Читати книгу - "Школа Кіл, Рина Арчер"

Я була приголомшена, ще не розуміла, що відбувається.

— Що це було?.. — глухо прошепотіла, вдихаючи повітря, насичене димом і пилом.

Дейрон нічого не відповів, тільки швидко оглядав мене, ніби шукав ушкодження.

— Я в порядку, — я відмахнулася від нього й підняла голову.

На підлозі, серед уламків і попелу, лежала Ліра. Над нею, на колінах, схилився її батько.

— Ліра! — Голос герцога Дарлійського був хрипким, розірваним. — Лікаря! Де лікар?!

Його трясло. Він намагався щось сказати, але губи тільки беззвучно ворушилися.

Я підвелася, похитуючись. Мене ніби щось тягнуло до дівчинки.

Я зробила крок. Потім ще один.

— Міро, що ти робиш? — запитав Дейрон, але я не відповіла.

Присіла поруч, подивилася на Ліру. Вона була бліда, дихання майже не відчувалося, з губ текла тонка цівка крові.

— Вона жива? — запитала я герцога.

Він не зміг відповісти, тільки бурмотів щось нерозбірливе.

— Лікар далеко… В місті… Дві години їзди… Хтось послав за ним?..

Я облизала губи. Внутрішнє відчуття казало, що чекати ми не можемо.

— Відтягніть його, — тихо сказала я.

— Що? — Дейрон нахмурився.

— Відтягніть його, — повторила я голосніше.

Матей, який з’явився поруч, подивився на мене, потім на батька, і швидко допоміг Дейрону відвести герцога вбік.

Я торкнулася дівчинки.

Щось різонуло в пальцях. Наче тисячі голок пронизали мене зсередини.

Я не знала, чому, але розуміла: Ліра помирає. Її органи розірвані, кров сочиться всередині, забираючи останні сили.

— Живи… — прошепотіла я, не знаючи, до кого звертаюся — до неї чи до себе.

Тепло зійшло з моїх долонь, наче хвиля.

Я відчула, як щось проходить крізь мене, як нитки світла сплітаються у візерунок, який я не бачила, але розуміла всім своїм єством.

Ліра здригнулася.

Її груди сіпнулися, вона зробила короткий, уривчастий вдих. Колір шкіри повільно повертався, а тонка цівка крові з губ зупинилася.

Коли мої сили майже вичерпалися, світіння згасло.

Навколо запала тиша.

Всі дивилися на мене.

Я повільно відняла руки, відчуваючи втому, що тиснула на плечі.

І тоді почулося тихе:

— Ти ж емпатка… Звідки в тобі магія зцілення?

Я підняла голову.

Ноель стояв поруч, ще блідий, але вже прийшов до тями.

Я хотіла відповісти, але не знала як.

А Ліра поворухнулася. Вона кліпнула, вдихнула глибше, а потім розплющила очі.

Примітка: 

Несподівано у Міри прокинулися нові здібності? Та яка різниця , що це було. Головне  - дитина жива. А нам доведеться поринути в справжнє розслідування.