Читати книгу - "Гробниця"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гробниця" автора Кейт Мосс. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 170
Перейти на сторінку:
class="title3">

РОЗДІЛ 21

Париж

А в Парижі, за сотні миль на північ, було тихо. Після вранішньої ділової метушні задушливе повітря було просякнуте пилом і запахом гнилих фруктів та овочів. Звичні для восьмого округу конюхи й торговці зникли. Зникли також молочарі зі своїми візками, яточники та жебраки, залишивши після себе купи сміття, потурбувавшись, щоб двірникам була робота наступного дня.

У квартирі на Рю де Берлін, де мешкала родина Верньє, було тихо. У кімнатах панувало голубувате призахідне світло. Меблі були вкриті накидками від пилу. Високі вікна вітальні, що виходили на вулицю, були зачинені й затулені шторами з рожевого ситцю. Колись яскраві квітчасті шпалери вицвіли в тих місцях, де їх кожного дня торкалося сонячне світло. Над тими нечисленними меблями, які лишилися незакритими, у повітрі гойдалися малесенькі порошинки.

На столі забуті троянди, що майже втратили свій аромат, схилили голови в скляній вазі. Чувся ще один, ледь уловимий аромат. Різкий і явно чужий. У ньому змішалися запахи східного базару, турецького тютюну, а також пахощі моря, принесені здалеку на сірому одязі чоловіка, що мовчки стояв між двома вікнами перед каміном, затуливши собою севрський годинник на полиці.

Чужинець був високий та кремезний, плечистий і високочолий. Він мав тіло радше авантюрника, ніж естета. Під чорними, зрослими на переніссі бровами блищали чорні, наче вуглини, зіниці блакитних очей.

Маргарита сиділа, випрямивши спину, в одному з обідніх фотелів із червоного дерева. Рожевий халат, зав’язаний на шиї жовтим шовковим бантом, красиво лежав на її білих плечах бездоганної форми. Він картинно спадав на м’яке сидіння та підлокітники крісла. Виглядало так, наче Маргарита позувала для картини. Одначе страх і тривога в її очах свідчили, що про мистецтво наразі не йшлося. Це також підтверджувалося тим, що її руки були незручно й болісно заламані назад і зв’язані дротом.

Другий незнайомець, бриту голову якого вкривали червоні плями прищів та наривів, чатував біля крісла, чекаючи на вказівки від свого хазяїна.

— Так де він зараз? — холодно спитав чоловік, що стояв коло вікна.

Маргарита глянула на нього. Їй пригадався той раптовий приплив симпатії до цього чоловіка, коли вона вперше його побачила. Утім, тепер приязнь змінилася на ненависть. Із-поміж усіх чоловіків, яких вона знала, лише Лео Верньє мав здатність збурювати в її душі такі сильні емоції.

— Я бачила вас у ресторані, — сказала вона. — У ресторані «Вуазен».

Чоловік проігнорував її зауваження.

— Де зараз Верньє?

— Не знаю, — знову відповіла Маргарита. — Присягаюся. Він мені не розповідає про свої справи. Часто без жодних пояснень зникає на кілька днів поспіль.

— Це стосовно вашого сина. Але ж ваша донька не ходить, куди їй заманеться, та ще й без супроводу матері чи служниці. Не може бути, щоб вона не дотримувалася суворого етикету. Проте її теж немає вдома.

— Вона у своєї подруги.

— А Верньє з нею?

— Я…

Чоловік швидко зиркнув на покривала та пусті шафи.

— Чи довго ще квартира буде порожньою? — спитав він.

— Десь тижні з чотири. Я й справді чекаю на генерала Дюпона, — сказала Маргарита, намагаючись не видати свого хвилювання. — Він може зайти по мене будь-якої миті, і тоді…

Голос Маргарити перейшов на розпачливий крик — то слуга, що стояв іззаду, ухопив її за волосся й сильно шарпнув.

— Ні!

Холодне лезо ножа торкнулося її шиї.

— Якщо ви зараз підете, — промовила жінка, щосили намагаючись говорити спокійно, — то я нікому нічого не розповім. Обіцяю вам. Ну ж бо, відпустіть мене.

Чоловік погладив їй щоку рукою в рукавичці.

— Маргарито, сюди не прийде ніхто. Фортепіано внизу мовчить. Сусіди з горішнього поверху поїхали на вихідні в село. Ваша служниця та кухарка пішли, я сам бачив. Вони також думають, що ви поїхали з Дюпоном.

Маргарита збагнула, наскільки добре поінформованим він був, і в її очах блиснув страх.

Віктор Констант підтягнув фортель і сів у нього. Настільки близько, що Маргарита відчула на обличчі його подих. Під тоненькими вусами вона побачила повні червоні губи, що чітко вирізнялись на його блідому обличчі. То було обличчя хижого звіра, обличчя вовка. Під лівим вухом виднівся невеликий синець.

— Мій приятель Дюпон…

— Вельмишановний генерал уже отримав записку, котра відкладає ваше спілкування аж до сьомої тридцять вечора. — Констант глянув на годинник над каміном. — П’ять годин із гаком. Бачите, нам зовсім нікуди поспішати. А що він тут застане, коли приїде, — залежить повністю від вас. Труп чи живу людину. Утім, для мене це не має особливого значення.

— Ні!

Вістря ножа вперлося їй під око.

— Боюся, люба Маргарито, що з потворним обличчям вам буде набагато важче зводити кінці з кінцями.

— Що вам потрібно? Гроші? Анатоль заборгував вам гроші? Я можу потурбуватися про повернення боргу.

Констант розсміявся.

— Якби ж то все було так просто. До того ж ваше фінансове становище, наскільки мені відомо, є, скажімо так, досить хитким. І хоч я не сумніваюсь у щедрості вашого коханця, але не думаю, що генерал Дюпон палатиме бажанням урятувати вашого сина від суду в справі про банкрутство.

Ледь уловимим рухом Констант притиснув вістря ножа щільніше до блідої шкіри. При цьому він скрушно похитав головою, наче сам жалкуючи, що йому доводиться це робити.

— Утім, справа не в грошах. Верньє забрав те, що належить мені.

Почувши зміну в його інтонації, Маргарита почала пручатися. Вона спробувала вивільнити руки, але добилася лише того, що дріт затягнувся ще тугіше. Він урізався в тонку оголену шкіру її зап’ясть, і на блакитний килим повільно, крапля по краплі, закапала кров.

— Благаю вас! — вигукнула Маргарита, намагаючись не втратити самовладання. — Дайте мені поговорити з ним. Я переконаю його віддати вам те, що він забрав. Я обіцяю вам.

— Надто пізно, люба Маргарите, — тихо мовив Констант, провівши пальцями по її щоці. — Цікаво, чи показували ви мою візитівку своєму синові? Напевно, ні. — Його рука в чорній рукавичці вп’ялась у біле горло Маргарити. Вона закашлялась і почала щосили вириватися з його рук, безпорадно мотаючи головою. Вираз очей Константа, у яких однаковою мірою переплелися садистичне задоволення й радість насильства, налякав її не менше, аніж смертельна безжальність його хватки.

Раптом він, нічого не сказавши, відпустив її.

Маргарита відкинулася на спинку крісла, хапаючи ротом повітря. Її очі почервоніли, а на шиї лишилися страшні пурпурові сліди.

— Обшукай кімнату Верньє, — наказав Констант своєму поплічникові. — Знайди його щоденник. Отакий! — І для дохідливості він накреслив у повітрі обрис.

Слуга пішов.

— Так от, — вів далі Віктор наче нічого не сталося, наче до цього вони мирно

1 ... 34 35 36 ... 170
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гробниця», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гробниця"