Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф 📚 - Українською

Читати книгу - "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "У давній давнині були створіння" автора Кіяш Монсеф. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 36 37 38 ... 100
Перейти на сторінку:
підлогу, але це вдалося лише наполовину, від чого лють усередині мене розгорілася ще сильніше. Я підійшла до шафи й витягнула його сорочки, кинула їх на підлогу й потопталася по них.

Із мене виривалися безсловесні, задушливі звуки. Я схопила черевик і з усією силою кинула його об стіну. Він урізався з гучним гуркотом, і я у відповідь закричала гучніше, а за ним узялася жбурляти інше взуття — ще більше гуркоту, ще більше крику. Я вхопилася за задню стінку тумбочки й перевернула її вперед так, що вона з гуркотом упала — відчинилися шухляди, з яких висипалося все, що там було. Я схопилася за один бік вузької книжкової полички, яка висіла в одному з кутків, і потягнула її. Вона тріснула. Книги попадали всюди. Я знайшла пасок і почала шмагати ним стіни. Коли пряжка вдарила по дзеркалу, скло розкололося, і я побачила своє відображення в ньому — розколоте, з диким поглядом і зачервонілим обличчям.

Тривалий час я стояла там, важко дихаючи, із паском у руці. Потім я роззирнулася. Матрац — наполовину на ліжку, наполовину ні. Повсюди простирадла, подушки, одяг і взуття. Перевернута на бік тумбочка з висунутими шухлядами. Останній приплив люті пронісся через мене, і я кинула пасок на всю цю купу, так наче це була отруйна змія, а потім вискочила з кімнати, відчуваючи огиду до себе й до всього на світі.

Вискочила, а тоді повернулася назад.

Тому що найменше, що я могла зробити, це прибрати той безлад, який сама щойно створила.

Я почала засовувати матрац назад на раму, потім підняла голову й побачила, що Зорро зацікавлено спостерігає за мною з пройми дверей.

Я більше не злилася на нього.

— Вибач, що накинулася на тебе, — сказала я.

Повертаючись до матраца, мені спало на гадку, що Меллорін радше повважає за краще спати на ліжку, ніж на спальному мішку на підлозі, і що, можливо, я зможу перетворити цю безглузду руїну у щось справді корисне. З великими зусиллями я потягнула матрац по коридору, потім знайшла чистий набір із простирадл та подушок.

Щойно я облаштувала ліжко для Меллорін, я стала почуватися людиною. Я повернулася до спальні батька й присунула тумбочку на її місце до стіни, після чого взяла одну з шухляд і почала заповнювати її. Беруші, зарядка для мобілки, крихітна лампа для читання, пара сонячних окулярів, чистий блокнот від мережі бюджетних готелів.

І щось іще. Конверт. Видавалося, наче він був затиснутий за шухлядами тумбочки. Коли я взяла його до рук, то відчула голодний заряд на кінчиках пальців, і зрозуміла, що Ерза мала на увазі, коли говорила про пошук прихованих речей.

Конверт був хрусткий і новий. Усередині було кілька складених аркушів паперу, але він не був запечатаний, через що складалося враження, що конверт опинився тут випадково — можливо, мій батько прихопив його для зручності. Я витягнула папери й розгорнула їх.

Це були авіаквитки. Окленд — Ітака, з пересадкою в Сент-­Луїсі. Вони були датовані через два дні після смерті мого батька. Один призначався батькові, що було очікувано. А другий змусив моє серце зупинитися.

Другий квиток був для мене.

Щось важливе трапилося в Ітаці. Щось настільки важливе для Феллсів, що вони розпитували мене про це. Щось, що було настільки значиме для мого батька, що він був готовий взяти мене з собою.

Можливо, щось настільки важливе, що батька вбили за це.

Чому ти нічого не розповів, тату? Чому не розповів?

Я не могла віднести цю інформацію в поліцію. Вони б зі своїми безглуздими розпитами лише ходили коло та на­вколо. Вони б не побачили зачіпок. І ще в одному Ерза мала рацію — вони б нічим не допомогли мені. І все ж таки, вперше відтоді як це трапилось, я відчула себе ближче до розуміння того, чому він помер. І я хотіла, щоб люди дізналися про це.

Себастьян мене б зрозумів. Мені навіть не довелося б йому багато пояснювати. Але в Англії була вже глупа ніч. Він напевне вже спав. Будь-яка розсудлива людина вже б спала.

Але все ж таки.

Я написала повідомлення.

привіт

Після чого я чекала.

За вікном сюрчали коники. Я пішла у свою кімнату й сіла на ліжко. Внизу Зорро перемістився назад до свого кутка. Екран телефону не змінювався, моє коротке повідомлення висіло в самому кінці нашого діалогу, крихітний сплеск, що примостився на краю бездонної ями.

Жодної відповіді.

Я зітхнула й поклала телефон, і в цю мить він булькнув.

привіт

Він одного слова цього хлопчика, з яким я бачилася лише раз, моє серце ледь не вистрибнуло з грудей.

ти не спиш? — написала я.

Ні. Не можу заснути. А ти?

У мене ще не так пізно, — відповіла я. — Тому так. Не сплю.

Що трапилось?

Дозволь мені розповісти тобі, Себастьяне, про мого батька і про всі його таємниці. Дозволь мені розповісти, наскільки я зла, як зараз, так і весь час. Дозволь розповісти про те, що я дізналася, і про людей, яких я зустріла сьогодні.

Але це здавалося мені неправильним. Навіть з ним. Було небезпечно розповідати йому про те, що я бачила.

Поговори зі мною, — написала я, — про щось нормальне.

За мить він подзвонив мені по відеозв’язку. Я швидко перевірила, який маю вигляд, абияк прибрала куток кімнати, щоб не було надто соромно, і підтвердила виклик.

Він ні про що мене не розпитував. Натомість розповів про найкраще карі в Лондоні, і я зловила себе на тому, що розповідаю йому про найсмачніший буріто в Берклі, і про те, як правильно пити бобу (треба завжди пережовувати перлинки, інакше болітиме живіт), і на деякий час я відчула себе майже нормальним підлітком, допоки не почула, що Меллорін повернулася додому, а відтак згадала, що прихистила відьму в себе вдома, а мільярдер намагається найняти мене на роботу. Потім мене переповнило тепло і зворушлива вдячність за те, що є хтось, із ким я можу бути собою, хто розуміє, як і я, якою дивною може бути ця повсякденність.

— Я мушу йти, — сказала я. — Дякую, що був поруч зі мною.

— Ти завжди можеш поговорити зі мною, — сказав він.

Ми обидвоє усміхнулися й помахали одне одному, і дзвінок обірвався.

— Привіт, Бадґінсе, — сказала Меллорін унизу. — Я рада тебе бачити, справді рада.

Я чула, як вона жваво підіймалася сходами, а Зорро труськом поспішав за нею. Мені здалося, що вона завагалася біля кімнати мого батька, так ніби відчула якісь зміни в її енергети­ці. Потім вона продовжила йти, і коли дійшла до моєї кімнати, то зупинилася, нахилила голову в мій бік і помахала рукою.

— Як минув перший робочий день у чарівній крамниці? — запитала я.

Вона мовчала, добираючи слова й ледве стримуючи блиск

1 ... 36 37 38 ... 100
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "У давній давнині були створіння, Кіяш Монсеф"