Читати книгу - "Земля Не пухом. Історія одного геоманта, Сергій Бобрицький"

Грейткіллська ромашка, як і більшість представників флори і фауни провінції, теж пережила певні мутації після усіх тутешніх магічних катастроф. За аналогією з ромашкою звичайною, вона теж заспокоювала. Але для звичайної людини, що ні дня не жила в проклятій провінції, її концентрація була дещо завеликою. Чай з ромашки, що росте в Грейткіллс, може заспокоїти раз і назавжди. Але для Архімага Життя, запаси внутрішньої енергії якого багаторазово більші за життєві сили звичайних людей, вона давала якраз необхідний ефект.

– Просто ідеальний напій. – Умиротворено проговорив барон цих місць. В цей же момент двері кабінету самостійно відкрилися і в них з’явився трохи блідий Гуго у супроводі магічного персоналу маєтка.

– Дякую, Дженкінс, можеш іти.

Після отриманого дозволу, двометровий, антропоморфний ент з темно-коричневого дерева та деінде розквітлими на тілі червоними бутонами зробив елегантний уклін – і розчинився у найближчій стіні.

– Цікава у вас прислуга, вашмилість. – Гмикнув новий староста поселення.

– Не жаліюся. Та й давно вже вони в мене, якось вкорінилися на своїх місцях.

Гуго здивовано витріщився на барона. Барон у відповідь не зводив з гостя погляду ввічливої цікавості. Не те, щоб колишній мисливець не зрозумів жарт, але почути його від свого господаря, ще й вищого мага, було трохи неочікувано.

– Пробачте, вашмилість, задумався дещо. А жарт пречудовий, так! Кхе-хе-хе…

– Припиняй блазнювати й кажи, з якою метою прибув, шановний.

– Пробачте, вашмилість, – низько вклонився новий староста, – прийшов прохати про вашу допомогу. Поселення потребує послуг чарівника.

– Я чогось не знаю і Прилісну хтось збирається атакувати, Гуго?..

– Ні-ні, що ви. Але… Скоріш, атакують інколи за межами поселення. Неживі  атакують, вашмилість.

– Уважно слухаю тебе. – Підібрався Архімаг. Спочатку він думав, розмовляючи з колишнім мисливцем, паралельно почитати все-таки книгу, але справа дійсно була серйознішою, ніж гадалося.

З розповіді старости виявилося, що останні декілька місяців на старому кладовищі, що було між Прилісною та Чорним болотом, стало дещо неспокійно. За огорожею цвинтаря, збудованою ще за часів правління Тріади Проклятих і оздобленою надійними захисними чарами, почали відбуватися дивні речі. Загони мисливців чули звідти якісь стогони, звуки пересування важких, могильних плит та моторошний тріскіт плоті, яку щось розриває. Звісно, мертві, що вештаються поза власних могил, не є чимось неординарним для Грейткіллс. Проживши тут хоча б пару місяців, хіба що сліпий не побачить жодного зомбі чи когось страшнішого. Але суть була саме в цьому кладовищі. Воно не просто так було огородженим та мало додатковий захист. Навіть покійний пра-прадід Гуго, якщо вірити його словам, не пам’ятав, щоб старий цвинтар продукував хоч якісь неприємності. Подейкували, що там було поховано декілька дуже могутніх сутностей. І щоб земля Грейткіллс не покликала їх у  посмертне буття, магічний захист на те місце накладав один з членів Тріади особисто. Тож, викликало багато питань, від чийого пробудження так оберігав це кладовище давній Архімаг Смерті і що змінилося тепер?..

– Цілісність огорожі було порушено?

– Наскільки мої хлопці змогли побачити, ні, вашмилість. Але те, що прокинулося там, за воротами, кличе інших, поза межами кладовища. Місяць тому мисливці наткнулися там на трійцю зомбі. Не найприємніша  зустріч, але повсякденна, тож дохликів швидко упокоїли та й пішли по своїх справах. Два тижні тому зомбі в тих місцях було вже півтори десятки, а ще хтось, дуже схожий на нижчого вампіра.

– Як здогадалися, що вампір? – Підняв брову Архімаг.

– Так Олаф наш в  груди йому  дерев’яного кола загнав – той і помер, майстре Грейткіллс…

– Хмм, логічно… – Стримано сказав Грегор.

– Твою ж акацію, які спеціалісти! – Заходився в істериці Хісс, транслюючи свої веселощі напряму геоманту. – Хай мене навпіл розірве, якщо це не найкращий метод виявлення вампіра з тих, що я чув.

– І що, цей  загін нежиті твої мисливці теж весь поклали, Гуго? – Поцікавився геомант,  ненав’язливо хлопаючи по нагрудній кишені, з якої, окрім приглушених схлипів реготу, почав долітати ще й легенький  димок.

– Так а що там того загону, вашмилість? Їх кожен селюк в нас знає, як заспокоїти. От якби ж то хтось страшніший був…

– Скільки, кажеш, у вас мисливців в кожній команді ходить?

– Четверо, вашмилість, це мінімум. Місця тут, самі розумієте, неспокійні…

– Четверо… – Повторив Архімаг і легенько закрив очі.

Мабуть, настільки ж, наскільки він особисто міг ще здивувати Леона Д’Альбон та інших шанувальників «класичної» бойової магії, настільки ж самого Грегора дивували корінні жителі його нових володінь. П’ятнадцять зомбі та нижчий вампір, швидкість якого зазвичай дорівнює приблизно добре тренованому мечнику-дуелянту. Проти чотирьох сільських мисливців! Не рейнджерів з королівського полку Фрідана. Не ельфійських мисливців за головами. Просто грейткіллських мисливців. Так, вони, звісно, не знають своїх певних особливостей, про які зараз знає лише Грегор та ще одна особа. Але рівень підготовки, фізичні характеристики, та, що найголовніше, відсутність тваринного жаху перед неживими – це просто неймовірно… Нехай його гірський троль своїм кам’яним гузном розчавить, якщо йому, Грегору, не пощастило з підданими!