Книги Українською Мовою » 💙 Історичний роман » Минуле поколінь, Павлюк Олександр 📚 - Українською

Читати книгу - "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Минуле поколінь" автора Павлюк Олександр. Жанр книги: 💙 Історичний роман. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 67
Перейти на сторінку:

Яким подивився на побратимів, які поглядами вказали привітатися.

- Пане наміснику, - Сказав хлопець.

Наумов був одягнений як личить усім російським вельможам, пишно і без смаку.

- Воистину похож на отца, те же глаза, тот же взгляд, надеюсь хоть характером отличишься, - В словах Наумова була помітна зверхність.

- Не сподівайтесь, - Почувся голос Свирида, який встиг підійти.

Компанія помітно заспокоїлась.

- Моєму сину личить кров батька, - Впевнено завершив полковник.

- Не сомневаюсь, - Цинічно відповів Наумов, легко схилив голову і пішов до сусідньої кімнати.

- Врятували ви нас, пане полковнику, - З полегшенням сказав Дмитро.

- З Наумовим будьте обережні, - Свирид впевнився, що намісник відійшов, - Апостол чекає в кабінеті. Де Євтим?, - Запитав помітивши неповну компанію.

- Зараз підійде, - Відповів Георгій тушачи люльку.

 

***

Тиша в кабінеті перші кілька секунд була непривичною після шуму у всьому будинку. Товсті стіни глушили любі звуки, що доносились знизу. Данило Апостол сидів на кріслі за столом і поставивши підпис на якомусь аркуші, піднявся.

- Полковник Свирид розповів мені про вашу справу, - Підійшов ближче, - Справу воістину благу.

Мовчання.

- Ми могли обійтись без вбивства цього посланця, підняти галас, кинуту кістку нам, відправити назад. Але гарантій ніхто б не дав.

- Опозиція менш чисельна, але рахуватись з нею потрібно, - Добавив Свирид.

- І протистояти їй, - Дмитро вніс свою лепту у висновок.

Апостол кивнув головою.

- Від імені свого й всієї козацької старшини, я дякую вам, - Братство схилили голови, - Від цього пропоную вступити до мене на службу.

Наодміну від початку розмови, її завершення вимагало відповіді. Іван пройшовся поглядом усіх побратимів, які виказували схвалення, окрім Євтима.

- Пане гетьмане, - Дідусь вийшов на перед, - В першу чергу виказую вітання й вдачі вам!, - Апостол кивнув головою, - Але мушу відмовитись від вашої пропозиції.

Данило дивився на Євтима.

- Вік мій хоч і не шанованіший за ваш, але свою службу я завершив, - Продовжував Єтим, - Маю намір продовжувати спокійне життя у своєму селі.

Апостол мовчав.

- Я відправився разом з Якимом, щоби допомогти знайти батька, а коли дізнався про справу, вирішив піти в останній похід.

- Я розумію, пане Євтиме, - Апостол зробив жест рукою, - Ви багато служили, дякую вам за таку доблесть і вірність, - Гетьман подивився на Свирида, - І за поміч у воз’єднанні батька з сином.

Євтим дав місце Івану.

- Щодо нашого слова, - Почав говорити Строгий, - Ми готові.

Гетьман схвально кивнув головою.

- Якиме Глондар, як щодо твого?

Яким мовчав, не знав, що відповісти, розгубленість заволоділа всім тілом.

Апостол мить дивився на хлопця і попросив усіх вийти, залишивши їх на одинці.

- Твій вчинок, - Сідаючи на крісло, - Дуже сміливий і я впевнений, не простий. Я знайомий з Гнатом Ружинським і зізнатися, не знав, що він пристав до запорожців. Думав він осів на якомусь хуторі.

Яким мовчав.

- Скажи мені, Якиме, - Гетьман дивився на хлопця, - Що переконало старого отамана відпустити вас?

Мить роздумів, спогадів і боротьби з внутрішнім страхом, очі опустились і закрились.

- Слух і запитання, пане гетьмане, - Врешті відповів Яким.

- Поясни.

- Я довгих чотири роки знаходився не вдома, не під власним дахом. Я бачив, що відбувається навколо, бачив страждання, ворожнечу, ненависть. Бачив і не звертав уваги, замість цього, обирав куди звернути на дорозі.

Гетьман уважно слухав.

- Допоки не отримав лист від батька, не ускладнював своє життя. Йшов де платять, де рівна дорога і де нагодують, - Зробив паузу, - Врешті, це закінчилось. І бездумне блукання отримало мету.

- Яку?, - Запитав Апостол.

- Знайти відповідь.

Погляд Якима знову опустився.

- Коли я бачив злочини московських гарнізонів, коли власноруч ховав змордовані тіла і прибивав цвяхом хрест, я все більше запитував себе. Хто винуватець? А кожен день пошуку давав відповіді від людей, які про моє питання навіть не знали.

Данило піднявся з крісла, Яким продовжив наче цього не помітив.

- Люди говорили, що потрібен гетьман, хтось казав, що ви зрадник, хтось звинувачував ваших попередників, хтось кричав про вину запорожців, а хтось прямо тицяв у мене рукою.

Апостол підійшов до вікна.

- А коли ми потрапили у полон, я дійшов першої сторони висновку, яка говорила мені, що майбутнє Гетьманщини неможливе.

Гетьман мовчав.

- Пане Даниле, стоячи тут перед вами, я прошу допомогти мені дійти до другої сторони.

Дивлячись на подвір’я свого маєтку, красиво освітлену огорожу й вишукано одягнених гостей, Апостол шукав, що відповісти. Мить він забув, що стискає руки за спиною, а за шість кроків від нього стоїть ще молодий хлопець, який в пошуках того, чого сам гетьман знайти не зміг.

- Про мене люди говорять різне, - Почав говорити гетьман тоном твердим, але не злобним, - Називають Юдою, протеже царського крісла і навіть просто, не вартим, - Данило повернувся до Якима, - Але це не завадило мені взяти булаву в руки, - Хлопець розгледів ледь помітну посмішку на лиці гетьмана.

- Ти знаєш, Якиме Глондар, - Продовжив Апостол, - Чому я пішов зі шведського табору?

- Ні, - Відповів Яким. Гетьман кивнув.

- Я був вірний Мазепі, дивився в один бік, разом з ним, - Данило взяв зі столу невеличкий сувій, - І коли дізнався про договір з Карлом, без роздумів направив своїх людей, і сам розуміється, теж поїхав.

Яким мовчав і дивився.

- Вся старшина бачила, що шведський протект принесе нам набагато більше, ніж «статті» за Петра і його попередників, - Гетьман на мить замовчав, - І наступників. Ти ба!, - Апостол трохи підняв голос, - Навіть Гордієнко згодився приїхати, Запорожці! Селяни підтримували, міщани, козаки на службі. Перші бої, переможні бої, але…, - Різко зупинившись.

1 ... 34 35 36 ... 67
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Минуле поколінь, Павлюк Олександр», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Минуле поколінь, Павлюк Олександр"