Читати книгу - "Українець і Москвин: дві протилежності"

Розумів московську душу й американець Ф. Войт, який каже: «Нелюдяність К. Марксової науки надзвичайно добре пасувала, підходила до глибокого варварства москвинів. Марксівський месіянізм знайшов найглибший і найширший відгук саме в країні месіянської віри — в Московщині. Марксове безбожництво найсильніше притягнуло до себе саме московський нарід, який завжди був готовий перейти до цинічного глуму над релігією. Сама ароганція Марксових догм, яку В. Лєнін підніс до ментального деспотизму, полегшила марксизмові опанувати душу московського народу, народу, що мав вроджений нахил і до скрайнього насильства, і до скрайнього рабства… СССР не лише не зреволюціонізував цілого світу, але, навпаки, сам став контрреволюційною силою. Всюди, де лиш революція починала осягати успіхів (у Німеччині, в Австрії, в Мексиці) відразу та революція ставала предметом руйнуючої, ворожої акції Московщини. Провідників тих революцій Москва проголошує угодовцями, зрадниками пролетаріяту, лакеями буржуазії, соціяльними фашистами і т. п. Нема найменшого сумніву, що коли москвини матимуть досить мілітарної сили, вони пробуватимуть завоювати весь світ, починаючи від встановлення (збройною інтервенцією) лялькових держав у всіх країнах, що межують з Московщиною» (скорочено за: F. A. Voigt. «Unto Ceasar»). Це було написано в 1938 році. Пророцтво чи здібність логічно думати, виходячи з правдивого знання правдивого Москвина та історії його імперії?

Вміє логічно думати і німецький професор Е. Раншофен–Вертгаймер, коли пише: «Комуністичний Інтернаціонал в Москві, ніби допомагаючи революційним рухам у світі, в дійсності лише пішов слідами царя Александра І. Змінилася лише назва: раніш називався монархізм, а тепер комунізм. Та не змінилася мета — накинути свою московську ідеологію, а з нею і свій московський соціяльний устрій всьому світові» (за E. Ranschofen–Vertheimer. «Victory Is Not Enough»).

Добре розумів душу Москвина і другий німець О. Шпенглер, пишучи: «Большевицьке царство не є державою в європейському розумінні. Воно складається, як Кипчак (монгольська держава), з пануючої Орди, що зветься комуністичною партією, з всемогучим Ханом та послушної їм безправної маси рабів. Там, в СССР, панує татарський абсолютизм і безоглядно морально брудний, жорстокий, з мордами, як буденним методом управління, з можливістю появи нового Джинґіс–хана, що загорне Азію й Европу. Москвини в своїм світогляді і в своїх почуваннях лишилися і донині, як і північний китаєць, манджур чи туркмен, — кочовиками, номадами. Для Москвина його батьківщиною не є його село, а широкі простори «матушкі Расєї». Душа Москвина жене його до вічних і безцільних мандрівок. Чи є в СССР люди, які дійсно вірять у комуністичний ідеал і на нього поважно вважають? Чи не є він лиш засобом для наступу на зненавиджений немосковський світ? Коли одного дня — з міркувань державно–політичної доцільности — буде викинена на смітник комуністична фразеологія, тоді нічого в основі СССР не зміниться» (О. Spengler. «Jahre der Entscheidung»).

Отже, бачимо, що сторонні чужинці — включно з москвофілами — одноголосно стверджують, що сучасна московська національна, т. зв. «большевицька», партія нічогісінько нового не створила і не завела, лише точно, до дрібниць точно, наслідує своїх царів. Усе життя в СССР — економічне, соціяльне, культурне і духове — це точна копія життя Московщини за часів Івана IV, Петра І, Єкатєріни II, Нікалая І. Точна копія не лише в змісті, але навіть і в формі. Змінили тільки термінологію та поширили московський маразм на всіх немосковських землях. Відповідно збільшилася і кількість жертв.

Спроби хоч трохи європеїзувати москвинів тягнулися дуже коротко — лише від 1855 р. до 1917 р., — і ті спроби закінчилися, як ми самі бачимо і як стверджують чужинці, повним фіяском.

Термін «революція» означає знищення старого ладу і створення нового. Москвини ж у жовтні 1917 року зробили якраз навпаки: знищили те нове, що почало розвиватися з 1855 року, а повернули старе, освячене столітніми традиціями, царське. Проречистим символом того акту було перенесення столиці з «вікна в Европу» — Петербургу до старої національної Москви, до Кремля, де живе дух Івана IV донині. Цей дух Івана IV Лютого керує і сучасними резидентами Кремля. Коротко, т. зв. «актябрьская рєвалюция» була не революцією, а цілком навпаки — була КОНТРреволюцією. Це влучно висловив наш поет:

Ця філософія російська

Здається надто не нова:

Русь — Рим, христолюбиве військо,

Синод, нагайка, Петербург

Та хижий світ сибірських пург.

А втім, масштаб поширивсь значно —

З «асвабаждєнія славян»

Наги Смердяков вже мріє смачно

Про «пралєтарії всех стран».

Не «щіт», не «крест» і не «праліви»,

Тепер вже планетарний план —

Одеського босяцтва зливи

Перехлюпнуть за океан.

Відомо ж: пуп землі в Тамбові,

Святі всі «русскімі» були,

Злучили Маркса з Соловйовим,

Леонтьєвим переплели.

Є. Маланюк

Нарешті виникає преважке питання: чи ті нелюди, москвини, стануть колись людьми, чи ні?

Відповідь на це питання дає біологія, точніше, генетика. Вона відповідає: Ні. Чому? Про це говоримо в XI розділі, а тут лише скажемо, що людина успадковує не лише фізичні, але й духові прикмети батьків. Які саме прикмети має Москвин, ми щойно сказали. Та й без генетики ми знаємо (бо ж на власній шкірі випробували), що сучасні москвини повністю успадкували ВСІ прикмети своїх предків, про яких ми навели тут свідчення чужинців.

Звідси і практичні вказівки для нашої політики. Вказівки, що їх коротко можна висловити так: всяке наше зближення до Москвина — економічне, культурне, політичне — неминуче закінчиться новим СССР, Отже, ЛИШЕ ПОВНА ТОТАЛЬНА ІЗОЛЯЦІЯ УКРАЇНИ ВІД МОСКОВЩИНИ І ЦІЛКОВИТЕ ЗНИЩЕННЯ В НИХ САМИХ УСЬОГО, ЩО ХОЧ ТРОХИ СМЕРДИТЬ МОСКВИНОМ, СТВОРИТЬ І ЗАКРІПИТЬ УКРАЇНСЬКУ САМОСТІЙНУ ДЕРЖАВУ.

IX

СПРОБИ ЦИВІЛІЗУВАТИ МОСКВИНА

Добровільне рабство створює

більшу тиранію, ніж тирани можуть

створити рабство насильством.

H. G. Mirabeau

Московський уряд розумів уже в XV ст., що годі розбудувати мілітарну силу держави, не піднісши культурного рівня бодай провідної верстви населення. Розумів також і небезпеку від надто великої кількости чужинецьких фахівців на відповідальних становищах. Державно–мілітарні інтереси вимагали піднесення культурного рівня Московщини. Своїх цивілізаторів москвини не мали, тому приневолені були запрошувати чужинців. Але тут уряд стрінув великий спротив москвинів. Ми вже згадували, що дикун–москвин дивився на все немосковське з великим страхом, підозрінням, яке переходило в