Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 35 36 37 ... 100
Перейти на сторінку:
Прекрасний, — прошепотів він.

Він поклав рубін на свій стіл.

— Украй рідко, — сказав він, — навіть для мене зіткнутися зі справжньою досконалістю. Коли ти можеш до­зволити собі все, що душа забажає, ти починаєш усві­домлювати, що все недосконале. Але це… — Він провів пальцями по незайманих контурах. — Жодного недоліку, — додав він.

Він знову сів у своє крісло.

— Ти була невпевнена, входячи до неї в загороду, — промовив він, — але ти точно знала, що робити. Найвірогідніше, вони розуміють тебе краще, ніж будь-кого з нас.

— Я не зовсім певна, — сказала я. — Просто так сталося.

Гораціо кивнув:

— Твій батько колись припускав, що у вашої сім’ї є якийсь зв’язок із цими створіннями. Я не думаю, що він сам усе це до кінця розумів. Але він знав, як цим зв’язком користуватися і, висновуючи з усього, ти теж.

— Напевно.

— Я маю роботу для тебе тут, Маржан, якщо ти захочеш. Ми могли б використати твої здібності, і я вірю, що ти можеш використати нас на свою користь. Ти маєш зв’язок із цими тваринами, на що не здатна жодна ветеринарна підготовка. Переходь працювати до нас, допомагай нам піклуватися про них, а ми допоможемо тобі відточити цю майстерність. Я впевнений, що доктор Батіст вважатиме за честь бути твоїм наставником.

— Ще б пак, — відповіла я.

— Він гордий, але, зрештою, він також і справедливий. Тут є житло в маєтку, безкоштовне. Із харчуванням включно. Всі пільги. І я не хочу видатися грубим, — він усміхнувся, — але я добре плачу.

Він штовхнув рубін одним пальцем, і той плавно закрутився навколо своєї осі. У найголоднішому закутку мого серця спалахнула іскра.

— На мені тепер клініка, — сказала я, — і я ходжу до школи. Я не можу просто все покинути.

— Люди роблять це постійно, — відповів Гораціо.

Він витягнув чекову книжку й ручку та заповнив верхню частину чека. Потім він відірвав його від книжки і протягнув мені через стіл. Коли я побачила його, у мене пересохло в горлі. Там було більше грошей, ніж я будь-коли бачила за все своє життя. Там було більше грошей, ніж я заслуговувала.

— Чому?

— Тому що я хочу бачити тебе тут, — відповів він. — Тому що я дуже поважав Джима всі ці роки, що його знав. Тому що я завжди хотів зробити для нього і для вашої родини більше, ніж міг. Він був гарним чоловіком, але впертим, і я завжди відчував, як він страждав через це.

— Я… я мушу обміркувати це все, — затинаючись, ска­зала я.

— Не поспішай, — сказав Гораціо Пендерґаст.

Розділ дванадцятий. Мертволиця, з кігтями

Уже була ніч, коли Сем привіз мене додому. Меллорін не було вдома — як і обіцяла, вона двома днями раніше зайшла в окультну крамничку й попросилася на роботу. Сьогодні була її перша навчальна зміна. Вона вже попередила повідомленням, що затримається допізна.

Зорро лежав, згорнувшись калачиком прямо перед вхідними дверима, і коли я зайшла, він із нетерпінням підняв голову. Коли ж побачив, що то була я, то розчаровано нявкнув і опустив підборіддя назад.

— Вона скоро буде вдома, Зорро, — сказала я.

Лис скептично фиркнув, але дозволив мені почухати йому маківку один раз, перш ніж струсити мою руку. У моїх пальцях поколювало, коли я торкалася його шкіри. Нетерплячість, розчарування й нудьга прокреслили вверх болісні спіралі по моїй руці. Проте він одужував — я відчувала це. Я відчувала його бажання бігти, переслідувати здобич, пробиратися крізь темні хащі. Я гадала, чи зміг би він бути коли-небудь щасливим, живучи в одній із кліток Гораціо.

Я взяла чек Гораціо й поклала його на кухонний стіл. Він здавався важким, і коли я дивилася на нього під світлом старої лампи над своєю головою, що висіла там усе моє життя, він видавався дивним і нереальним, наче рубін карбункула, і таким же незаслуженим.

Не поспішай, сказав він з упевненістю людини, яка може дозволити собі дивитися на світ, як на ряди рівнянь, яка може, вдавшись до правильної математики, перетворити будь-яке «ні» на «так».

Ерза була права. Я була зла. Зла на Гораціо за те, що він вклав цей страхітний скарб у мої руки, вважаючи, що я захочу його, за те, що намагався змусити мене хотіти його, за те, що змусив мене почуватися ідіоткою через те, що я не захотіла того. Я була зла на чек, на цифри на ньому, на те, що він просто існує. Я була зла на батька, який допустив своє вбивство до того, як пояснив мені всі ці речі. Я була зла навіть на Зорро за те, що дивився на мене. За те, що бачив мене в такому стані.

— Дай мені спокій, — сказала я лису.

Я зім’яла чек і побігла нагору.

Я зупинилася перед дверима батькової кімнати. Я завагалася лише на секунду, а тоді з усією силою штовхнула їх так, що вони вдарилися об стіну.

Тиша всередині кімнати зупинила мене. За цими дверима відсутність мого батька було замкнено, законсервовано. Злість розчинилася в чомусь тихому й маленькому, для чого я не мала годящої назви. Я роззулася й уперше ввійшла в кімнату, де він жив, де він помер.

У кімнаті панувала тиша, яка здавалася густішою, ніж у решті будинку, так наче вона набирала масу за останні місяці за закритими дверима. Я сіла на ліжко і вчепилася пальцями ніг у килим, як робила це колись, коли була маленькою.

Я була в сьомому класі, і мій батько вдягався на роботу… Це був перший день у старшій школі, і він збирав речі в сумку, готуючись знову зникнути… Я була маленькою дівчинкою, і моя Матір, тьмяний, примарний образ Матері, сиділа на краю ліжка, яке раніше належало їй, відірвавши погляд від книги й усміхаючись крізь ореол приліжкової лампи, яка раптом стала неймовірно яскравою.

Я відмахнулася від тих спогадів.

— Що мені тепер робити? — запитала я.

У шафі десять незримих версій мого батька, по одній у кожній розвішаній сорочці, що вишикувалися, наче солдати. Якась частина мене думала — бажала, сподівалася, — що одна з них могла спостерігати за мною, могла бути ­достатньо присутньою, щоб побачити свою дочку в цій кімнаті, і мала змогу передати щось на кшталт послання чи якоїсь відповіді.

Проте єдиною відповіддю була тиша та мовчання, що розлютило мене ще більше, ніж чек, який я досі стискала в кулаці. Я підвелася й ухопилася за простирадла, зриваючи їх із ліжка, поки не зостався сам матрац. Я схопилася за матрац і спробувала стягнути його на

1 ... 35 36 37 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"