Читати книгу - "Ілюзія Бога"

Закоханість креаціоністів у «прогалини» палеонтологічного літопису втілює саму суть їхнього культу білих плям. В одній із праць я розпочав розділ про так званий «кембрійський вибух» із фрази: «Складається враження, нібито скам’янілості були штучно закладені в цей геологічних шар, не маючи ніякої еволюційної передісторії». Ясна річ, це був риторичний хід, щоб збудити в читача апетит і бажання знайти повну відповідь у подальшому тексті розділу. Зараз мені лишається тільки побиватися через свою тодішню недалекоглядність, адже було більш ніж очевидно, що креаціоністи виріжуть усе моє терпляче роз’яснення кембрійського вибуху, а риторичну увертюру до нього зловтішно цитуватимуть у відриві від її контексту. Креаціоністи обожнюють «прогалини» в палеонтологічному літописі, як і будь-які інші недомовки чи розриви.

Багато еволюційних переходів чудово задокументовані більш-менш неперервною послідовністю скам’янілостей, які відображають поступову зміну організмів. Однак є переходи, від яких знайдено мало слідів, — це і є знамениті «білі плями». Майкл Шермер якось дотепно зауважив, що якщо нова знайдена скам’янілість ділить прогалину в знаннях надвоє, то креаціоніст квапливо проголошує, що тепер кількість білих плям подвоїлася! І знову необґрунтовано застосується версія за замовчуванням: якщо не було знайдено скам’янілостей, які б документували той чи інший еволюційний перехід, автоматично приймається версія про те, що ніякого еволюційного переходу не було, а стрибок пояснюється діяннями Бога.

Узагалі-то кажучи, надзвичайно нелогічно вимагати бездоганної документації кожного кроку будь-якого процесу причому не тільки в еволюційній біології, а й у будь-якій іншій науці. Згідно з цією логікою, для засудження вбивці слід було б вимагати повного відеозапису кожного його кроку під час скоєння злочину без жодного пропущеного кадра. Фосилізація (скам’яніння) відбувається з незначною часткою живих організмів, тож слід радіти наявності навіть тієї кількості проміжних скам’янілостей, які маємо. Їх могло взагалі не лишитися. Проте навіть за такої умови ми б однаково добули переконливі докази еволюції з інших джерел, зокрема молекулярної генетики та біогеографії. З іншого боку, еволюціоністи не приховують, що, якщо хоча б одна скам’янілість буде знайдена в невідповідному геологічному шарі, вся їхня теорія розпадеться. На питання прискіпливого послідовника Карла Поппера про те, як можна фальсифікувати теорію еволюції, Джон Голдейн пробурчав знамениту фразу: «Викопними кроликами з докембрію». Жодних аномальних скам’янілостей такого роду досі не було знайдено, хоч креаціоністи пробували роздувати галас навколо кількох спростованих легенд про людські черепи в вугленосних шарах та сліди ніг людей поруч зі слідами динозаврів.

Будь-які прогалини креаціоністи автоматично заповнюють Богом. Ту саму стратегію вони застосовують щодо будь-яких урвищ, які трапляються під час сходження на пік Неймовірний, коли не відразу вдається помітити обхідний пологий схил. Будь-які ділянки, щодо яких бракує інформації або її розуміння, вони автоматично передають під юрисдикцію Бога. Таке квапливе прикривання заявами про «неспрощувану складність» можна пояснити тільки браком уяви в них самих. Деякі біологічні органи — якщо не око, то джгутиковий двигун бактерії або біохімічний процес, — вони без будь-якого обґрунтування проголошують неспрощувано складними. І ця декларація не супроводжується жодними спробами продемонструвати їхню неспрощувану складність. Нехтуючи повчальними історіями ока, крила та багатьох інших органів, кожному новому кандидату присвоюють статус неспрощувано складного, ніби він самоочевидний, безсумнівний і потребує тільки відповідної декларації на папері. Але задумайтеся. Оскільки неспрощувану складність використовують як доказ на користь розумного задуму, то її, як і сам розумний задум, не можна просто постулювати. Адже це те саме, що просто заявляти, нібито дрібноплямиста жаба (або жук-бомбардир чи якась інша істота) підтверджують наявність задуму, не обтяжуючи себе наведенням доказів. Хіба так робиться наука?

Логіка креаціоністів приблизно така: «Я, [такий-то], особисто не можу збагнути, як [такий-то організм] міг розвинутися шляхом поступових змін. Таким чином, цей організм неспрощувано складний. А отже, він створений за задумом». Достатньо викласти їхню логіку без прикрас, як відразу стає очевидною її вразливість, якщо якийсь науковець знайде проміжну ланку або принаймні уявить її ймовірну форму. Але навіть якщо жоден науковець не запропонує вичерпного пояснення, дуже рано з цього робити висновок, нібито «розумний задум» краще впорається із завданням. В основі теорії «розумного задуму» лежать міркування лінощів та пасивності — це і є класичний культ «Бога білих плям». Раніше я називав такий підхід «доказом власного безсилля».

Уявіть, що ви спостерігаєте за виконанням дивовижного трюка. Скажімо, відомі штукарі Пен і Теллер виконують свій класичний фокус, одночасно стріляючи один в одного з пістолетів і ловлячи кулі зубами. Уживаються ретельні заходи, щоб усунути будь-які можливості для ошуканства: перш ніж зарядити пістолі, на кулях видряпуються насічки, а за всією процедурою зблизька спостерігають незаангажовані представники аудиторії, які розуміються на вогнепальній зброї. У підсумку, мічена куля, яку зарядили в пістоль Теллера, опиняється в роті Пена, а мічена куля з пістоля Пена — в роті Теллера. Я, [Річард Докінз], не можу навіть уявити, як виконавці могли змахлювати. Із глибин донаукових центрів мого мозку вириваються сигнали «доказу власного безсилля», які майже змушують мене виректи: «Це диво, яке не має наукового пояснення. А отже, воно надприродне». Проте тоненький голосок наукової освіти нашіптує іншу думку. Пен і Теллер — ілюзіоністи вищого класу. Їхній трюк має цілком раціональне пояснення. Річ тільки в тім, що я надто недосвідчений, неуважний або вбогий уявою, щоб знати його. І це правильна реакція на трюк ілюзіоніста. Так само правильною буде ця реакція на біологічне явище, котре здається неспрощувано складним. Люди, які від власного подиву, зумовленого природним явищем, квапливо звертаються до надприродних причин, нічим не кращі за недотепу, який, побачивши, що ілюзіоніст «зігнув» ложку, починає вірити в «паранормальне».

Шотландський хімік Александер Грем Кернс-Сміт у книзі «Сім ключів до розгадки походження життя» підкріплює мою тезу, проводячи аналогію з аркою. Арка, зведена без будівельної суміші з грубо отесаного каменю, може бути міцною спорудою навіть без додаткових опор. Проте вона буде неспрощувано складною: якщо витягнути бодай один камінь, вся споруда обвалиться. Виникає питання: як же її збудували? Для цього можна було спершу накласти велику купу каміння, після чого обережно видаляти з неї зайві камені, без яких вона не впаде. Загалом існує багато різних споруд, які вважаються «неспрощуваними» в тому сенсі, що не встоять, якщо видалити з них принаймні одну частину, але які були зведені за допомогою риштовання, котре після завершення робіт прибрали, через що його більше не можна бачити. Коли будівництво завершено, демонтаж риштовання не призводить до обвалу споруди. Так само буває в процесі еволюції: орган чи утворення, яке ви зараз розглядаєте, могли мати допоміжне риштовання в організмі предка, яке згодом відпало.

Ідея «неспрощуваної складності» не нова. Але саму цю фразу 1996 року вигадав креаціоніст Майкл Бігі62. Йому ставлять у заслугу (якщо це можна назвати заслугою) просування креаціонізму в нову галузь біології — біохімію та клітинну біологію, — яку він, мабуть, вважав перспективнішим угіддям для полювання на білі плями, ніж царину очей та крил. Його найбільшим (хоч і дуже вбогим) успіхом