Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

Вечір. Влад і Настя повернулися додому після довгого дня — з усмішками, жартами, кавою в дорозі. Вона впала на диван, а Влад зняв піджак і кинув його на стілець. Настя розплела волосся й простягнула руки:

— Обійми. Бо я або засну, або почну писати новий пост, де ти — головний герой у піжамі.

— Ого, шантаж, — посміхнувся Влад, нахилившись до неї. — Я готовий.

Вони сміялись і вже готували вечерю, коли пролунав дзвінок.

Настя глянула на екран.

— Артур? — сказала вона трохи здивовано. — Хвилинка.

Вона відповіла. Влад повернувся спиною, але слух не відключив — інстинкт.

Артур (нервовий, але серйозний):
— Настю, слухай уважно. Я не знаю, як це сталося, але… в офіс просочилась інформація про тебе та Влада. Не просто плітки. Хтось злив документи. Фото, звіти, паролі, твої запити — все, що ви надсилали одне одному. Це хтось із внутрішніх.

Настя побіліла.

— Хто?

— Ще не знаю. Але… я думаю, це не випадково. І, Настю… — його голос затихнув. — Ти впевнена, що в команді Влада всі свої?

Вона повільно опустила телефон. Влад підійшов, серйозно подивився їй в очі:

— Що сказав?

— Хтось… злив наші документи. І, можливо, це хтось тут. З твоїх.

Кімнату огорнула тиша. Потім Влад дістав свій особистий телефон і набрав короткий номер.

— Збери на завтра внутрішню перевірку. Потрібно знати, хто в нашому гнізді — змія.

Настя глянула на нього — вже не як на керівника, а як на воїна, що захищає не лише справу, а й її.

— Ми разом це виведемо на чисту воду, — тихо сказала вона.

Влад подивився їй в очі.

— А я зроблю все, щоб ніхто більше не посмів тебе торкнутись. Навіть з тіні.

Хочеш, щоб у наступному розділі з’явилась перша підозрювана? Чи, можливо, Влад зателефонує Артуру, і вони втрьох почнуть власне “таємне розслідування”?

Влад стояв, напружено стиснувши щелепи. Настя тримала телефон, її голос дзвенів впевненістю, хоч руки трохи тремтіли.

— Артур, — сказала вона рівно, — ти не просто мій брат. Ти мій старший брат. Тож, будь ласка, щось зроби. Я вірю, що ти зможеш розкопати все швидше за будь-яку службу безпеки.

На тому кінці почулося важке зітхання.

— Я вже цим займаюсь, — відповів Артур. — Але ти теж маєш берегти себе. Роби вигляд, що нічого не сталося. І…

— Не хвилюйся, — перебила його Настя. — Завтра я подаю заявку на відпустку по здоров’ю. Хай думають, що я просто згоріла від роботи. А ти, брате… працюй у тіні.

Влад підвів брову:

— Ти щойно вирішила це?

— Ага, — Настя рішуче глянула на нього. — Відпочинок офіційно. Але неофіційно я починаю діяти з вами.

Влад усміхнувся. Та усмішка була не просто підтримкою. Вона була визнанням.

— Окей, командо. Тоді завтра зранку — ми не йдемо в офіс. Ми їдемо туди, де все почалося. Поговорити з однією людиною, якій давно не довіряю.

— І хто ж це?

Влад кинув погляд у вікно.

— Мій колишній заступник. І, можливо, твій старий “прихильник” — той, що після твого першого стажування раптово зник із кадрів.

Настя мовчки кивнула. Гра почалась.

Настя поклала слухавку. Вона трохи посиділа мовчки, поки Влад спостерігав за нею. В її очах промайнула втома, але й вогонь.

— Завтра я подаю на відпустку по здоров’ю, — тихо, але чітко промовила вона.
— Серйозно? — Влад нахилився ближче. — Це через тиск?
— Це через все. Через ту дівчинку-солоденьку, яку мені підсунули, через дивні погляди в офісі, через зливи інформації, через...

Влад узяв її долоню:

— Через те, що ти стала моєю жінкою.

Настя усміхнулась уголос — трішки сумно, трішки по-справжньому.

— І ще через те, що мої брати можуть тебе вбити, якщо я не відпочину і не дам їм усе з'ясувати.