Читати книгу - "Шляхи свободи. Зрілий вік"

Жак забрав руку і замислено ступнув кілька кроків. «Зараз він виголосить цілу промову, — подумав Матьє, — не треба було вдаватися в суперечку».

— Матьє, — добре поставленим голосом сказав Жак, — я знаю тебе краще, ніж ти гадаєш, і ти жахаєш мене. Я давно вже боявся чогось подібного: ця дитина, що має народитися на світ, є лоґічним вислідом ситуації, в котру ти потрапив зі своєї власної волі, й ти хочеш позбутися її, бо тобі не хочеться брати на себе всі наслідки своїх учинків. Послухай-но, хочеш, я скажу тобі правду? В цю хвилину ти, може, й не обманюєш себе, та на обмані збудовано все твоє життя.

— Прошу тебе, — сказав Матьє, — не соромся: розкажи мені, що ж я від себе приховую. — Він посміхався.

— Від себе ти приховуєш, — провадив Жак, — що ти соромливий буржуа. От я повернувся до буржуазії після довгих блукань, я уклав з нею шлюб за розрахунком, але ти буржуа за своїми смаками, за темпераментом, і твій темперамент спонукає тебе до шлюбу. Адже ти одружений, Матьє, — твердо сказав він.

— Це новина для мене, — відказав Матьє.

— Еге ж, ти одружений, та тільки стверджуєш протилежне, позаяк у тебе завжди є напохваті чимало ріжних теорій. У тебе з цією жінкою дійшло до звички: чотири рази на тиждень ти спокійнісінько приходиш до неї й проводиш із нею ніч. Це триває вже сім років, воно вже перестало бути пригодою; ти поважаєш її, відчуваєш певні обов'язки перед нею, не хочеш її кидати. І я цілковито певен, що в її обіймах ти шукаєш не лише утіхи, мені здається навіть, що якою б гострою не була втіха попервах, та згодом вона повинна втратити свою гостроту. Насправді ж увечері ти сідаєш біля цієї жінки і детально розповідаєш їй про події минулого дня й у важких випадках радишся з нею.

— Звичайно, — сказав Матьє, стенувши плечима. Він був злий сам на себе.

— Так от, — сказав Жак, — скажи ж мені, чим усе це відрізняється від шлюбу… по суті, від спільного проживання?

— Від спільного проживання? — іронічно перепитав Матьє. — Даруй, але це дурня.

— Ой ні! — сказав Жак. — Мені здається, тобі нелегко було б від цього відмовитися.

«Він ніколи ще так не говорив, — подумав Матьє, — він бере реванш». Треба було піти геть, грюкнувши дверима. Та Матьє знав, що залишиться до кінця: в нього було вороже й недоброзичливе бажання дізнатися про братову думку.

— Чому ти кажеш, ніби мені нелегко було б від цього відмовитися?

— Тому що таким чином ти забезпечуєш собі певний душевний комфорт, позірність свободи: ти маєш усі переваги шлюбу і користуєшся своїми принципами, щоб відмовитися від його вад. Ти відмовляєшся вреґулювати ситуацію, для тебе це легко. Якщо хтось тут і страждає, то тільки не ти.

— Марсель поділяє мої погляди на шлюб, — з погордою сказав Матьє; він чув, як вимовляє кожне слово, і сам собі був огидний.

— О, — сказав Жак, — якщо вона й не поділяє їх, то надто горда, щоб зізнатися тобі в цьому. Знаєш, я не розумію тебе: ти так обурюєшся, коли кажуть про несправедливість, а сам тримаєш цю жінку в принизливому становищі вже цілі роки, й усе це задля простого задоволення сказати собі, що ти у злагоді зі своїми принципами. І нехай би так і було, якби ти і справді узгоджував своє життя зі своїми ідеями. Але, повторюю тобі, ти все одно одружений, у тебе гарненьке помешкання, ти щомісяця отримуєш чималеньку платню, тобі нема чого тривожитися за майбутнє, бо держава ґарантує тобі пенсію… й ти любиш це спокійне, впорядковане життя, достеменне життя чиновника.

— Послухай, — сказав Матьє, — це ж непорозуміння: мене мало турбує, буржуа я чи ні. Я хочу тільки одного… — він закінчив фразу крізь зуби з якимось соромом, — …зберегти свою свободу.

— А от я гадав би, — сказав Жак, — що свобода полягає в тому, щоб дивитися в обличчя ситуаціям, у які ти потрапив зі своєї власної волі, й брати на себе всю відповідальність за них. Та ти, звичайно ж, іншої думки: ти засуджуєш капіталістичне суспільство, та все ж ти виконуєш ролю службовця в цьому суспільстві, ти афішуєш свою прихильність до комуністів, та не хочеш зв'язуватися з ними, ба навіть ніколи не голосував. Ти зневажаєш буржуазію, й усе-таки ти буржуа, син і брат буржуа, та й сам живеш, як буржуа.

Матьє зробив нетерплячий жест, та Жак не дав обірвати себе.

— Ти ж, одначе, зрілого віку, мій бідолашний Матьє! — зі сварливою жалістю сказав він. — Та сам від себе це приховуєш, хочеш здаватися молодшим, ніж насправді. Втім, я, може, й несправедливий. Може, ти ще не сягнув зрілого віку, адже це радше вік моральної зрілости… можливо, я сягнув його швидше, ніж ти.

«Докотилися, — подумав Матьє, — зараз він буде казати мені про свою молодість». Жак пишався своєю молодістю, вона була його ґарантією, дозволяла йому обставати на боці правопорядку з чистою совістю: упродовж п'яти років він старанно переймався всіма модними захопленнями, потім вдався до сюрреалізму, мав кілька принадних зв'язків і часом перед тим, як лягти в ліжко з жінкою, нюхав хустинку, просякнуту хлорним етилом. Одної прегарної днини все владналося: Одетта принесла йому з посагом шістсот тисяч франків. Він писав Матьє: «Щоб не бути, як усі, треба поводитись, як усі». І купив адвокатську практику.

— Нітрохи не докоряю тобі за твою молодість, — сказав він. — Навпаки, тобі пощастило уникнути деяких відхилень. Та, врешті, й за своєю я не шкодую. Бачиш, по суті, нами керували інстинкти нашого старого дідуся-пірата. Тільки я відразу ж їх позбувся, а ти смакуєш їх крапля за краплею, не можеш дістатися до дна. Гадаю, за своєю натурою ти набагато менше пірат, ніж я, це тебе й губить: твоє життя є вічним компромісом поміж схильністю до бунту й анархії, причому дуже помірною, і твоїми глибинними схильностями, що ваблять тебе до порядку, морального здоров'я, сказати б, до рутини. Внаслідок цього ти так і лишився безвідповідальним вічним студентом. Та поглянь же на себе, старий: тобі тридцять чотири роки, твоя чуприна вже потроху сивіє, — щоправда, не так, як у мене, — в тобі вже нічогісінько немає від молодика, тобі вже важко провадити богемний штиб життя. Та й що ж таке богема? Сто років тому це було дуже гарно, тепер це жменька