маршала темної армії, вважаючи його ненависною персоною та нелюдом, якого приходиться терпіти. Дехто відверто зрадів, побачивши молодшого кронпринца та заохотився його впевненністю.
– Мій темний князе, – зітхнула імператриця Фірра, і вперше за всі роки свого правління дозволила собі показати справжні емоції не властиві їй. Вона встала зі свого місця, і витираючи сльози, які зривались з вій, підбігла до свого молодшого сина і обійняла його. – вона одна у лісі поміж монстрів. – прошепотіла Фірра, відчуваючи підтримку навіть від такого скупого притримання за плечі. Темніан притримав матір за плечі, дозволяючи їй виплеснути свої емоції, та захищаючи від хижаків, які готові розірвати свою імператрицю за таку слабкість до світлої. – вона зовсім дитина і зовсім одна!
– Вона жива. – спокійно повідомив Темніан, викликавши здивування в очах кожного, хто почув його слова.
– Звідки така впевненність? – перепитав король Пустоші, насупивши брови.
– Звідти. – хмикнув Марселіан, зловтішаючись над своїм суперником. – Слово маршала завжди закон!
– Темніан, – імператриця обхопила своїми долонями обличчя маршала темної армії, і дочекалась допоки він подивиться на неї. – чи Луна отруєна?
    – Ні. – видихнув він. – Але важко поранена. – така відповідь жахнула імператрицю, викликавши в ній істеричні схлипування. Жінка відсахнулась від свого молодшого сина і втрачаючи контроль над собою, зробила кілька хаотичних кроків.
– Найтемніша, – імператор Шаур підійнявся зі свого місця і занепокоєно підбіг до дружини, пригортаючи її до себе. – тримайте себе в руках!
– Моя бідолашна дитина! – завиваючи вигукнула імператриця Фірра, затискаючи долонями свого рота, не дозволяючи кричати від горя.
Імператриця Фірра була істинною темною. Вона мала здатність сцілювати, утихомирювати та знищувати емоції інших, та не мала влади над собою у питаннях які стосувались дітей. Світла принцеса попри те, що була дівчиною та монаршою особою, залишалась юною та цнотливою, тому не могла вважатись ні дорослою ні жінкою. Вона була втіленням чистоти та дитинства з його мріями та вірою у щось більше. Вона була не лише жрицею Місячної долини чи гарантією миру між двома імперіями, вона була дитям, яке не мало в собі нічого темного і не могло супротивитись Темряві та її втіленням.
 А ще імператриця Фірра вірила в свого молодшого сина, довіряла маршалу темної армії та поважала молодшого кронпринца. Вона знала про стародавню та майже забуту магію злиття, якою скористався Темніан щоб врятувати світлу принцесу. Вона знала, що її молодший син знає напевно про стан світлої принцеси і зможе її знайти та повернути до Чорного замку. Та все ж імператриця Фірра була чуттєвою до всього, що торкалось її серця. Адже Луна з першої миті їхнього знайомства запала в темне серце імператриці Темної імперії.
– До мого повернення жодна душа не повинна покинути стін Чорного замку. – наказав Темніан, звертаючись до генерала Дарріо та генералісімуса Астана. – Лорд Астан надасть своїх людей для контролю імператорських виїздів та виходів.
– Так, мій маршале! – кивнув чоловік, відклавши люльку на стіл.
– Сліпець, ми йдемо до лісу зараз! – відказав молодший кронпринц, і Червоний сліпець з готовністю та полегшенням пішов слідом за своїм маршалом.
Темніан і Червоний сліпець не обмовились і словом поки крокували по коридорах Чорного замку. Вони не зупинялись, і пройшовши підземеллям, вийшли через таємні двері до місця де сталася поламка механізму, що видавав різні іллюзії. Спочатку маршал випустив свої Тіні, щоб ті просканували темну енергію та залишки нерівного бою з монстром, який зявився нізвідки. Потім і сам оглянув все довкола, контролюючи свою Темряву, що раз по раз зривалась з нашийника та намагалась вирушити на пошук Світла, яке потребувало захисту.
– Маршале, я припустився помилки. – зітхнув Червоний сліпець. – Я повинен був здогадатись про наміри короля Пустоші.
– Тобі нема про що вибачатись і виправдовуватись. – спокійно відказав Темніан. – Я не думаю, що світла змоглаб вижити, якби не твої зусилля захищати її за всяку ціну.
Тіні вже створили сутінкову завісу, покроково показуючи своєму володарю те, що сталось на світанку. Темніан міг оцінити рухи кожного з тих, хто був на місці чітко спланованої диверсії. Все мало сенс і ставало на свої місця. Маршал темної армії був впевнений в тому, що король Пустоші маючи свою людину у імператорському дворі, зміг знайти слабину в захисті світлої гості. Щоб звинуватити імператора в некомпетентності правління та нездатності створити задовільні умови для захисту поважних гостей, не потрібно було вбивати світлу принцесу. Потрібно було створити ситуацію, в якій вона буде залишена без нагляду і зникне з поля спостереження. І їм це вдалося.
– Маршале, я був осліплений навмисно. – сказав Червоний сліпець, дістаючи свого меча правою рукою, та стискаючи кинжал лівою. – Я переріжу горло тому напищеному королю за зраду! Я знайду кожного, хто допомагав йому! – пообіцяв він, крокуючи поряд з Темніаном.
– Щоб довести це, ми повинні повернути світлу до Чорного замку. – відказав маршал темної армії, випускаючи свою Темряву і Тіні вперед.
Вони повільно переступали умовну межу лісових кордонів, поринаючи у темну прохолоду лісового безмежжя. У жодного з темних не було страху перед загрозами, які чекали на них попереду, ніхто не жахався монтстрів, що повинні були зустріти їх зовсім скоро. Темніан, як і Червоний сліпець, був впевнений в собі та своєму напарнику по пошуку світлої. Чоловіки мужньо йшли вперед, не дозволяючи собі робити різких рухів та тривожити важкими кроками землю під ногами.
Лісові хащі мали свої правила і своє життя. І не лише монстри та кровожерливі хижаки мали прихисток у лісах. Хаотична магія постійно поповнювала своїми спалахами ряди створінь, які вселяли жах у всіх живих як звірів так і людей. Та було в цій лісовій Темряві те, що могло похитнути впевненність навіть маршала темної армії та всіх найсильніших темних магів. Те, що могло поставити на коліна найспритніших та найдосвідченіших мисливців на монстрів та бравих воїнів, таких як Червоний сліпець. І це не були Відступники чи Хантеші, які мали місце під кронами зелених дерев-велетнів. 
Сікоме. Раса Першосвіту, що не була наділена магією, але мала здатність несприйняття магічних впливів. Ці нелюди були агресивними, кровожерливими та войовничими істотами, що жили Темрявою, та вважались садистами серед усіх рас та усіх видів монстрів, породжених Хаотичною магією. Вони не мали друзів серед інших рас, та ворогували з усіма видами життя. 
За деякими легендами вважалось, що Сікоме і є першими Відступниками, і саме вони правлять тими, хто втратив віру. Та Сікоме майже не зявлялись за межами непрохідних лісів, не виказували свого життя на території імперій та королівств, тому поступово були забуті. Згадки про них підіймались на поверхню, коли розмова заходила про найжахливіші загрози життю.
– Ви відчуваєте її, маршале? – прошепотів Червоний сліпець, починаючи відчувати на собі уїдливі погляди поки що невидимих спостерігачів. Він не бачив ні світла, ні темряви, що могло б викликати загрозу чи увагу. Занадто тихо і спокійно їх зустрічали лісові хащі.
– Ледве. – відказав Темніан. – щось заважає відчувати її світло. – він торкнувся запястя лівої руки, прорізаючи лінію гострим лезом Темряви. 
Просуваючись вперед слідом за Темрявою та Тінями, які слугували вистежувачами Світла та світлої принцеси, Темніан та Червоний сліпець напружено стискали зброю, готуючись до кровопролиття, що може статися жодної миті. Вони відчували напругу місцевої Темряви та крижаний подих створінь, які причаїлись за деревами. Їм дозволили зайти до царства невідомого та майже недослідженого життя. Ім дозволили просуватись вперед, та не було впевненності в тому, що їм дозволять повернутись назад.
За сорок хвилин поступової мандрівки поміж дерев, вони знайшли те, що шукали. Тіло світлої принцеси було нерухомим. Біловолоса німфа лежала на землі біля дерева, оповита мережою сірого слизу, крізь який мимовільно зривались пилинки світла, які освічували собою все довкола. Адже крихітні метелики-світла були схожі на пилову завісу чи скупчення комах над водою, що зривались до неба крізь крони дерев.
Біля світлої принцеси лежала істота, яка кривавими очима дивилась на незваних гостей і важко роздмухувала свої шкіряні ніздрі, випускаючи гучні видихи холодного повітря. Хантеші притулявся своєю головою до тіла світлої принцеси, ніби велетенський пес, що поклав свою морду на коліна господаря. Він ділився своїм сцілюючим та непробивним слизом зі жрицею Місячної долини та істинною блакитного Світла Життя.
Це була неймовірна картина, яку було неможливо навіть уявити.
– Луна?! – покликав Темніан, тримаючи свою Темряву і Тіні у металевих кайданах, адже вони бажали знищити усе довкола світлої.
– Маршале, – Червоний сліпець кілька разів перевірив своє припущення, пересвідчуючись в своїй правоті. – це той самий Хантеші якого врятувала світла принцеса.
– Ти впевнений? – перепитав Темніан, знов дивуючись нововідкриттю. – Хіба таке можливо?
– Напевно. – зітхнув Червоний сліпець. – Я вже ні в чому не впевнений. Світлі такі непередбачувані та дивовижні.
– Як і хантеші. – підтримав Темніан, ховаючи свого меча до кістяних піхв.
– Темніан? – ледь чутно промовила світла принцеса, повільно розплющуючи свої очі та посміхаючись до молодшого кронпринца, який дивився на неї цинічним поглядом сапфірових очей. – Ти знайшов мене. 
– Знайшов. – відказав молодший кронпринц, обережно ступаючи до тіла світлої принцеси, під пильним спостереженням Хантеші. – І збираюсь повернути до Чорного замку. 
– Маршале! – голос Червоного сліпця захрип і сповнився наголосом на важливості того, що він побачив. – Їх сотні!
– Хантеші? – перепитав Темніан, озирнувшись довкола.
– І вони. – зітхнув мисливець на монстрів, розуміючи, що це буде його останній бій.
Темніан не міг бачити того, про що говорив Червоний сліпець, адже не мав дару бачення кольорів. Та він міг відчувати темряву та світло через свої Тіні, які поки не випускав наволю, тримаючи їх при собі. Та за мить він усвідомив, що навколо них зявилось скупчення істот, які дихали Темрявою замість повітря. Десятки, а потім і сотні очей почали світитись поміж дерев. Частина з них була червоно-кривавими, а ось інші були округлими великими та яскраво сяючими. 
– Сікоме. – прошепотів маршал темної армії.
– Темніан, – звернулась світла принцеса, простягаючи до молодшого кронпринца свою руку, оповиту слизом. – вони не нападуть першими. – впевненність в голосі  світлої була підкріплена спалахом блакитного світла, яке маленькою хвилею пустило кільця в повітрі.
– Краще нам прислухатись до ясносвітлої. – запропонував Червоний сліпець, спостерігаючи за тим, як хвиля блакитного Світла опалює чорні силуети істот, що вважались рівними Хантеші по своїй непереможності. – Ми їм не рівня.
– Невже ти злякався купки монстрів? – іронічно відказав маршал темної армії, напружуючи кожен мяз свого тіла.
Темніан не був безроссудним чи безстрашним настільки щоб уявити себе переможцем у протистоянні з Хантеші чи Сікоме. Він був впевненим, що програє якщо дозволить собі неконтрольовану поведінку та хоч на мить втратить пильність холодного розуму та стратегічного передбачення. Маршал темної армії вмів оцінювати ворога та ніколи не дозволяв ні собі, ні своїм воїнам недооцінювати тих, хто стояв навпроти їхнього меча. Ось і зараз молодший кронпринц, що повинен впершу чергу думати про добробут своєї імперії та підданих, мав зробити важкий вибір. Він повинен вирішити чи потрібно рятувати світлу принцесу, яка стала для нього кісткою поперек горла з першої їхньої зустрічі і накликала на його дім хвилю нападок, чи залишити її серед монстрів.
– Я мав за честь служити вам, мій маршале! – заявив Червоний сліпець. – Я виграю для вас хвилину.
– Ні. Зупиніться! – Луна знов закликала темних дослухатись до неї, випускаючи блакитне Світло, що ставало більш яскравим та давало подвійні кола які розпливалися на більшу відстань, освітлюючи хижаків, що причаїлись у темряві лісу. – Темніан!
Світла принцеса спробувала підвестись з землі, але змогла лишень зрушити з місця і знесилена притулилась до бугристої морди Хантеші, який підтримав її. Вона знов відчула слабкість і різкий біль, який пронизував її живіт та підребіря, віддаючи гучні відлуння у скроні і занеміння пальців рук та ніг. 
– Ясносвітла, – зітхнув Червоний сліпець, повільно відступаючи до світлої принцеси, надаючи приклад своєму маршалу, який закамяніло стояв на місці. – що я можу для вас зробити?
– Сховайте зброю. – ледь чутно видихнула вона, примружуючи очі. 
– Маршале? – Червоний сліпець був готовий довіритись світлій принцесі, та все ще чекав на наказ та згоду Темніана.
Молодший кронпринц перемагаючи біль та різку слабкість, яка зявилась у ту мить, як світла принцеса припала до голови Хантеші, подивився на ліве запястя. Воно палало темрявою та рідкими випромінюваннями світла. Кров в його венах не закипала, як повинна була робити в такій ситуації, а холола. Тіні та Темрява, які завжди відчували настрій свого господаря були тихими, не бажали вирватись з-під його контролю, не рвались у бій чи до бажаного Світла, яке було зовсім поряд з ними. Все це було дивним для Темніана і зовсім незрозумілим.
Та більшу підозру у молодшого кронпринца викликало відчуття занепокоєння і бажання піклуватися про стан світлої принцеси. Його серце збивалось з ритму, а в грудях жевріло почуття раніше не відоме ні йому, ні його Темряві. Щось змінилось в ньому. І ці зміни не були принесені магією злиття чи наслідками проведеного ритуалу між Світлом та Темрявою. Це було щось інше.