Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Биті є. Макар 📚 - Українською

Читати книгу - "Биті є. Макар"

737
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Биті є. Макар" автора Люко Дашвар. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 69
Перейти на сторінку:
поглядом.

– Ні…

– Тобто… Мужик? Слово тримаєш?

– Безумовно.

– Ну… добре, – видушив. – Ти тут… на зв'язку будь. На днях рішення має бути прийняте. Щоби готовим був…

– Готовий…

І про що говорити? Новаковський важко посунув до дверей, від порога обернувся.

– Щось ти не дуже радісний… Сашо!

«А ти думав, обніматися кинуся?…» – плюнув механік подумки. Знизав плечима.

– Усе нормально, Ярославе Михайловичу. Справ багато…

– А на Русанівку до кого ночами їздиш? – раптом спитав Новаковський.

Механік лиця не втримав. Сіпнувся. Зиркнув на Новаковського ошелешено. Ярослав Михайлович не пропустив. Насторожився. Його охоронець жив на Русанівці, доповів: бачив машину Макарова поблизу свого дому. Новаковський запитав просто так. Щоби піти від білявого зі своїм останнім словом. А білявий раптом заметушився…

– Що таке, Сашо?

– Продукти відвозив. Марті… Колезі своїй… У Володимира Гнатовича разом…

– Та знаю я Марту, – підозріло насупився Новаковський. – Ти в неї кур'єром чи як?

– Ногу зламала. Я їй і раніше допомагав… Самотня… – замовк. І раптом додав. – Нані знає…

Новаковському стало соромно. Як старому рибалці, що він спіймав рибину, палкою по голові, щоби не тріпотіла, а потім ще й плюнув. Навіщо?

– Ну, Марта – то таке… Давай… Щоб усе без збоїв. І… Нані…

– Не скажу.

Новаковський кивнув і врешті вимівся.

Механік стовбичив посеред кабінету, дивився на причинені двері – мороз під шкірою… З Мартою треба якось… згортати усе.

А коли? Закрутило, аж заскиглив – дідько, забагато усього одразу! Сарафани шити, за держзамовленням по сто разів із документами у різні інстанції, Сердюк Рому Шиллєра на фабрику все посилає – контроль, Новаковський у душу пече, Нані в мрії тягне, Марта загіпсованою ногою погрожує… Забагато… Тільки один удар відбив, двері відчиняються і на тобі…

– Нормально, нормально… – Рома Шиллєр суне фабричним коридором, зацікавлено крутить башкою. – Оце і є твоя фабрика? Шкода, раніше не навідався…

– І що було б?

– Раніше би перепросив…

– За що? – Механік дивується. Від Сердюкового іміджмейкера доброго слова не дочекатися.

– Ну, назвав же я тебе колись куркою…

– Не пам'ятаю.

– А я все пам'ятаю. Усе, – уїдливо посміхається Рома. – Помилявся… Зі мною таке практично не трапляється.

– Співчуваю, Ромо. Втрачаєш форму…

Ледь Шиллєра здихався – Нані на дроті.

– Сашо… Хочу перевезти до тебе свої речі… – бац по маківці.

– Я так чекав цього… – А що йому казати? Облиш, Нані! Це Мартина квартира, я оце метикую, куди звідси виїхати, як урешті наважитися на розмову з Мартазаврою і вже тільки опісля… розкласти по поличках нового життя твої речі… Та й Новаковський… Не йолоп. Дідько! Новаковський не простить.

– Я тепер тут… у тебе… Знаєш… Готуватиму. – Дівчинка смішна. Тобі ж з дитинства усе на тацях подавали.

– Перша спроба? – Всміхається. Нані… Нані можна геть усе. Нані – його розкіш. Він ні в чому не хоче їй відмовляти. Хай собі бавиться.

– Обіцяй, що обов'язково скуштуєш. – їй до вподоби роль турботливої Попелюшки.

– Люба… З твоїх рук…

– А як вийде неїстівне? – лякає Нані.

– Теж нормально. Як і впаду, так тільки до твоїх ніг…

– Сашко! Нога… – Марта на дроті!

– Слухаю, сонце.

– Сьогодні мають контрольний знімок робити. Нарешті цей клятий гіпс…

Механік завмирає: невже місяць пролетів?

А тут бухгалтер Гурман до кабінету.

– Олександре Миколайовичу, я вийшов на чудову бязь. Купувати?

– Яка бязь?

– Тканина.

– Нащо вона нам?

– Під держзамовлення. Ми ж солдатикам спіднє шитимемо? Так бязь…

– Держзамовлення ще нема.

– А коли буде, ми не матимемо бязі. Це звичайна драма для завдань подібного роду.

– А ми зможемо пошити з тої бязі щось інше, крім солдатського спіднього?

– О! Бязь таки… Так!

– Купуйте!

– Саша… – А ось і Новаковський! Тільки його сьогодні й не вистачало.

– Слухаю, Ярославе Михайловичу.

– Не знаєш, де Нані?

– …Ні. Домовилися ввечері зідзвонитися.

– Ти… Давай уже… Що завгодно роби, але хай Нані нас урешті… познайомить. Мені ці партизанські ігрища уже…

– Мені теж. Зроблю, Ярославе Михайловичу.

Мобільний вирубив, навкруги – куди спершу бігти? Сарафани, солдатське спіднє, бязь, Нані, Марта, Новаковський… Усе разом назовні полізло, як ті будяки під весняним сонцем. А чуйка є таки. «Новаковський!» – допетрав. Підпис під платіжкою – даєш бязь! І до апартаментів біля цирку.

Нані смажила грінки – дим коромислом. Вікна відчинила, сміялася…

– Проектувати будинки легше…

Вимкнув плитку, підхопив Нані на руки, поніс на все той же розбещений диван.

– Познайом мене зі своїм татом, Нані, – у лоба.

Завмерла.

– Навіщо?

– Якщо ти зважилася переїхати до мене, то спершу… познайом мене з Ярославом Михайловичем. Не думаю, що це нормально… коли дівчина починає жити з хлопцем, а її тато навіть не знає, хто він.

Нані смішно насупила бровки. Задумалася. Макар зиркнув на кохану спантеличено.

– Нані, люба… Є про що думати? – обережно. – Навіщо ми… ховаємося? Не тільки від твого тата. Від усіх… Ти й досі… не віриш мені?

Вона образилася. Вона вперше по-справжньому образилася. Смикнула гострим плечиком.

– Усіх?… їх просто нема тепер, Сашо…

– Безумовно! – Механіка повернуло до звичного сленгу, ніби від того аргументів більше. – Безумовно, сонце! Але рідних… їх треба жаліти… Зробімо це не для нас із тобою. Для твого тата…

– Тебе так хвилює мій тато!

– Добре! Добре… Давай не зустрічатися, аж доки всі мої справи з твоїм татом не вийдуть у нуль. Хочеш, я просто розірву всі домовленості? Я… більше не хочу про це говорити! Справа не в мені чи твоєму татові. Ти, Нані… Ти! – замовк, напружився. – …Не любиш?

Нані сиділа на розбещеному дивані – свіжа гілка на трухлявому пні. Дивилася крізь механіка допитливо й здивовано, наче отам, за спиною коханого, коливалася невагома абсолютна істина.

– Я… боюся, Сашо.

Вона не вміла брехати. Серце схлипнуло. Механік обійняв свій скарб: маячня, маячня… Хіба не його правда? Нані просто не усвідомлює – як не брехати, одразу крила…

– Я… теж… боюся…

До ночі би слова падали. Татко втрутився. Нані насторожилася від дзвінка мобільного.

– Тату?…

– Чому ти не відповідаєш, Нані? – і стільки тривог та жалю у тих простих словах.

Схаменулася.

– Сюрприз готую… – поспіхом. Наче перепросила. – Ти де, таточку?

– Вдома. Обідаю…

– Отам і будь. Зараз під'їдемо.

– З ким?

– Із Сашею…

Не спитала механіка – можеш зараз? Проковтнув. На цю мить, здається, його все влаштовувало.

Сидів би Станіславський за столом четвертим, вигукнув би: «Вірю!» Нані нервово крутила в руці виделку:

– Тато, це Саша… Сашо… Не знаю, що казати. Ви ж знайомі?

– Так… – видушив Ярослав Михайлович.

– Ну, от і добре.

– Я подумав… Вибачте, що не говорив вам про наші з Нані… – механік імпровізував. – Перемішувати справи з… особистим…

– Ну,

1 ... 34 35 36 ... 69
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Биті є. Макар», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Биті є. Макар"