Читати книгу - "Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон"

Досі заспана, Шаллан запанікувала. Зірвавшись із койки, вона випадково перевернула кубок із майже порожніми сферами. Хоча той і був приклеєний воском, але удар відірвав його від стільниці, і сфери, попадавши, розкотилися по каюті.

Запах диму був дуже відчутний. Її серце вилітало з грудей. Скуйовджена й розпатлана — добре хоч заснула, не роздягаючись! — вона кинулася до дверей і відчинила їх.

У міжкаютному проході спинами до неї стояли трійко чоловіків зі здійнятими смолоскипами.

Еге, смолоскипами, довкола яких танцювали спрени вогню. Звідки на кораблі відкрите полум’я? Шаллан завмерла в німому заціпенінні.

Крики долинали з верхньої палуби, й пожежі на судні, здавалося, не було. Але що це за люди? Стискаючи в руках сокири, вони зосередилися на Ясниній каюті, яка стояла відчинена.

Постаті проникли всередину, і за мить холодного жаху одна з них кинула незрозуміло що під ноги решті двом, які розступилися, неначе давали дорогу.

Тіло в тоненькій нічній сорочці з розплющеними, але невидючими очима й плямами крові на грудях. Ясна.

— Треба впевнитися, — сказав один із чоловіків.

Тож другий припав на одне коліно й увігнав просто в груди принцесі довгий стилет. Шаллан почула, як лезо, проштрикнувши тіло, вп’ялося в підлогу під ним.

Дівчина завищала.

Один із убивць обернувся до неї:

— Гей, ти!

Це був той здоровань із тупим обличчям, якого Ялб називав «новеньким». А решту двох вона не впізнала.

Невідомо як переборовши жах і відмову вірити, Шаллан зачинила двері й тремтливими пальцями накинула клямку.

Прародителю бур! Прародителю бур! Іззовні в двері гупнуло щось важке, і дівчина позадкувала від них. Сокири тут були непотрібні. Кілька рішучих ударів плечем — і ті піддадуться.

Шаллан привалилася до койки, замало не послизнувшись на сферах, які каталися сюди-туди по підлозі в такт хитавиці. У вузенькому віконці під стелею — замалому, щоб крізь нього протиснутися — видно було лише нічну темряву. Нагорі не стихали крики й гупання ніг об дерево палуби.

Попри заціпеніння, Шаллан затремтіла. Ясна…

— Меч, — долинув чийсь голос. Він належав Фракталові, який висів на стіні поруч неї. — Мммм… Меч…

— Ні! — скрикнула дівчина, схопившись руками за голову й запускаючи пальці в волосся.

Прародителю бур! Її била дрож.

Кошмар. Їй снився кошмар! Такого не могло…

— Мммм… Битися…

— Ні!

Чоловіки так само гамселили в двері плечима, а Шаллан мимоволі задихала глибше. Вона була не готова. Не знала, як діяти.

— Мммм… — озвався Фрактал невдоволеним тоном. — Брехня.

— Я не вмію брехати! — крикнула дівчина. — Я розучилася!

— Ні-ні. Не забути… раніше…

Двері затріщали. Чи наважиться вона пригадати? Чи зможе вона пригадати? Дитина, яка грається мерехтливим світловим візерунком…

— Що мені робити? — спитала вона.

— Тобі треба Світло, — промовив Фрактал.

У надрах її пам’яті щось зблиснуло, наїжачившись шипами, що їх вона не сміла торкнутися. Приборкування сплесків вимагало живлення Буресвітлом.

Шаллан рухнула навколішки біля койки й, сама до пуття не знаючи, що коїть, різко вдихнула. Висотавшись зі сфер, які валялися довкола, Світло ринуло в її тіло, і в жилах знялася шалена буря. В каюті зробилося темно, неначе в глибокій підземній печері.

Світло заклубочилося з її шкіри, немовби пара над водою, що кипить. Каютою розпливлися осяйні тіні.

— І що тепер? — запитала Шаллан.

— Оформити брехня.

Про що це він? Двері знову затріщали, розколюючись, і по центру утворилася чимала тріщина.

Шаллан, панікуючи, охнула й заструмувала хмарою Буресвітла. В дівчини було таке враження, що тої можна торкнутися: вона нутром відчула її потужність.

— Як?! — зажадала від спрена Шаллан.

— Створити правда.

— Та це ж нісенітниця!

Аж тут двері вилетіли, й дівчина закричала. В каюту проникло інше світло, від смолоскипів, — червоно-жовте, вороже.

Шаллан вибухнула хмарою Світла, а на додачу її тіло заструмувало новим, утворюючи розпливчасту постать, осяйну пляму, що мовби витекла у дверну пройму повз чоловіків, розмахуючи якимись відростками — мабуть, руками. А сама дівчина злилася з тінню, так само стоячи навколішках біля койки.

Очі нападників звернулися на осяйну фігуру, й вони, на щастя Шаллан, розвернулися і кинулися тій навздогін.

Дівчина притислася до стіни й тремтіла всім тілом. У каюті панувала непроглядна пітьма. Згори долинали крики.

— Шаллан, — прогудів Фрактал звідкись із темряви.

— Йди подивися, що там на палубі, — звеліла вона.

Шаллан не знала, чи послухався спрен: адже рухався той беззвучно. Вона кілька разів глибоко вдихнула й підвелася. Ноги підкошувалися, але тримали.

Дівчина дещо опанувала себе. Так, це було страхітливо, жахливо, але ніщо, ніщо не могло зрівнятися з тим, що їй довелося зробити тієї ночі, коли загинув батько. Якщо вона пережила тодішнє, то зможе пережити й теперішнє.

Ці вбивці, певне, з тієї самої секти, яка підіслала Кабсала. Це їх боялася Ясна. А ті зрештою дотяглися до неї.

Ох, Ясна…

Наставниця була мертва.

Але тепер був не час горювати. Що могла зробити Шаллан озброєним чоловікам, які захоплювали корабель? Який вихід тут можна було знайти?

Вона навпомацки дісталася до трапу, який трішки підсвічували смолоскипи на палубі. У криках, що долинали до неї, побільшало паніки.

— Вбивати, — промовив раптом чийсь голос.

Шаллан аж підскочила, хоча той, звісна річ, належав Фракталові.

— Що? — зашипіла на нього дівчина.

— Темні люди вбивати, — повторив спрен, — і зв’язувати матроси мотузки. Один мертвий, кров червоний. Я… Я не розуміти…

«Ох, Прародителю бур…» Крики нагорі погучнішали, але об палубу не гупали чоботи й не брязкала, стинаючись, зброя. Моряків захопили в полон. А принаймні одного вбили.

Було темно, але Шаллан розгледіла, як із деревини довкола неї виповзали, звиваючись, тремтливі обриси — спрени страху.

— А чим зайняті чоловіки, які погналися за моїм образом? — спитала вона.

— Дивитися у вода, — відповів Фрактал.

А, то нападники вирішили, що вона вистрибнула за борт. Її серце шалено закалатало, коли Шаллан почала навпомацки пробиратися до каюти принцеси, щомиті очікуючи перечепитися об її труп на підлозі. Але обійшлося. Може, вбивці витягли тіло нагору?

Зайшовши до каюти наставниці, вона зачинила двері. Запір на клямці не ставав на місце, тож дівчина підперла їх ящиком.

Шаллан мусила щось удіяти. Вона намацала одну зі скринь принцеси. Кришку на ній було зламано, а вміст — убрання — розкидано по підлозі. Шаллан знайшла на дні потаємне відділення й відчинила його. Каюту залило яскраве світло. Сховані там сфери на мить засліпили, й дівчині довелося відвести погляд.

На підлозі поруч неї пульсував Фрактал: усе його тільце здригалося від неспокою. Шаллан роззирнулася. В каютці панував розгардіяш: на підлозі валявся одяг, усе довкола всівали папери. Скриня з книжками наставниці зникла.