Читати книгу - "Фальшивомонетники"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Куди ти біжиш так швидко? — запитав я в нього.
— О, нікуди! Я ніколи так не поспішаю, як тоді, коли не маю чого робити.
Ми пройшли кілька кроків удвох, але не знали що сказати один одному. Безперечно, він був роздратований тим, що зустрів мене.
12 листопада
«Він має батьків, старшого брата, товаришів...» Я повторюю собі це протягом цілого дня, намагаюся донести до свого розуміння, що мені нема чого тут робити. Якби йому чогось бракувало, я, безперечно, знайшов би своє місце поруч із ним; але йому нічого не бракує. Він не має потреби ні в чому, і хоча його лагідна доброзичливість чарує мене, вона не дає мені жодних підстав обманювати себе... О, абсурдна фраза, яку я написав усупереч собі і в якій знайшла свій вираз уся роздвоєність мого серця... Завтра я вирушаю до Лондона. Я несподівано ухвалив рішення їхати. Пора.
Я поїду тому, що мені надто сильно хочеться залишитись!.. Певна любов до труднощів і гостра нехіть до поблажливости (я маю на увазі поблажливість до самого себе) — це, мабуть, наслідки мого першого пуританського виховання, яких мені так важко позбутися.
Учора я купив у Сміта уже зовсім англійського зошита, який прийде на зміну цьому і в який я не хочу більше нічого записувати. Це зовсім новий зошит...
О, якби я міг не поїхати!»
XIV
Іноді життя заводить нас у такі скрутні ситуації, що треба бути трохи божевільним, аби виплутатися з них.
Ларошфуко
Своє читання Бернар закінчив листом Лори, вкладеним у щоденник Едуара. Його наче громом вразило: він не мав найменшого сумніву, що жінка, яка розпачливо кликала на допомогу в цьому листі, була тією самою невтішною коханкою, яку покинув Венсан Моліньє і про яку Олів’є розповідав йому напередодні ввечері. І тут Бернарові спало на думку, що завдяки подвійному звірянню, його друга та Едуарового щоденника, лише йому відомі обидві сторони цієї інтриги. Це була перевага, яку він не зможе зберегти довго; треба було діяти швидко й точно. Своє рішення він ухвалив відразу; не забуваючи й про те, що він прочитав спочатку, Бернар тепер зосередив усю свою увагу на Лорі.
«Сьогодні вранці я ще досить неясно уявляв собі, що я далі робитиму, а зараз у мене немає сумнівів, — сказав собі він, вибігаючи з кімнати. — Тут ідеться, як сказав один чоловік, про абсолютно категоричний імператив: треба рятувати Лору. Можливо, мені не слід було брати цю валізу, та коли я вже її забрав, то немає підстав сумніватися, що я знайшов у ній живе відчуття обов’язку. Важливо знайти Лору, перш ніж вона зустрінеться з Едуаром, відрекомендуватися їй і запропонувати свою допомогу в такий спосіб, який не дав би їй підстав прийняти мене за якогось пройдисвіта. Далі все піде само собою. Я маю нині у своєму розпорядженні гаман, а в ньому досить грошей, щоб полегшити становище нещасної жінки з не меншим успіхом, аніж найщедріший чи найспівчутливіший з Едуарів. Єдине, що мене бентежить, це як до цього підійти. Бо, вихована в родині Веделів, Лора, хоч і завагітніла в незаконний спосіб, має бути особою делікатною. Мені неважко уявити жінку, яка закомизиться, зневажливо плюне тобі в обличчя й пошматує банкноти, які ти запропонуєш їй цілком доброзичливо, але в недостатній обгортці. Як запропонувати їй гроші? Як відрекомендуватися? Ось у чім заковика. В яких хащах опиняється людина, коли вона сходить із торованої дороги закону! Я, мабуть, надто молодий для того, щоб успішно взяти участь у такій пікантній інтризі. Але саме це мені й допоможе, нехай йому чорт! Вигадаємо щиросерде зізнання; історію, яка примусить її пожаліти мене й зацікавитися мною. Біда в тому, що ця ж таки історія згодилася б і для Едуара. Ет, менше з тим, головне — не заплутатися. Якось воно та буде. Покладімося на натхнення моменту...»
Він уже дійшов до вулиці Бон, яку назвала у своєму листі Лора. Готель був дуже скромний, проте охайний і пристойний на вигляд. Розпитавши портьє, куди йому йти, Бернар піднявся на три поверхи. Перед дверима з номером 16 він зупинився, хотів якось підготуватися до свого візиту, став шукати потрібні фрази. Та нічого не спало йому на думку. Тоді зібрався з духом і постукав у двері. Лагідний, як у черниці й трохи боязкий голос йому відказав:
— Заходьте.
Лора була вдягнена дуже просто, в усьому чорному. Враження було таке, ніби вона в жалобі. Протягом тих кількох днів, які вона провела в Парижі, вона чекала, коли щось або хтось допоможуть їй знайти вихід з того глухого кута, в якому вона опинилася. Вона знала, що збилася з правильного шляху, що ступила на хибну стежку. Але вона мала сумну звичку більше розраховувати на якусь щасливу випадковість, аніж на саму себе. Вона зберегла якісь рештки своєї доброчесности, але почувала себе знесиленою, покинутою. Коли увійшов Бернар, вона підняла руку до обличчя, як робить людина, коли хоче стримати крик або захистити собі очі від надто яскравого світла. Відступила на крок і, опинившись біля самого вікна, вхопилася другою рукою за штору.
Бернар чекав, що вона запитає, чого йому треба; але вона мовчала, чекаючи, коли озветься він. Він дивився на неї і марно силкувався всміхнутися. Серце в нього калатало.
— Пробачте, пані, — сказав він нарешті, — за те, що я наважився потурбувати вас. Едуар X..., з яким ви, звичайно, знайомі, приїхав до Парижа сьогодні вранці. У мене до нього термінова справа, і я подумав, що ви зможете дати мені його адресу, й... пробачте мені, що я так безцеремонно з’явився до вас із цим проханням.
Якби Бернар не був такий юний, Лора, безперечно, злякалася б. Але він був, по суті, ще дитиною з щирим відвертим поглядом, із чистим чолом, сором’язливими жестами, не дуже впевненим голосом, і перед такою істотою страх просто не міг не поступитися місцем цікавості, інтересу і тій невтримній симпатії, яку пробуджує в нас створіння наївне й гарне. Бернарів голос, тим часом як він говорив, набув трохи впевнености.
— Але я не знаю його адреси, — сказала Лора. — Якщо він у Парижі, то скоро прийде до
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фальшивомонетники», після закриття браузера.