Читати книгу - "Тарас Шевченко та його доба. Том 1"

Якою гранично точною і життєвою стала раптом мова художника, як одразу звільнився художник від усіх умовностей романтичної школи, від усіх приписів класичної композиції.

Ці аркуші серії, особливо «кара шпіцрутенами», стали класикою російського мистецтва.

Важко говорити про Шевченка-художника, не говорячи про нього, як про поета, громадянина, оскільки все це – грані однієї могутньої особистості, яка всі свої сили віддала народові.

У майстерні Академії художеств, де жив і працював Тарас Григорович Шевченко в останні роки життя, вчаться тепер студенти, майбутні художники, які приїхали з усіх кінців нашої величезної країни. Над їх головами висить меморіальна дошка, що нагадує про долю чудового художника-громадянина.

В ювілейні дні в конференц-залі Академії художеств у Ленінграді встановлено нову меморіальну дошку Шевченкові поряд з дошкою великому російському художникові Рєпіну.

Хай пам’ять про Тараса Шевченка залишиться у віках і буде прапором громадянського прекрасного мистецтва, яке в усі часи оспівувало благородну боротьбу людини за її свободу і щастя!

І мене в сім’ї великій,

В сім’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим, тихим словом107.

ШЕВЧЕНКО І СУЧАСНІСТЬ

Доповідь голови Спілки письменників України О. Т. Гончара на урочистому засіданні в Києві 9 березня 1964 р

Загальне свято братерства

Дорогі товариші!

Сьогодні у нас велике свято.

Ювілей Тараса Шевченка став святом нашого братерства, світлим святом багатонаціональної радянської культури. Найкращим вінком безсмертю Тарасовому є оцей живий вінок нашої дружби – ленінської дружби народів. Бо саме вона, ця дружба, зібрала нас тут, у цьому братньому колі, зібрало єднаюче усіх нас почуття шани й любові до геніального сина українського народу, до великого поета-революціонера.

За століття й тисячоліття свого розвитку народи нашої Вітчизни створили величезні духовні цінності, без яких світова культура була б неповною. Проте не завжди світ дізнавався про ці здобутки своєчасно і в правдивому обсязі.

В умовах тяжких – колоніальних чи напівколоніальних утисків і принижень зазнавали цілі національні культури – неоціненна спадщина багатьох подвижників творчості, митців, мислителів залишалась довгий час мовби приглушеною, применшеною в своєму значенні для культури світової…

Прометеєм називає Шевченка український народ. Так, дійсно, він був українським Прометеєм, прикутим царатом до скелі неволі і безправія, і, як про невмируще серце Прометея з Шевченкової грізної і прекрасної поеми «Кавказ», сьогодні можна сказати про саму Шевченкову поезію, про слово його, що «воно знову оживає і сміється знову».

Разом з народами нашої радянської країни ювілей Тараса Шевченка відзначають всі народи світу. Свідченням визнання його великих заслуг перед людством є ухвали ХІІ сесії Генеральної конференції ЮНЕСКО та Всесвітньої Ради Миру, які рекомендували відзначити 150-річчя з дня народження Тараса Григоровича Шевченка в усіх країнах, на всіх континентах.

Світова велич Шевченка

Звідусіль – з близьких і далеких країн линуть у ці дні на Вкраїну вісті про тріумфальну ходу Шевченкових творів, про те, з яким радісним подивом і захопленням відкривають його для себе народи, які раніш про нього, може, й не чули. Щойно одержано «Кобзар», виданий в Японії, твори Шевченка виходять у Парижі, схвильований голос про нашого поета долинає з далекої Австралії, слово його чує сьогодні Індія і молода вируюча Африка, що розламує кайдани колоніалізму. «Шевченко з його сонячним темпераментом, – пишуть про українського поета на Кубі, – це такий вогонь, який кидає свої відблиски на всі народи, що борються за справедливість і красу».

Так, він є незгасним вогнем сьогодні і таким буде завтра, бо серед темної ночі самодержавства сам з’явився в образі вогню з вулканних надр народної боротьби, з’явився таким месником-вогнем, що небо кріпацької України забагряніло від його поезії.

Фундатор нової української поезії Тарас Шевченко – співець визвольних прагнень українського народу

З’ява Шевченка на історичній арені була підготована всією попередньою визвольною боротьбою народу, багатовіковим розвитком української культури. Шевченко, як і Пушкін у літературі російській, як Міцкевич у польській, зробив у тогочасній українській літературі те, що під силу тільки всеосяжним, – з найбільшою повнотою, красою і силою виявив перед світом величезне духовне багатство українського народу і його невичерпні творчі можливості. Шевченкова поезія стала синтезом усього кращого, століттями набутого демократичною українською культурою. Водночас поезія «Кобзаря» була справжнім відкриттям, творінням не просто поета, а поета-революціонера; вона підносила соціальну та національну самосвідомість українського народу на новий, вищий рівень розвитку. Гігантський маяк «Кобзаря» відкрив перед тогочасною літературою нові шляхи, нові, значно ширші, обрії. Після Шевченка вже не можна було повторювати пройдене, його поезія – могутня в своїх гуманістичних ідеалах, довершена в своїй художній красі – показала, якою може й повинна бути новітня українська література.

Це було перемогою в поезії живої революційної мислі, утвердженням високохудожнього реалізму, це був вихід української літератури на простори світові.

Одним з перших це відзначив Чернишевський…

Усім дальшим розвитком української літератури була засвідчена її величезна життєздатність. Сила цієї життєздатності коренилась в народному ґрунті, успіхи пояснювались вірністю літератури тим реалістичним традиціям, які заповідав їй Шевченко. Глибоко розуміючи суспільні завдання, які постали перед українською літературою того часу, Шевченко спрямував її розвиток на шлях революційний, на шлях народності і реалізму. Сила науки Шевченкової виявилась напрочуд живущою і плідною, і сам він ніби продовжив себе в новій українській літературі, що так бурхливо розів’ється після нього, розгорнеться великою творчістю Івана Франка, Лесі Українки, Михайла Коцюбинського, Павла Грабовського, Панаса Мирного, Василя Стефаника, Карпенка-Карого, Степана Васильченка та багатьох інших наших класиків, чиї невмирущі традиції живуть і розвиваються в наші дні в сучасній літературі українського народу.

Поборник боротьби за волю й щастя близьких і далеких народів

…Шевченкові боліло не тільки горе українського народу, хоч природно, що воно було йому найпекучіщим. Всюди, де він тільки бачив гніт і безправ’я, приниження людини – хай було це на волзькому пароплаві, в азіатських пустелях чи грізним стогоном докочувалось із Кавказьких гір, – всюди зло і неправда викликали вибух поетового протесту, і щоразу він був готовий стати до бою з насильством і злом. Ні відмінність у кольорі шкіри, ні іномовність не могли стати перешкодою для вияву його природної гуманності і братолюбства. Справді символічною була його зустріч з англійським артистом-трагіком – негром Айрою Олдріджем у Петербурзі. Не тільки ж виняткова артистичність їх поєднала, не тільки любов до Шекспіра, якого обоє вони глибоко розуміли й любили, – спільну мову вони знайшли в спільності долі своїх народів, у гарячому взаємному співчутті до всіх знедолених