Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

25

Настала довгоочікувана субота, коли хлопці домовилися зустрітися з бабусею Філіпа і з самого світанку поїхали до неї. Лєру не взяли, давши можливість насолодитися вихідним.

Вона прокинулася ближче до обіду, неспішно привела себе до ладу, накинула на плечі улюблений шовковий халат і попрямувала на кухню. Поставила чайник і дістала з кишені телефон.

У дверях з'явився Денис. Йому навіть довелося пригнутися, бо двері не розраховані на його зріст. В картатій розстебнутій сорочці, штани трохи сповзли, а волосся безладно спадало на обличчя, змушуючи постійно відкидати його назад. Це був типовий йому вигляд. Денис міг спокійно і без сорочки ходити, привертаючи увагу першокурсниць. Не заборонялося, але так робив мало хто.

- Привіт, Лєрко, - він дістав зубами цигарку з пачки й сів на стіл.

- І тобі привіт, - вона відповіла спокійно, намагаючись не затримувати погляду на його грудях, які несподівано почали відвертати її думки.

Було важко не помітити, як м'язи Дениса рухалися при кожному русі, і вона несподівано зрозуміла, хлопців, які задивляються на дівчат.

- У вас немає електричного? - Ден загострив увагу на чайнику.

- Його забрали, - з сумом нагадала Лєра. - Заборонено ж.

Це правило їй завжди здавалося несправедливим. У гуртожитку не можна було використовувати електроприлади, такі як чайники чи мультиварки, залишалося тільки радіти, що фен і праску не відібрали. Хоча, з таким підходом, і цього могли позбутися. З чайником їм щастило тільки перші півроку, поки не знайшли.

- Ото вам не пощастило, - Денис похитав головою, струшуючи попіл прямо на підлогу. - Хлопці мікрохвильовку якось протягли в кімнату. Другий рік користуються.

- Щасливчики.

- Можу спробувати повернути ваш чайник, - невимушено запропонував Денис, ще раз відкинувши волосся з чола.

- Як? - Лєра сіла поруч.

- Непомітно проберуся до Людмилки на склад, заберу і принесу.

Лєра похитала головою:

- Це неможливо.

- Такі слова змусять мене діяти. Довести собі, що я зможу.

- Не ризикуй, не потрібен нам цей чайник. Бачиш, зайвий привід вийти з людьми побачитися.

- Для тебе це не аргумент. Кажи, як він виглядає, - Денис приготувався слухати.

- Ну, білий такий, із блакитною смужкою.

- Зрозумів, - коротко кивнув він. - Хоча там же підписано, думаю, знайду.

- Знаєш, я не впевнена, що він узагалі працює, - згадала Лєра. - Старий вже і таке інше.

- Так я і відремонтувати можу! - підкреслив Ден. - Це я вмію.

Лєра вимкнула чайник і знову глянула на Дениса. Його обличчя раптом осяяла таємнича посмішка. Він щось замишляв, і, ймовірно, вона має до цього відношення.

- Ти чого? - вона підійшла.

- Справа до тебе є, - Денис витримав невелику паузу і продовжив: - Є можливість підзаробити. Хочеш?

- Від тебе це взагалі незаконно звучить, - напружувалася Лєра.

- Нічого особливого. Просто... можеш мені курсову написати?

Лєра вибухнула від сміху. Такого вона очікувала найменше.

- Що ти регочеш? - він і сам засміявся. - Я серйозно. Ти ж пару разів комусь писала, людям подобається.

- Слухай, круто, що ти в мене віриш, але в мене свого вистачає, - вона сіла назад на стіл.

- Я заплачу втричі більше, ніж бере хороший писака.   

- За "втричі більше" ти можеш замовити в будь-кого.

- Ну, Лєро, - він зістрибнув зі столу і підійшов до неї. Поклав руки їй на коліна і продовжив: - Потрібен хтось свій, перевірений. Викладачі думають, що я сам не напишу, і будуть мене контролювати. За кожну дрібницю треба звітувати й відповідати на їхні задирки. Потрібен хтось, до кого я можу прибігти в будь-який момент по допомогу. Ти - ідеальний варіант.

Лєра дивилася, як стиснулися його руки на її колінах, і застигла. Цей жест міг здатися надто інтимним, якби це був хтось інший, але Денис із його надмірною товариськістю, ймовірно, навіть не помічав, що переходить межу.

- Ну, так що? - він повторив запитання і прибрав руки.

- Грошима ти мене точно не зацікавиш, справа в іншому.

- Чому б і ні, не весь же час Марку за гроші... - він затягнувся цигаркою.

- Гей! - Лєра схопилася зі столу. - Слідкуй за словами!

- Та жартую я, жартую, - Денис засміявся. - Але додатковий заробіток зайвим не буде. По-братськи, ну?

- На коли треба? Яка тема? - вона зітхнула, розуміючи, що вже погоджується.

- До наступного семестру. З лінгвістики, є кілька тем, і можна вибрати найлегшу. То ти згодна?

- Гаразд. Зустрінемося потім і все обговоримо.

26

До села Влад і Коля їхали близько чотирьох годин. Заради інформації, що могла знати Валентина Михайлівна, бабуся Філіпа, можна і не на таке піти.