Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Граф Дракула 📚 - Українською

Читати книгу - "Граф Дракула"

366
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Граф Дракула" автора Брем Стокер. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 102
Перейти на сторінку:
уважно стежив за мною.

— Досить! — сказав він.

— Уже? — здивувався я. — В Арчі ти взяв набагато більше!

Він сумно посміхнувся у відповідь і сказав:

— Він її коханий, її наречений! А тобі доведеться немало жертвувати своїм життям як для неї, так і для інших; а поки що — досить.

Коли операція закінчилася, він зайнявся Люсі. Я ж, очікуючи, доки він звільниться, щоб допомогти мені, приліг на кушетку, оскільки відчував слабкість і навіть нудоту. Незабаром він і мені перев'язав рану і послав мене вниз випити склянку вина. Коли я виходив, він наздогнав мене і прошепотів:

— Пам'ятай, нікому про це ні слова, навіть Артуру, якщо він несподівано прийде сюди. Це може налякати його і водночас розбудити ревнощі. Ні того, ні іншого не потрібно. Поки що все.

Вдень Люсі прекрасно спала, і коли прокинулася, то вигляд у неї був хороший, вона здавалася зміцнілою, хоча все-таки виглядала гірше, ніж напередодні. Вид її задовольнив Ван Хелзінка, і він пішов прогулятися, суворо наказавши мені не зводити з неї очей. Я чув, що він у передпокої питав, як найближче пройти на телеграф.

Люсі мило щебетала зі мною і, здавалося, й гадки не мала про те, що з нею трапилося. Я прагнув зацікавити і розважити її. Коли місіс Вестенр прийшла її відвідати, то, мабуть, не помітила в дочці жодних змін і сказала мені:

— Ми так зобов'язані вам, лікарю Сьюард, за все те, що ви для нас зробили; але дуже прошу вас не перевтомлюватися. Ви самі виглядаєте блідим і змарнілим. Вам потрібна жінка, яка трохи подоглядала б за вами; це вам необхідно.

При цих словах Люсі зашарілася, хоча тільки на мить, оскільки її спустошені вени не могли надовго утримати такого несподіваного і незвичного припливу крові до голови. Реакція настала миттєво: Люсі неймовірно зблідла. Я посміхнувся і заперечливо похитав головою, приклавши палець до губ, аби показати, що розмовляти їй ще не дозволено. Ван Хелзінк повернувся і сказав мені:

— Тепер — швидше додому, поїж, випий вина і підкріпися сном. Я тут залишуся на ніч і сам посиджу з маленькою міс. Ми з тобою повинні стежити за її хворобою — іншим нема чого про це знати. У мене на це є свої причини. Не питай про них; думай, що хочеш. Можеш навіть уявити найнеможливіше! На добраніч.

У передпокої дві служниці підійшли до мене і запитали, чи не потрібно комусь із них посидіти біля міс Люсі. Вони благали мене дозволити їм це. Коли ж я сказав, що лікар Ван Хелзінк бажає, щоб тільки він сам або ж я сиділи біля ліжка хворої, вони почали просити мене поговорити з іноземцем. Я був зворушений їхньою люб'язністю. Чи то моя слабкість, чи турбування про Люсі викликали в них таку відданість — не знаю, але час від часу мені доводилося вислуховувати їхні прохання. Я повернувся в лікарню до пізнього обіду; зробив свій обхід — все благополучно. Тоді я приліг. Страшенно хочеться спати.

11 вересня.

Сьогодні ввечері я знову був у Хіллінгемі. Ван Хелзінка я застав у доброму гуморі. Люсі набагато краще. Незабаром після мого приїзду принесли якийсь пакет Ван Хелзінку. Він нетерпляче розкрив його і показав нам цілу купу білих квітів.

— Це для вас, міс Люсі, — сказав він.

— О, лікарю, який ви люб'язний!

— Так, моя люба, але не для забави. Це ліки.

Тут Люсі зробила невдоволене обличчя.

— Ні, не турбуйтеся. Вам не доведеться приймати їх у відварі або в чомусь неприємному, тому вам немає чого крутити своїм чарівним носиком; інакше я розповім своєму другові Артуру, скільки жалю йому доведеться пережити, коли він побачить ту красу, яку так любить, настільки спотвореною. Ага, моя дорога міс! Це виправило ваш носик. Отже, квіти — цілющий засіб, хоча ви і не розумієте який. Я покладу їх на ваше вікно, зроблю гарний вінок і надіну вам його на шию, щоб ви добре спали. О так, вони, як лотос, примусять вас забути всі ваші жалі. Вони пахнуть, як води Лети і фонтани юності; сам конкістадор шукав їх у Флориді і знайшов, але, на жаль, надто пізно.

Поки він говорив, Люсі оглядала квіти і вдихала їхній аромат. Потім, відкинувши їх і ледь посміхаючись, сказала:

— Ох, професоре, я сподіваюся, що це милий жарт із вашого боку. Адже це звичайний часник!

На мій подив, Ван Хелзінк підвівся і сказав цілком серйозно:

— Прошу зі мною не жартувати. Я ніколи ні з кого не глузую. Я нічого не роблю без підстави; і прошу вас мені не суперечити. Будьте обережні, якщо не заради себе особисто, то заради інших.

Потім, побачивши, що Люсі злякалася, що було цілком зрозуміло, він продовжував уже лагідніше:

— О, моя дорога, маленька міс, не бійтеся мене. Адже я бажаю вам тільки добра; в цих простих квітах майже весь ваш порятунок. Ось подивитеся — я сам розкладу їх у вас у кімнаті. Я сам зроблю вам вінок, щоб ви його носили. Але — цур! Нікому ні слова, щоб не збуджувати нічиєї цікавості. Отже, дитя моє, ви повинні беззаперечно підкорятися, мовчання — частина цієї покори, а покора повинна повернути вас сильною і здоровою в обійми того, хто вас любить і чекає. Тепер посидьте трохи спокійно. Ходімо зі мною, друже Джон, і допоможи мені обсипати кімнату часником, надісланим із Гаарлема. Мій друг Вандерпуль розводить ці квіти в парниках цілий рік. Мені довелося вчора телеграфувати йому — тут нічого було й мріяти дістати їх.

Ми пішли до кімнати й узяли з собою квіти. Вчинки професора були справді надзвичайно дивні; я не знайшов би цього в жодній медичній книзі: спочатку він зачинив усі вікна, замкнувши їх на засув; потім, узявши повну жменю квітів, він натер ними всі щілини, аби щонайменший подих вітру був просякнутий їхнім ароматом. Після цього взяв цілу в'язку цих квітів і натер ними одвірок. Те ж саме зробив він і з каміном. Мені все це здавалося неприродним, і я сказав йому:

— Я звик вірити, професоре, що ви нічого не робите без підстави, але добре, що тут немає скептика, а то він сказав би, що ви чаклуєте проти нечистої сили.

— Дуже можливо, що так воно і є, — спокійно відповів він і взявся за вінок для Люсі.

Ми почекали, поки Люсі приготувалася до сну; потім професор надів їй вінок на шию. Останні сказані ним слова були:

— Дивіться, не

1 ... 34 35 36 ... 102
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Граф Дракула», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Граф Дракула"