Читати книгу - "Іди, вартового постав"

Вони намагаються пояснити мені в якийсь химерний спосіб, що в усьому винні негри... але негри тут ні до чого, це так само точно, як і те, що я не здатна літати, хоча, бачить Бог, я можу вилетіти з вікна от просто зараз».

— Ти ще не підготувала вітальню? — Александра стояла просто перед нею.

Джін-Луїза підвелася і підготувала вітальню.

Сороки злетілися на частування о десятій тридцять, за розкладом. Джін-Луїза стояла на ґанку і віталася з кожною з гостей. Вони всі були в капелюшках і рукавичках, вони все заповнили ароматом трояндової олії, парфумів, туалетної води і пудри. Їхня косметика присоромила б єгипетського малювальника, а їхнє вбрання, а надто взуття було, безперечно, придбане в Монтгомері або в Мобілі: по всій вітальні Джін-Луїза бачила найдорожчі й найпрестижніші бренди.

Про що вони тепер говорять? Джін-Луїза тимчасово оглухла, а згодом дослухалася. Юні дружини самовдоволено цвірінькали про своїх Бобів і Майклів, про те, як вони вже чотири місяці одружені з Бобом чи Майклом і як Боб чи Майкл потовстішали на двадцять фунтів кожний. Джін-Луїза подолала спокусу просвітити своїх юних гостей щодо можливих причин швидкого гладшання їхніх коханих і перемикнула увагу на Пелюшкову Групу, яка її засмутила понад усяку міру:

— ...коли Джері було два місяці, він подивився на мене і сказав... пересадка на горщик має взагалі починатися, коли... його хрестили, а він ухопив містера Каменя за волосся, і містер Камінь... мочиться тепер у ліжко. Я її відучила від цього тоді ж, коли відучила смоктати палець, застосувавши... гарнюсіньку, просто гарнюсіньку сорочечку, яку тільки можна уявити: на ній червоний слоник і напис «Малиновий приплив»... ми віддали п’ять доларів, щоб оте викинули з дому.

Ліворуч від неї сиділа Електробригада: цим було від тридцятьох до тридцяти п’ятьох років, і здебільшого час вони збавляли в клубі «Амануенсіс», вихваляючись одна перед одною різноманітними електроприладами:

— ...Джон каже... Келвін каже, що це... нирки, та Аллен заборонив мені їсти смажене... коли мене прищепила та застібка-змійка, я вже хотіла ніколи більше не... знати б, чого вона вважає, що зможе завжди легко відбутися... бідолашка, на її місці я би пройшла... курс електролікування, ось що їй призначили. Кажуть, вона тепер... вибиває килим щосуботи, коли приходить Лоренс Велк... сміялася, мало не вмерла! На ньому було... моє старе весільне вбрання, і я й досі можу його носити.

Джін-Луїза подивилася на трьох Вічнозелених, Що Не Втрачають Надії, праворуч від себе. То були життєрадісні мейкомські дівиці з чудовою репутацією, яким не вдалося ще вийти заміж. Їхні одружені однолітки ставилися до них поблажливо, їх трошки жаліли, їх знайомили з чоловіками, які приїжджали навідати своїх старих друзів. Джін-Луїза подивилася на одну з них з ущипливим задоволенням: коли їй було десять років, вона зробила першу й останню спробу приєднатися до гурту і попросила Сару-Джейн: «Можна мені прийти до тебе в гості сьогодні після школи?» — «Ні,— відрізала Сара-Джейн,— мама каже, що ти надто неотесана». А тепер вони обидві самотні, з цілком різних причин, але відчуття одне й те саме, хіба ні?

Вічнозелені, Що Не Втрачають Надії, гомоніли між собою:

— ...найдовший день у моєму житті... поза банком... новий будинок на дорозі, там, де... Навчальний центр, складіть усе разом, і ви проводите у церкві чотири години... скільки разів я казала містеру Фреду, що люблю помідори... аж плавилися. Я сказала: якщо ви не встановите кондиціонер в офісі, я... зіпсувала всю гру. Кому потрібні ці фокуси?

Джін-Луїза устряла в паузу:

— Ти досі в банку, Capo?

— Звісно, де ж іще. Буду там до скону.

Гм.

— А як там Джейн — не пам’ятаю прізвища? Твоя шкільна подружка?

Сара та Джейн Як-там-її були колись нерозлучні.

— А, ти про оту. Вийшла під час війни заміж за дуже чудернацького хлопця і тепер так сміховинно розмовляє, удає аристократичну вимову, ти б її нізащо не впізнала.

— Он як? А де вона нині живе?

— У Мобілі. Виїхала у Вашингтон під час війни і підчепила цей жахливий акцент. Усі вважають, що він їй не вдається, але ніхто не наважується їй про це сказати, от вона і тримається його. Пам’ятаєш, як вона завжди ходила, задерши голову, отак? Вона й досі так ходить.

— Справді?

— Угу.

«Тітка, хай їй грець, має якесь доручення»,— подумала Джін-Луїза, помітивши, що Александра подає їй сигнали. Отож вона пішла до кухні й узяла тацю зі святковими серветками. Розносячи їх по рядах, Джін-Луїза почувалася так, ніби пробігається по клавішах гігантського клавесина.

— ...ніколи в житті... я не бачила такої прегарної картини... як старий містер Гілі... лежав на камінній дошці просто у мене під носом... невже? Гадаю, близько одинадцятої... вона дограється до розлучення. Врешті-решт, те, як він... розтирав мені спину щогодини протягом усього дев’ятого місяця...ти би просто вмерла. Бачила б ти, як він... ночами пісявся що п’ять хвилин. Я поклала край... всім у нашому класі, крім тієї потворної дівиці зі Старого Сарема. Вона не розуміла відмінності... між рядками, але ти ж добре розумієш, що саме мав він на увазі.

Знову прохід по всій клавіатурі — з сандвічами.

— ...містер Талберт подивився на мене і каже... він ніколи б не навчився ходити на горщик... з бобами щовечора у четвер. Це єдине, чого він навчився у янкі... Війна з Троєю? Ні, дорогенька, я сказала «він і нас троє»... зі сміттярем. Це єдине, на що я спромоглася, потому як вона пройшла через... жито. Мені нічого не лишалося робити, я почувалася, як товста... Амінь! Буду рада, коли все закінчиться... як він до неї ставився... купи й купи пелюшок, а він питає, чому я замучена?.. Кінець кінцем, він був у... у паперах весь час, ось де.

Александра йшла слідом за нею, приглушуючи клавіші кавою, аж поки вони не перейшли у легке дзижчання. Джін-Луїза вирішила, що Електробригада підійде їй найкраще, узяла диванну подушку, щоб було на чому сидіти, і приєдналася до них. Вона обрала зі зграї Гестер Синклер.

— Як там Білл?

— Добре. З ним стає дедалі важче ладнати. Який жах те,