Читати книгу - "Фундація та Імперія"

Індбур закричав:

– Я отримав повний звіт. Далі!

– Ваша величносте, чверть години тому ми отримали повідомлення із салінніанського кордону. Кораблі, ідентифіковані як калганські, без дозволу увійшли на територію Фундації. Кораблі озброєні. Тривають сутички.

Секретар зігнувся майже вдвічі. Індбур досі стояв.

Еблінг Міс скинувся, схопив секретаря і зненацька поплескав його по плечу.

– Гей, ви б краще звільнили цього капітана Прітчера і привели сюди. Хутчіш!

Секретар вийшов, а Міс повернувся до мера:

– Чи не краще запустити весь цей механізм, Індбуре? Ви ж пам’ятаєте, що йдеться про чотири місяці.

Індбур стояв зі скляними очима. Здавалося, жив лише один його палець, який швидко креслив на гладенькому столі безглузді трикутники.

16. Конференція

Коли двадцять сім незалежних торгових світів, об’єднаних лише ненавистю до своєї материнської планети Фундації, вирішують влаштувати загальні збори, попередні переговори можуть зійти нанівець через настільки несуттєву дрібницю, що це здатне засмутити й найбільш наполегливих. Бо чим менші вони за розміром, тим більша їхня пиха, і до того ж загартована власною ізольованістю й отруєна вічним відчуттям небезпеки.

Недостатньо обміркувати такі деталі, як порядок голосування та тип представництва – по одному представнику від планети чи більше залежно від кількості населення. Це питання політичного значення. Недостатньо також вирішити, хто керуватиме нарадою чи урочистим обідом.

Потрібно подбати і про місце зустрічі – через неймовірну провінціальність багатьох планет. Зрештою, звивисті дипломатичні шляхи вивели на планету Радоул, яку дехто цілком логічно пропонував відразу, бо вона розташована у центрі.

Радоул був маленьким світом і за військовими характеристиками найслабшим серед усіх двадцяти семи планет. Це, до речі, стало ще одним чинником, що зіграв на його користь.

Це був стрічковий світ, яких у Галактиці вдосталь, щоб можна було пишатися, але серед них замало таких, що мають задовільні умови для життя. Тобто це був світ, в одній півкулі якого панує неймовірна спека, а в іншій – нестерпний холод, тоді як для життя придатна лише стрічка сутінкової зони, що охоплює всю планету.

Такий світ завжди здається непривабливим для тих, хто там не бував, але існують стратегічно важливі точки – і Радоул-сіті розташувалося саме в такому місці.

Місто тягнулося вздовж невеликих схилів передгір’я, а гори відокремлювали його від холодної півкулі і стримували небезпечні льоди. З теплої півкулі сюди потрапляло тепле й сухе повітря, а з гір до міського водогону надходила вода, і Радоул-сіті, розташоване між двома півкулями, перетворилося на безперевно квітучий сад, що ніжився у вічному червневому ранку.

Кожен будинок розташовувався посеред квіткового саду, що був відкритий до стихій, позбавлених ікол. Будь-який сад виглядав як майданчик, де заради іноземної валюти вирощували фантастичні види розкішних рослин – аж доки Радоул не став нагадувати виробничий, а не типовий торговий світ.

Тож Радоул-сіті було своєрідним маленьким острівцем затишку та розкошів на цій жахливій планеті – крихітним клаптиком раю – і це теж вплинуло на вибір.

Із кожного з двадцяти шести світів прилетіли чужинці – делегати, їхні дружини, секретарі, газетярі, кораблі та екіпажі – і населення Радоула подвоїлося, а ресурси вкрай виснажувалися. Всі їли й пили що хотіли і забули про сон.

Та серед гульвіс було дуже мало тих, хто не розумів би, що Галактику повільно охоплює якась тиха, сонна війна. А ті, хто розумів, ділилися на три групи. Найбільшою була перша – ті, хто знали мало і були дуже самовпевнені…

Саме таким був і молодий космічний пілот із кокардою Притулку на кашкеті, який примудрявся, тримаючи перед очима келих, дивитися на радоулську дівчину, яка сиділа навпроти і ледь помітно йому усміхалася. Він казав:

– Ми навмисно добиралися сюди через передову. Близько світлової хвилини ми летіли на нейтральній швидкості просто повз Горлеґґор…

– Горлеґґор? – втрутився довгоногий місцевий житель, що узяв на себе роль господаря на цій гулянці. – Це там, де з Мула минулого тижня всі кишки випустили?

– Де це ти чув, що з Мула всі кишки випустили? – пихато спитав пілот.

– По радіо Фундації.

– Справді? Ну так от, Мул захопив Горлеґґор. Ми ледь не врізалися у конвой його кораблів, які саме звідти поверталися. Так кишки не випускають, якщо ти залишаєшся там, де бився, а той, хто тебе бив, поспіхом тікає.

Хтось сказав високим, хмільним голосом:

– Не кажи так. Фундація завжди тримає удар. Спостерігай, лише спостерігай. Стара Фундація знає, коли повернутися. А потім – торох! – підсумував невідомий і п’яно зареготав.

– Хай там як, – сказав пілот із Притулку після короткої паузи, – як я вже сказав, ми бачили кораблі Мула і вони мали непоганий, доволі непоганий вигляд. Скажу вам, вони цілком як нові.

– Нові? – задумливо сказав місцевий. – Вони самі будують кораблі? – Він зірвав листок із гілки, що нависла над ним, а потім поклав до рота і почав жувати. З листка сочилася зелена рідина, що пахла м’ятою. – Хочеш запевнити, що вони розгромили Фундацію саморобними кораблями? У це важко повірити.

– Ми бачили їх, доку. Я здатен відрізнити корабель від комети.

Місцевий нахилився ближче.

– Знаєш, що я думаю? Послухай, не дури себе. Війни не починаються невідь чому, і в нас є купа розумників, які всім керують. Вони знають, що роблять.

Той самий п’яний голос раптом вимовив:

– Спостерігайте за старою Фундацією. Вони чекають останньої хвилини, а потім – бах! – Він п’яно усміхнувся дівчині, що відсунулася від нього подалі.

Радоулець продовжував:

– От, старий, ти думаєш, що це Мул усім керує. Ні-і-і. – Він помахав пальцем. – Я чув і, зауважте, від дуже серйозних людей, що він наш хлопець. Ми платимо йому, і, можливо, ми й збудували ці кораблі. Будемо реалістами – мабуть, ми це й зробили. Звичайно, найближчим часом він не розгромить Фундацію, але може змусити її тремтіти, а коли це станеться – ми візьмемо владу.

Дівчина сказала:

– Це все, про що ти можеш говорити, Клеве? Про війну? Ти мене втомлюєш.

Пілот із Притулку мовив найгалантнішим тоном:

– Змінімо тему. Не можна, щоб дівчата нудилися.

П’яний почав співати і вистукувати кухлем у такт. Маленькі групки, що за цей час сформувалися, розійшлися з легковажними смішками, і кілька таких пар вийшло з будинку у тінь.

Розмова чимдалі ставала загальнішою, напрочуд безмістовною і безглуздою…

Другу групу становили ті, хто знав трохи більше і почувався менш впевнено.

До таких належав однорукий Френ; цей велетень офіційно представляв на конференції Притулок. Через це він жив на широку