Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Затемнення 📚 - Українською

Читати книгу - "Затемнення"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Затемнення" автора Стефані Маєр. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 137
Перейти на сторінку:
маю віддати йому належне. Він дуже порядний, хіба не так?

— Так, я згодна.

— А я, — вона зітхнула, — я була несправедливою щодо тебе, Белло. Він розповів тобі чому? Чи це занадто конфіденційно?

— Він сказав, це тому, що я людина. Що для тебе важко, коли ваш секрет знає хтось іззовні.

Мелодійний сміх Розалії мене перебив.

— Тепер я справді почуваюся винною. Він набагато добріший до мене, ніж я на те заслуговую.

Коли вона сміялася, то здавалася теплішою; наче опустилися невидимі ґрати, які раніше завжди були підняті у моїй присутності.

— Який же брехун цей хлопець, — вона знову засміялася.

— Він брехав? — запитала я, миттю насторожившись.

— Ну, це, мабуть, занадто гучно сказано. Він просто не говорив тобі всієї правди. Те, що він тобі сказав, правда, і зараз вона ще правдивіша, ніж раніше. Але тоді… — вона зам’ялася, нервово посміюючись. — Це важко описати. Розумієш, спочатку я майже ревнувала, бо він хотів тебе, а не мене.

Від її слів мене пронизав страх. У місячному світлі вона видавалася прекраснішою за все на світі. Я не могла змагатися з Розалією.

— Але ти кохаєш Еммета… — пробурмотіла я.

Вони замотала головою, здивована.

— Я не хочу Едварда у цьому сенсі, Белло. І ніколи не хотіла — я люблю його як брата, але він дратував мене з першого свого слова. Зрозумій правильно… Я звикла, що людям завжди була потрібна я. А Едвард не виявляв до мене ані краплини інтересу. Це розчаровувало мене, спочатку навіть ображало. Але він узагалі ніким не цікавився, і тому я припинила хвилюватися. Навіть коли ми вперше зустріли Таню з кланом Деналі — ох, усі ті жінки! — Едвард і тут не виявив жодних симпатій. А потім він зустрів тебе…

Вона спантеличено подивилася на мене. Я майже не звернула уваги. Я думала про Едварда, Таню й усіх тих жінок, і мої губи стиснулися в пряму лінію.

— Не те щоб ти не гарна, Белло, — сказала вона, неправильно розтлумачивши мій вираз. — Справа лише в тому, що він вважав тебе привабливішою за мене. А в мені достатньо марнославства, щоб це мене зачепило.

— Але ти сказала «спочатку». А зараз… тебе вже це не хвилює, правда? Тобто ми обидві знаємо, що ти найвродливіша особа на планеті.

Я засміялася, вимовивши ці слова — такими вони були очевидними. Як дивно, що Розалію треба в цьому запевняти. Розалія також засміялася.

— Дякую, Белло. Ні, мене це більше не хвилює. Едвард завжди був трохи дивакуватим, — і знову засміялася.

— Але я все одно тобі не подобаюсь, — прошепотіла я.

Усмішка зникла.

— Так, вибач.

Ми певний час сиділи мовчки, і здавалося, що вона не налаштована говорити далі.

— Скажи мені чому? Я зробила щось не так?…

Чи вона злилася, що я наражала її сім’ю — її Еммета — на небезпеку? Знову і знову. Спочатку Джеймс, тепер Вікторія…

— Ні, ти нічого не зробила, — промовила вона. — Поки що. Я подивилася на неї розгублено.

— Невже ти не розумієш, Белло? — раптом вона заговорила ще емоційніше, ніж тоді, коли розповідала свою нещасливу історію. — Ти уже маєш все. У тебе попереду ціле життя — усе, чого хочу я. А ти збираєшся просто викинути його на вітер. Невже ти не бачиш, що я б усе віддала, аби бути на твоєму місці? У тебе є вибір, якого я не мала, і ти вибираєш неправильно!

Я відсахнулася під її натиском і зрозуміла, що сиджу з розтуленим ротом, і миттю його стулила.

Вона дивилася на мене довгим поглядом, і поступово її запал почав розвіюватися.

Раптом вона зніяковіла.

— Я була цілком упевнена, що зможу пояснити все спокійно, — і вона замотала головою, ніби відчуваючи легке запаморочення від напливу емоцій. — Просто зараз мені ще важче, ніж було тоді, коли це було не більш ніж марнославством.

Вона замовкла і спрямувала погляд на місяць. Минуло декілька хвилин, перш ніж я наважилася порушити її мовчання.

— Якщо я залишуся людиною, то подобатимуся тобі більше?

Вона повернулася до мене, скрививши губи у подобі усмішки.

— Можливо.

— І все ж твоя історія має свій щасливий кінець, — зауважила я. — У тебе є Еммет.

— Наполовину, — посміхнулася вона. — А тобі відомо, що я врятувала Еммета від ведмедя, який ледь не розтерзав його, і принесла до Карлайла? Але знаєш, чому я не дозволила ведмедю зжерти його?

Я похитала головою.

— З темними кучерями… ямочки, які показувалися навіть тоді, коли він кривився від болю… дивна невинність, яка здавалася недоречною на обличчі дорослого чоловіка… Він нагадав мені Віриного маленького Генрі. Я не хотіла, щоб він помирав, і навіть попри те, що я ненавиділа вурдалацьке життя, у мене вистачило егоїзму попросити Карлайла перетворити Еммета для мене.

Мені пощастило навіть більше, ніж я заслуговую. Еммет — це все, що я могла б попросити, якби знала себе настільки добре, щоб відати, чого я хочу. Він саме той, хто потрібен такій особі, як я. І як не дивно, я також йому потрібна. Ця частина історії склалася навіть краще, ніж я очікувала. Але нас завжди буде лише двоє. І ми ніколи не сидітимемо сиві одне біля одного на ґанку в оточенні наших онуків.

Тепер її усмішка була доброю.

— Для тебе це звучить дивно, правда ж? У якомусь сенсі ти набагато доросліша, ніж я була у вісімнадцять. Але в іншому… існує багато речей, про які ти, мабуть, ніколи серйозно не замислювалася. Ти замолода, щоб знати, чого захочеш через десять, п’ятнадцять років, — і замолода, щоб усе це кинути, не обдумавши як слід. Не треба квапитися щодо незмінних речей, Белло.

Вона погладила мене по голові, але в тому жесті не відчувалося ласки. Я зітхнула.

— Поміркуй над цим. Не забувай — сім разів відміряй, а один відріж. Есме створили, щоб вона піклувалася про нас, як про людей… А от Аліса не пам’ятає нічого людського, тому не може за цим сумувати… Проте ти пам’ятатимеш. Ти багато втратиш.

Але натомість отримаю більше, — подумала я, та не сказала вголос.

— Дякую, Розаліє. Мені дуже приємно зрозуміти… пізнати тебе краще.

— Вибач за те, що була таким чудовиськом, — усміхнулася вона. — Відтепер я постараюся поводитися краще.

Я усміхнулася у відповідь. Ми не стали подругами, але я була досить-таки впевнена, що її ненависть до мене не триватиме вічно.

— Тепер я дам тобі поспати, — Розалія кинула погляд на ліжко, і в куточках губ з’явилася усмішка. — Я знаю, що тобі досадно сидіти за сімома замками, але не дуже свари Едварда, коли він

1 ... 34 35 36 ... 137
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Затемнення», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Затемнення"