Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya 📚 - Українською

Читати книгу - "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель" автора with love anellaya. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:

-Таке враження, що ти ображена на Х’юго.- Мовив Ніко, затримавши Фаб’єн.- Раніше я не помічав цієї неприязні у твоєму голосі, коли раз на сто років справа стосувалася його.

-Втрачені колись повертаються, Ніко.- Повільно відповіла Фаб’єн.- Але не завжди тими, якими ми їх пам’ятали. Не вчиняй так само.     

   Свята зникла наступної ж миті, залишаючи Ніко одного посеред саду і своїх думок. 

-Не порівнюй мене з Х’юго.- Тихо мовив Святий.- Він переймався лише за декількох людей, а я піклуюся про весь світ. До того ж моя Ала завжди буде зі мною.

   Напевно, вам стало цікаво що ж таке Ала Святого? Що ж, я розповім. Як я вже колись казала, кожен Святий мав чудодійний пилок, який замінював їх ноги. Алою ж називали маску, яка в парі з пилком була джерелом здібностей і сил Святого, на відміну від елементу з яким було пов’язане лише життя Святого. Якщо Ала потрапляла до звичайного смертного, Святий втрачав свої сили, а людина могла як померти, так і здобути величезний дар. Звичайно, історія Х’юго була досить цікавою, але про нього я розповім вам трохи пізніше.

   Ніко зрозумів, що отримав те, за чим повернувся у Білий Палац. Він знав, що Мірабель хоче врятувати його і Елемстоун в цілому, тому мав допомогти їй у цій справі, якщо навіть треба було померти. Але не лише вона була готова боротися за краще майбутнє. Лелейн і Вієро продумали все до найдрібніших деталей як саме вони потраплятимуть у Потойбіччя. 

-Навіть якщо наш дорогоцінний Святий не повернеться, ми все одно маємо спробувати повернути елемент.- Говорив Вієро, вливаючи у казанок рідину темного кольору.

-Він повернеться, дурню.- Сказала Лелейн, обережно помішуючи відвар.- Він чудово знає те, що ми мусимо так вчинити заради Елемстоуна. Тоді всі чотири елементи будуть у річці «Вода і камінь» і нашому світу нічого не загрожуватиме.

-Окрім війни.- Роздратовано додав Вієро.

-Цього не минути. Нас готували до війни століттями. Лякали розповідями про те, що по ту сторону живуть небезпечні істоти, які загрожують нам. Нам казали, що Валентійці – це чудовиська, яких нам треба боятися і колись перемогти. 

-Та чи знаєш ти про те, саме чому Розаліна вирішила піти на них з війною?- Вієро відкоркував високу прозору пляшку з темно-червоною рідиною, що наповнювала її на половину.- Не тому що бажала знищити Валентійців. А тому що хотіла довести цьому Святому, що вона варта не просто бути Обраною, а стояти на рівні зі Святими. Вона хотіла помститися їм, захопивши весь Елемстоун і встановити лише свою владу. Без Святих.

-Тепер зрозуміло чому Бель була розлючена на Ніко. Але за допомогою Святих або без, війна, рано чи пізно, все одно б розпочалася.- Лелейн додала до відвару подрібнені у порошок сухі трави.- Колись ріка має пасти. Чи не так?

-Це мають зробити Обрані, яких у нас досі немає.

-Будуть. У пророцтві це сказано. Дай Святим ще трохи часу.

-Ага… І де зараз це пророцтво? Чому ти так віриш у Святих, янголятко?- Здивовано запитав Вієро.- Вони покинули нас після того, як Природа і Почуття зникли, а зараз через одного з них ми маємо готувати відвар, щоб померти.

-По-перше, яке я тобі янголятко, а по-друге вірю, тому що вони ніколи нас не кидали.- Вона озирнулася, помітивши що до кімнати увійшла Мірабель.- Тож, мовчи і готуй відвар.

-Як ти?- Тихо запитав Вієро у Бель.

-Я довго думала над вашою ідеєю.- Промовила Мірабель.- Ми зробимо це.

-Так буде правильно.- Погодилася Лелейн.- Все вийде.  

-Його досі немає?- Несміливо поцікавилася Бель.

-Напевно, він все ще думає над тим, чи правильно ми зробимо, що помремо заради нього і Елемстоуна.- Вієро підійшов ближче до неї.- Він повернеться. Іншого виходу Святий просто не має.

   Лелейн розлила приготований відвар у три маленькі пляшки, накривши їх мокрою ганчіркою, аби пар не подіяв на них занадто рано. Кімната засяяла вже знайомим білим світлом, яке Мірабель пам’ятала ще з Саду Чотирьох Святих, коли Розаліна намагалася вбити її заради того, аби стати Обраною. Бель спостерігала за тим, як перед нею постає не Хранитель Священної Води у Колбі, а Ніко – людина, яка багато для неї значила. Він виглядав похмурим і стурбованим, мовчки дивлячись на Бель. 

-У нас все готово.- Мовила Лелейн.- Лишилася твоя згода.

-Ви впевнені, що готові піти на такий ризик?- Тихо запитав Ніко.- Ще ніхто звідти не повертався. 

-Ми усвідомлюємо всю небезпеку.- Впевнено відповів Вієро.- Але ми не покинемо тебе і Елемстоун. З кожним днем ріка «Вода і камінь» втрачає свою значимість, однак поки у ній є щось, що досі не дозволяє нам перепливати на іншу сторону Елемстоуна, ріка все ще залишається охороною для елементів.- Його напружило те, як пересмикнувся Святий на слові «щось».- Тож… Певернемо їй Священну Воду у Колбі.

-Гаразд.- Погодився Ніко.- Зробимо це.

   Лелейн провела їх до невеликої кімнати, яка була облаштована декількома диванами і полицями з дубового дерева, на яких стояли книги і велика кількість свічок, що освітлювали кімнату. Навпроти дивану стояв великий прямокутний стіл, де можна було побачити технічне обладнання, комп’ютери і медичні прибори, які скоріше за все служили для дослідів.

-Не дивуйтеся.- Попередила Лелейн.- Колись я намагалася повернути свої крила.

-Тепер зрозуміло чому ти схожа на божевільного хіміка.- Вієро посміхнувся, вмостившись на один з диванів. 

-Зараз я підключу кожного з вас до апарату, аби відслідковувати ваш стан протягом усього перебування в пеклі.- Лелейн під’єднала їх до прибору, аби бачити на екранах їх серцебиття, пульс і зрозуміти мить, коли їх треба повертати. 

   Світло свічок залишало на стінах чудернацькі тіні, які наводили на Мірабель страх і переживання. «Що я роблю?»- Промайнуло в її голові.- «Помираю під замком Джаї Милосердної задля того, аби поговорити зі Смертю з казки і ввічливо попросити в неї повернути дзеркального близнюка Заповітного Білого Вугілля в той час, як кожен бажає моєї голови за наказом сестри, яка, власне, готується до війни і ледве не знищила весь Елемстоун і не вбила Святого. Що може бути краще». 

1 ... 34 35 36 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya », після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Вода і камінь. Книга 3. Мірабель, with love anellaya "