Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:
в бік землі й цих дивовижних створінь під нею. — Вони знають, що в цьому поселенні є щось особливе.

Я оглянула всі обличчя. Вони сміялися, усміхалися чи на чомусь зосередилися. Вони нічим не відрізнялися від тих, що їх можна бачити на звичайних вулицях. У них не було якогось особливого відблиску в очах чи таємного вигину в їхніх усмішках.

— До цього треба звикнути, — промовила Ерза, — до манери Гораціо втілювати задумане.

— Що саме він намагається зробити? — запитала я.

— Він хоче зробити світ кращим.

— Як ця річ, що під землею, робить світ кращим?

— Ти маєш на увазі Мертволицю? — запитала Ерза. — Тобі краще розпитати Гораціо про це. Мені воно також не подобається.

Я зупинилася:

— Чому ти тут?

Вона зупинилася за кілька кроків попереду мене й обмірковувала моє запитання, стоячи до мене спиною.

— Тому що я люблю віднаходити приховані речі, — сказала вона, обернувшись до мене обличчям, і в її очах на якусь мить я побачила дещо інше, крім голодного запалу: я побачила надію. — І таким чином світ може стати кращим.

Ерза мовчала, допоки ми не повернулися назад до їдальні. Вона була заповнена десь наполовину — мішанка з програмістів, що тихо працювали над кодами, продавців, що пропонували значні знижки та щедрі компліменти у своїх телефонах, і сімей у різних станах звичного хаосу. Через кілька хвилин ми знайшли кілька вільних місць біля вікна, що виходило на золотисті пагорби земель Гораціо. Перед кожною з нас стояла миска вегетаріанського чилі та добрячий бухан іще гарячого кукурудзяного хліба.

— Ну що ж, — промовила Ерза, — повернемося до нашої історії?

Вона поглянула на мене, очікуючи схвалення чи відмови. Я не збиралася давати їй ні того, ні іншого, не збиралася давати взагалі нічого, якщо вона лізла в моє минуле. Вона продовжила.

— Я не думаю, що Джамшид оговтався після смерті дружини. Але все ж він повертається до роботи. Йому вдається тримати клініку на плаву.

Ерза знову зробила паузу, зробивши ковток кока-коли з соломинки.

— Сімейне життя, так би мовити, страждає, — сказала вона.

Група фермерів, що сиділа за кілька столів від нас, подзеленькуючи пляшками пива, щиро сміялися над жартом, який я не розчула. Повз них пробіг хлопчик років дев’яти чи десяти, за яким гнався ще один — ймовірно, його старший брат.

— Ця дівчинка, дочка Софі та Джамшида, — тут Ерза змовницьки усміхнулася, — мала деякі проблеми. Розумна дитина, дуже розумна — всі так вважають, — але вона страждає. В одинадцятилітньому віці вона втікає з дому, не маючи нічого, крім рюкзака, наповненого бутербродами з арахісовим маслом. Її знаходять наступного дня, коли вона спить на самоті в парку за тридцять кілометрів від дому. Ніколи не пояснювала причину втечі, ніколи не розповідала, як вона туди потрапила чи куди вона збиралася дійти. Служба у справах дітей втручається ненадовго, відмовившись вживати заходів. Це сумна ситуація, але нічого кримінального не сталося.

Ерза затихла й подивилася на мене, перевіряючи, чи я це якось прокоментую.

Але, власне, що тут можна було додати? Як пояснити? Я шукала щось. Щось, що я втратила, я мала це віднайти. Мені так того кортіло, що я була готова вийти за двері й іти до тих пір, поки те відчуття, якого мені бракувало, не повернеться. Я думала, що зможу побороти цей голод у собі.

— Повернімося до нашого героя, — продовжувала Ерза. — Він не ходить на побачення. Він подорожує у справах, але не бере відпусток. Він відсторонюється від своїх небагатьох друзів. Здається, що здебільшого він живе заради роботи й ні для чого іншого. Нікуди не ходить, окрім як додому та в клініку. І, звісно, до своїх заміських клієнтів. Напевне, важко мати такого батька. Можливо, ти іноді почувалася невидимкою? — Знову пауза, знову пронизливий погляд. — Він найняв іще одного ветеринара, але бізнес усе ще просувається повільно. Однак якимось чином справи потихеньку збалансовуються, поволі, рік за роком.

Вона замовкла і втупилася в мене холодним, жорстким поглядом. Я ніяк не відреагувала, і за мить вона здалася.

— Не враховуючи останніх подій, — сказала вона, — це не спрацювало, і він помер, а ми сидимо тут і обговорюємо цю справу.

— Чудова історія, — сказала я.

— На цьому етапі я мушу запитати тебе, чи ти знаєш щось, що трапилося з ним. Щось, чого може не бути в поліцейському звіті. Все, що могло вислизнути з-під їхньої уваги.

Я не могла зрозуміти, чи мені подобалася Ерза, і я не була впевнена в тому, що можу їй довіряти. Але вона робила свою роботу, і вона була першою людиною, яка, здавалося, була зацікавлена в розкритті вбивства мого батька і, можливо, впорається з цим завданням.

— Ітака, — сказала я. — Жінка з Феллсів, вона розпитувала мене про це. Це все, що я знаю.

— Щось іще?

Я похитала головою.

— Ітака, — промовила Ерза, намагаючись відчути це слово, подумки приглядаючись до нього, — це щось новеньке.

Вона повернулася лицем до вікна й не промовила ні слова.

— То це все?

— На сьогодні так, — відповіла вона й підвелася з місця, прихопивши із собою тацю.

— Куди ви збираєтеся? — запитала я.

— У мене є зачіпка, — відповіла вона, і на секунду мені здалося, що під її шкірою шипить розпечена плазма.

Яким би страшним воно не здавалось, але її завзяття було заразливим. І несподівано я захотіла того самого, що й вона, і захотіла понад усе на світі. Це була наче лихоманка: я також хотіла йти за цією зачіпкою, допоки не отримаю відповіді на всі запитання, допоки таємниці не будуть розкриті, а приховані речі знайдені.

— Я можу допомогти?

Мій голос здавався незахищеним і слабким, так ніби я щойно розповіла їй про себе все лише трьома словами.

Ерза сумно всміхнулася.

— Ти вже допомогла, — сказала вона.

— Але…

— Це собача робота, — сказала Ерза, — а я не думаю, що ти собака.

Після цих слів вона розвернулася й пішла геть, полишивши мене з голодом, який не вгамувати жодною їжею, і з крає­видом на пологі схили, вкриті сухою травою і сповнені таємницями.

Такою мене знайшла Ейва декілька хвилин потому.

— Гораціо хоче тебе бачити, — сповістила вона.

Коли ми зайшли в його кабінет, Гораціо Прендерґаст тримав рубін між двома пальцями. Сонячне світло заломлювалося через нього, малюючи багряну кулю над одним примруженим оком.

1 ... 34 35 36 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"