Читати книгу - "Фортуна на всю котушку, Ірен Кларк"

Гарна в мене акторка виходить. Може, в кіно податися?

Ми ще трохи посиділи, потім вирішили їхати. Соломон запросив у гості, коли повернеться його дружина. Я мило усміхнулася й пообіцяла приїхати.

Всю дорогу додому ми мовчали.

Як тільки машина зупинилася, я вилетіла з неї, наче вона ось-ось вибухне.

 Він хотів було зробити те ж саме, але я його зупинила:
-Я сама зможу дійти до квартири.
-Єво…
-Ні, не потрібно. У мене був час подумати і я вирішила, що більше не хочу цим займатись. Детектив з мене хріновий. Все це вже надто серйозно. Я терпіти не можу кримінал і влазити у нього не бажаю.
-Єво…
-Дай договорити!-перебила його,- Я вже завтра повідомлю поліцію про намір поїхати з міста, думаю брат зможе домовитись. Я не хочу тут бути, доки відбуваються такі справи. Поїду до дідуся, а коли тато повернеться, все розповім йому. Дякую тобі за те, що намагався допомогти, але зараз ми з тобою попрощаємося. Це все не для мене, розмієш?
На цих словах я вже ледь стриувала себе, сльози навертались на очі і я швидко блимала, аби вони не текли.
-Єво, послухай, тебе втягнули в цю історію і просто можуть не дати можливості з неї вибратись. Саме розумне зараз – бути поряд зі мною. Я зможу тебе захистити. 
-Дякую, але ні. Я не хочу знати, що там у вас відбувається. Нехай поліція розбирається, в кінці кінців, це їхня робота, а не моя. Будь ласка, не турбуй мене більше, твоє життя не для мене. Я не хочу всього цього.

Я розвернулася й побігла до під’їзду.

Щойно двері зачинилися за мною, я більше не стримувалася. Сльози лилися потоком, наче всі емоції, які я так довго пригнічувала, вирвалися назовні.