Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

— Нічого… я не поснідала, швидше за все через це, усе добре, — вона слабко усміхнулася, але я бачив, як важко їй навіть говорити.

— Ти втратила свідомість. І ти хочеш, щоб я повірив у те, що ти просто забула поснідати? — я стискав її руку у своїй, намагаючись зрозуміти, що приховується за її словами.

— Медсестра сказала ж, що все добре. Не потрібно так хвилюватись, Лео, — вона знову спробувала відвернути ситуацію жартом, але це лише більше підігрівало мій гнів.

— Як мені не хвилюватись, чорт забирай? — мій голос звучав різко, але я не міг стримати себе. — Я мало не збожеволів, поки їхав сюди.

Вона відвела погляд, її пальці стиснули мою долоню слабким рухом.

— Лео…

— Ти пройдеш усі потрібні й додаткові обстеження, це навіть не обговорюється, — відрізав я, глибоко вдихаючи, щоб взяти себе в руки.

Я знав, що вона вже збиралася сперечатися зі мною — її очі засяяли тим самим викликом, який я знав занадто добре. Але двері палати відчинилися, і до нас увійшов лікар, перервавши нашу розмову.

— Добрий день, — він звернувся до нас професійним, спокійним тоном, підходячи ближче. — Я лікар Келлер. Ви чоловік місіс Блейк-Грейвс?

— Так, — швидко відповів я, піднімаючись із крісла. — Що з нею?

— Можу вас заспокоїти: нічого критичного, але ваша дружина дійсно потребує більше відпочинку та правильного харчування. Також є проблема з аналізами крові: багато вітамінів поза нормою, але це легко врегулювати, — спокійно пояснив лікар, але в моїй голові його слова звучали як шум.

— Нічого критичного? — я ледве стримував гнів. Мій голос був гострим, як лезо. — Ви вважаєте, що те, що сталося з моєю дружиною, не критично?

Лікар підняв руку, щоб зупинити мене.

— Ваша дружина та дитина знаходяться поза зоною ризику.

Я завмер.

Дитина? Він щойно сказав "дитина"?

Я перевів погляд на живіт Арі. Мій розум намагався наздогнати ці слова, усвідомити їх повною мірою. Чорт забирай, вона вагітна. Мій прекрасний Янгол… вагітна.

Моє серце билося швидше, і я відчув, як тепло розливається по грудях.

— Ваш лікар-гінеколог має прийти за декілька хвилин і більш детально все пояснить, — додав лікар, киваючи на знак завершення розмови, після чого вийшов, залишивши нас удвох.

Я повільно повернувся до Арі, яка лежала на ліжку мовчки. Вона виглядала такою маленькою, тендітною. Але її очі... вони видавали все. Вона знала. Вона не була здивована словами лікаря.

— Я збиралась тобі сказати, — прошепотіла вона, а в її очах почали збиратися сльози.

Я сів поруч із нею, обережно торкаючись її руки.

— Чш… усе добре, мила, — я нахилився і залишив поцілунок на її лобі. Її шкіра була прохолодною, а дихання тихим, але це було неважливо. Єдине, що мало значення зараз, — це те, що з нею та дитиною все гаразд.

— Ти не злишся? — її голос зламався, а сльози тихо почали стікати по її щоках.

Я нахилився ще ближче, стираючи їх великим пальцем.

— Ні, звісно, ні, — моя відповідь була впевненою, як ніколи.

Я вдивлявся в її обличчя, яке здавалося таким беззахисним у цей момент, і мене переповнювало одне бажання: захистити її, зробити все, щоб вона більше ніколи не почувалася самотньою чи наляканою.

— Арі, — тихо продовжив я, вкладаючи в кожне слово усе, що відчував. — Ти навіть не уявляєш, наскільки ти зробила мене щасливим.

Вона здивовано глянула на мене, ніби не могла повірити моїм словам.

— Щасливим?

— Так, Янголе, — я усміхнувся, накриваючи її руку своєю. — Ти подарувала мені те, чого я навіть не міг собі уявити.

Її обличчя змінювалося на очах, і я побачив, як напруга повільно залишає її.

— Я не знала, як ти відреагуєш… — вона опустила очі, але я підняв її підборіддя, змушуючи поглянути мені в очі.

— Ти моя дружина, Арі. І я вже казав, що хотів би мати маленьку версію тебе.

Її губи смикнулися у слабкій усмішці, і вона нарешті притиснулася ближче до мене. 

— Може, ми вже поїдемо? Лікар же сказав, що все добре... — Арі подивилася на мене з тим самим виразом обличчя, який вона завжди використовувала, коли намагалася мене переконати.

— Я заберу тебе, як тільки це дозволять. Потрібно трішки потерпіти, мила, — я намагався говорити спокійно, хоч її прохання вже змушували мене вагатися.

— Але я не хочу тут залишатися, і мені справді вже краще, Лео, — вона підвелася трохи ближче, залишаючи легкі, майже нечутні поцілунки на моїй щоці. Я знав цю її тактику — Арі вміла бути чарівною, коли хотіла.

— Янголе... трішки терпіння, і я ж тут, — я провів рукою по її волоссю, намагаючись заспокоїти.

Перш ніж вона встигла щось додати, двері палати відчинилися, і до кімнати увійшла лікарка.

— Доброго дня, місіс Блейк-Грейвс, містере Блейк-Грейвс, — лікарка привіталася, заходячи до палати з легкою посмішкою. — Ваш лікар-гінеколог сьогодні не на зміні, але я буду замість неї. Аналізи не показують нічого, що могло б зашкодити вам або дитині. Хочете послухати серцебиття?

— Добре, — відповіла Арі, але її голос був трохи тремтливим, а рука, якою вона тримала мою, стиснулася сильніше.

Мені вистачило одного погляду, щоб зрозуміти: вона хвилюється. Це було зрозуміло — ситуація була новою для нас обох. Але я просто стискав її руку у відповідь, вкладаючи в цей жест усе своє тепло і підтримку.

Лікарка сіла у крісло біля апарату УЗД, включаючи обладнання, поки я намагався зібрати свої думки. Я досі намагався усвідомити, що зараз почую серцебиття власної дитини.

Моя дитина. Наша дитина.

Чесно кажучи, це звучало так сюрреалістично, що я не міг повірити, що це відбувається зі мною.

— Добре, місіс Блейк-Грейвс, підніміть трохи сорочку і розслабтеся, — сказала лікарка, дістаючи гель і датчик.

Арі виконала вказівку, я помітив, як вона сором’язливо відвела очі, але я лише легенько стиснув її руку, змушуючи її поглянути на мене.