Читати книгу - "Не сподівайтеся позбутися книжок"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ж.-К.К.: Коли ми працювали разом із Бунюелем над «Молочним шляхом», фільмом, який ілюстрував єресі християнської віри, я придумав сцену, що нам дуже сподобалася, але коштувала надто дорого, тому у фільмі її немає. Летюча тарілка робить аварійну посадку, і її кришка, чи то пак кокпіт, піднімається. Звідти виходить зелена істота з антенами і розмахує хрестом, до якого цвяхами прибита інша зелена істота з антенами.
Щоб не надто заглиблюватися, я би хотів на мить повернутися до іспанських конкістадорів. Їхньою проблемою після висадки в Америці була спроба зрозуміти, чому тут ніколи не чули ні про християнського бога, ні про Христа, ні про Спасителя. Хіба Христос не казав іти і навчати різні народи?
Бог не міг помилитися, просячи своїх учнів навчати людей нової істини. Логічним висновком був такий: «Бог не захотів їх у своєму царстві». Хтось, аби виправдати американських індіанців, дійшов до того, що винайшов фальшиві хрести, що їх вони, мовляв, знаходили там і усвідомлювали присутність християнських апостолів, які нібито бували на цій землі до прибуття іспанців. Але оману було викрито.
Похвала гпупоті
Ж.-Ф. де Т.: Ви обоє, якщо я не помиляюся, залюблені в глупоту.
Ж.-К.К.: Вірні закохані. Глупота може на нас сподіватися. Коли ми почали в 1960-х роках разом із Гі Бештелем роботу над «Словником глупоти», який згодом багато разів перевидавали, то сказали собі: чому би прив'язуватися не лише до історії розуму, шедеврів, великих осяянь розуму? Люба Флоберові глупота нам видавалася набагато поширенішою, це самоочевидно, але також більш плідною, відвертою та, в певному сенсі, правдивою. Ми написали вступ, який назвали «Похвала глупоті». І навіть пропонували давати «уроки глупоти».
Весь ідіотизм, який написано про чорних, євреїв, китайців, жінок, великих митців, нам видається більш відвертим за інтелектуальний аналіз. Коли реакціонер монсеньйор де Келен в часи Реставрації оголошує з кафедри Собору Паризької Богоматері перед авдиторією аристократів-емігрантів, які повернулися до Франції: «Христос був не тільки сином Божим, у нього і по материнській лінії була чудова родина», — то це засвідчує багато чого не лише про нього самого, а це було би відносно цікаво, але і про суспільство та менталітет того часу. Я пам’ятаю перл, який можна знайти у Х’юстона Стюарта Чемберлена, відомого антисеміта: «Ті, що вважають Христоса євреєм, або неуки, або нечестивці».
У.Е.: Я би хотів, щоб ми повернулися до визначень. Для нашої теми це, поза сумнівом, має величезне значення! В одній із моїх книжок я зробив розрізнення поміж дурнем, кретином і тупаком. Кретин нас не цікавить. Це той, хто ложкою попадає в лоба, а не в рота, це той, хто не розуміє, про що до нього говорять. Його випадок відомий. Дурість, у свою чергу, соціальна прикмета, і ви можете навіть називати її інакше — «тупий» і «дурень» є одним і тим самим. Дурень — це той, хто скаже те, чого не мав би казати цієї миті. Він вчиняє промахи несамохіть. Тупак — байдужий, його вада не соціальна, але логічна. На перший погляд може здатися, що він розмірковує правильно. Складно одразу ж виявити, що там не клеїться. І чому він небезпечний.
Мушу навести приклад. Тупак скаже: «Всі мешканці Пірея — афіняни. Всі афіняни — греки. Тож усі греки — мешканці Пірея». У вас виникає підозра, що щось тут не спрацьовує, бо ж ви знаєте, що серед греків є і, скажімо, спартанці. Але ви не можете викрити, де і як він помиляється. Тут потрібно знати всі правила формальної логіки.
Ж.-К.К.: Як на мене, тупак не вдовольняється лише помилкою. Він про неї голосно говорить, проголошує, хоче, щоб усі її почули. Аж дивно, наскільки тупість гучномовна. «Тепер нам відомо з надійних джерел…», і далі йде величезна дурниця.
У.Е.: Ви маєте рацію. Якщо наполегливо повторювати загальновідому банальну істину, вона перетворюється на дурницю.
Ж.-К.К.: Флобер писав, що дурниця — це бажання дійти висновків. Дурень може самостійно дійти безапеляційних готових висновків. Він хоче назавжди закрити питання. Але цю дурість часто сприймають як істину в певних колах, і для нас, з певної історичної дистанції, вона дуже інформативна. Історія краси та розуму, якими ми обмежуємо освіту, чи то пак якими інші обмежили нашу освіту, є лише неповними частинами людської дії, як ми вже говорили. Можливо, варто навіть розглянути — якщо й ви до цього долучитеся — загальну історію помилок та незнання, на додаток до потворності.
У.Е.: Ми говорили про Аеція і про те, як він осмислив роботи досократиків. Немає сумнівів: цей тип був тупим. А щодо глупоти, після всього, що ви про неї сказали, мені здається, вона не тотожна тупості. Це радше манера втілення тупості.
Ж.-К.К.: Виразна і часто сказана вголос.
У.Е.: Можна бути тупим, але не дурним. Принагідно тупим.
Ж.-К.К.: Але тоді це не професія.
У.Е.: З глупоти можна прожити, справді. Наприклад, як ви згадували, казати, що в Христа з боку матері були «чудові родичі», не є, як на мене, абсолютною тупістю. Адже, за екзегезою, це правда. Я думаю, що тут ми точно на боці дурості. Я можу сказати, що хтось — із доброї родини. Я не можу сказати це про Христа, тому що це менш важливо, ніж бути сином Божим. Тож Келен каже правду під кутом зору історії, але не дуже доречно. А от дурень говорить завжди не до ладу.
Ж.-К.К.: Я думаю про іншу цитату: «Я не походжу з доброї родини. А от мої діти натомість — так». Якщо не йдеться про жарт гумориста, то ось слова задоволеного дурня. Та повернімося до пана Келена. Все ж таки він — архієпископ Парижа, мав дуже консервативний розум, але й великий моральний авторитет у тодішній Франції.
У.Е.: Тож виправимо наше визначення. Глупота —
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Не сподівайтеся позбутися книжок», після закриття браузера.