Читати книгу - "Моя гуцулія, Артур Сіренко"

Щодо пророків, то був ще один – Іван Кодолюк (1954 – 1977). Він вчився в Львівській політехніці на інженера, але після чергової мандрівки в Карпати щось з ним сталося, він почав пророчити: казав, мовляв, що будуть моровиці нових досі незнаних хворіб, будуть війни на Кавказі, на Балканах та в Україні, Совітський Союз розпадеться, а совітська влада впаде, гроші знеціняться і всі будуть мільйонами давитися, будуть страшні аварії на електростанціях, а в Америці президентом стане негр. Ніхто тому, звісно, не вірив, бо як таке може статись, але говорити такі слова за совітів було небезпечно, на нього написали кляузу в комітет, кінчилось тим, що його помістили до психлікарні і «лікували» інсуліном. Зрештою він якимось чином спромігся стрибнути з даху будинку головою на бетон. 

Знав я ще одного містика з того роду – Петра Кодолюка (1970 р. н.). Довелось мені з ним здибатись в горах в 1995 році. Він збирав маримухи, потім їх сушив і робив з того всього якесь куриво. Запевняв, що покуривши отаку от люльку він потім літає над Карпатами. І ще про всілякі чудеса. Я його запитав: 
- А ти направду літав над Карпатами, чи тобі здавалось, що літаєш?
- Ти неправильно питання задаєш. – відповів він. 
- А інші люди бачили, як ти літаєш над Карпатами? 
- Ти знову неправильно задаєш питання!
- А як правильно задавати питання? 
- Правильно запитати так: який світ є реальним – той світ, де я літаю над Карпатами, чи той світ де ми з тобою зараз розмовляємо? 

Якщо не брати до уваги містиків та музик, то рід Кодолюків подарував Карпатам і світові ще чимало яскравих постатей і неабияких людей. Так, на початку ХІХ століття найзаможнішим ґаздою на Чивчинах був Микола Кодолюк-Чивчинаш (1782 – 1856). Крім чорних та білих овець він ще розводив сірих овець, хутро та шерсть яких тоді особливо цінувались. Він ще хотів вивести нову чисту породу сірих овець, але марно: все одно від сірих овець народжувались ще й чорні ягнята. Зате він вивів нову породу кіз – Чивчинську: чорних, із закрученими рогами і дуже м’якою довгою шесрстю. Нині ця порода втрачена і забута. 

Кодолюки ще на початку ХХ століття покинули Чивчина та Гриняви, задовго до того, як ці гори стали безлюдною пусткою. Багато Кодолюків подалися в 1902 році в Канаду і там осіли в провінції Онтаріо, зокрема на берегах озера Ніпігон. В місті Ошава жив Степан Кодолюк (1894 – 1979), що отримав богословську освіту і служив священиком в церкві Святого Великомученика Юрія Переможця. Мало хто знає, але він першим переклав українською гімн Канади «О, Канадо! Кохана вітчизно!» ще в 1926 році. 

З тих Кодолюків, що лишилися в Карпатах знаний Василь Кодолюк (1890 – 1919). Він вчився у Відні на юриста, але з початком Першої світової війни пішов добровольцем до лав легіону Січових Стрільців. Відзначився в боях біля містечка Козова. Потрапив в москальський полон. У 1917 році він був вже в лавах армії УНР. Загинув бою під Бердичевом. 

У повстанцях був Григорій Кодолюк (1911 – 1982), що воював на Ґорґанах в сотні Грома, потім в 1946 році пройшов через купу кордонів і країн аж до Австрії, згодом після таборів DP  опинився аж в Портленді, стейт Орегон, де працював автомеханіком і вирощував троянди.

Ще один чоловік з цього роду, про якого досі говорять в Карпатах – Данило Кодолюк (1940 – 2011). Він став якоюсь місцевою легендою. Він був з дитинства калікою на ноги, але йому дуже щастило з жінками – через кожні два роки в нього була нова жінка і то молода і красива. І була в нього машина – така спеціально зроблена для інвалідів. Якось він їхав тою машиною з черговою жінкою, з якою жив вже більше двох років з Устеріків в сторону Перкалаби (дорога там самі знаєте яка, що тоді, що нині). Машина зірвалася в прірву і жінка загинула (а кажуть, що то була ще та босорканя), а він лишився неушкодженим. На суді його питали:
- То як так сталося, що жінка загинула, а Ви неушкоджений?
- Та я, коли машина падати почала, на ходу вискочив і за дерево схопився.
- Та як так статися могло, що Ви, каліка, з машини вискочили, а жінка ні?
Але так довести нічого і не змогли, списали все на нещасний випадок. А він і далі жив собі дуже заможно і було в нього по життю ще купа жінок. Коли він помер, то під його хатою знайшли скриньку із золотими австро-угорськими кронами – кожна монета номіналом 20 крон. 

Нині рід Кодолюків малознаний і нечисельний – ХХ століття досить сильно покосило його, особливо репресії 1946 року – чимало Кодолюків було вивезено до Сибіру, де за ними пропав і слід. Але ватажок роду Роман Кодолюк (1937 р. н.) і досі живе в селі Верхній Ясенів, що біля Жаб’є. Рід та його ватажок визнаються Радою гуцульських ватажків та Судом Ведмедя. І про видатних та неабияких людей цього роду ми ще почуємо. В майбутньому.