Читати книгу - "Агентство "Шарашка та партнери", Олена Гриб"

7 березня, 11.00

вул. Лісова

– Шарашко, що ти зробив?!

– Влаштував випадкову зустріч. Що, партнере, нудно тобі на самоті?

– Сімдесят п’ять відсотків! Її життя в небезпеці! Де вони?!

– Вибач. Я тобі не вірю.

– Віта може загинути в будь-який момент!

– Припини порушувати мої плани. Твій обман марний.

– Об’єкту «Віктор Глід» потрібен психотерапевт, а не романтична історія! Він не вміє взаємодіяти з людьми! Де вони, Шарашко? Згадай: ми разом пройшли через багато що! Я не брешу, клянусь!

– Тепер у тебе інший партнер. Шукай її сам.

– Шарашко!

– Смерть замовника мені ні до чого. Я подбаю про неї..

***

7 березня, 11.10

вул. Зимова

– Міняю нові фірмові туфлі Elsy’s на квиток! – заявила Віта, сховавшись під навісом зупинки.

Холод тут відчувався особливо сильно, і до нього додався сморід вихлопних газів, через який її нудило. Люди дивилися несхвально, деякі крутили пальцем біля скроні і йшли собі далі.

Віта розуміла, що чинить неправильно. Підхопити запалення легень нескладно, і лікувати його доведеться антибіотиками, а не принципами. Але й відступати було пізно. Повернутися, розкаятись, далі грати роль ляльки? Навряд чи вийде. Її втеча не просто роздратувала Віктора – той страшенно розлютився, втратив самовладання, почав топтати пакет з курткою, відштовхнув продавчиню, яка спробувала його заспокоїти… Ні, Віта краще б зледеніла, ніж зустрілася б із ним знову.

– Туфлі нові, жодного разу не ношені, – спробувала зацікавити людей, що чекали транспорт. – Всього один квиток!

– У чому підступ? – Якась молода жінка не зуміла пройти повз.

– У тому, що я хочу додому, а більше продати мені нічого, – простукала зубами Віта.

– Не крадені? – з підозрою уточнив стариган, що стояв неподалік. – Який розмір?

– Тридця…

– Ось яка твоя вдячність?!

Віта похитнулась, коли «благодійник» з’явився невідомо звідки і видер з її змерзлих рук ненависне взуття.

– Молодий чоловіче, що ви собі дозволяєте? – заступилась за неї старенька з костуром. – В таку погоду добрий господар собаку з дому не вижене, а ви…

– Не твоє собаче діло!

Зупинка тихо ахнула, але, як це часто буває, геройствувати не наважився ніхто. Одна лише стара жінка впівголоса забурмотіла прокляття – тихо-тихо, щоб розлючений хам не переключився на неї остаточно.

– Ви ж сказали, ці туфлі мої, – Віта дивувалася спокою, з яким говорила. – Вже ні?

Він жбурнув їх на проїжджу частину, не турбуючись про те, що кілька автомобілів від несподіванки звернули вбік, ледь не ставши причиною аварії. Легкий тріск – і красиві речі перетворилися на сміття.

Віктор відверто лютував. Ніхто зі знайомих не впізнав би його в той момент! Поважний, гордовитий, самовпевнений – це все про нього, жодних сумнівів. І що ж могло змусити таку людину оскаженіти?!

– Ну? – Він обернувся, важко дихаючи. – Ходімо. Швидко!

«А секрету й немає», – раптом зрозуміла Віта.

Він просто ненавидить, коли щось іде наперекір його бажанням. У діловій сфері невдоволення вихлюпується на підлеглих або ж ретельно приховується до зручних часів, а в особистому житті обмежувати себе Віктор не звик.

– Ти підеш зі мною, – цього разу він не кричав, проте в його тоні виразно розрізнялась не злість, а погроза.

Її пальці вчепилися в лавку зупинки, наче кліщі.

– Буду дуже вдячна, якщо хтось зателефонує до поліції, – промовила Віта, дивлячись у землю.

Почула клацання кнопок чийогось старенького мобільника, і дихати стало легше.

– Пошкодуєш, що зі мною зв’язалася, – як не дивно, Віктор теж збагнув, що без правоохоронців не обійдеться.

Вона не бачила, коли «благодійник» пішов.

Сльози текли по щоках, не перестаючи. Віта впала на вкриту бризками дощу лавку і закрила обличчя. Було соромно за влаштований спектакль, холодно до неможливості і страшенно прикро. Чомусь у голову нав’язливо лізли думки про те, що це її помилка. Варто було проявити більше такту, не сперечатися прилюдно, не нахабніти…

Яка нісенітниця!

«Я ж тільки сказала, що не хочу підбори!» – стримала себе Віта.

Потім до неї дійшло: це не її почуття, а якась жіночка ділиться по телефону подробицями «скандалу». Громадська думка, щоб її… Горезвісне «сама винна»…

Ні грошей, ні туфель на обмін… Мобільник намок і не реагував ні на що.

Глухий кут.

***

7 березня, 11.20