Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Смак свіжої малини 📚 - Українською

Читати книгу - "Смак свіжої малини"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Смак свіжої малини" автора Ізабелла Сова. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 34 35 36 ... 57
Перейти на сторінку:
пальцем і сказав: „Зроби це! Тепер! Зміни свою долю!“

Кінець сеансу. Кілька хвилин ми сиділи нерухомо. Не знаю, як інших, а мене вразило.

— Люди, це суцільне шахрайство, — обізвавсь якийсь відчайдух. — Учора тут не було жодної співбесіди. Я знаю, бо мав тут лекцію, саме в цій залі. Вони винайняли її на сьогодні, щоб заманити кількох наївняків.

— Певно, що так, — утрутилася невисока білявка в сірих штанях. — Я була на такій презентації майже два роки тому. Тоді вони шукали телемаркетерів, а фірма називалася „Fantastic Time“.

— Це нічого не означає, — обірвала шатенка в елегантному піджаку. — Співбесіду могли провести десь-інде. Багато фірм винаймають зали тільки для презентації.

— Власне, — докинула її сусідка в ідентичному піджачку, — окрім того, закордонні фірми змінюють назви, щоб не сплачувати податків.

— Що найкраще про них свідчить, — ствердив відчайдух.

— А поза тим, оголошення вийшло сьогодні, — втрутилась я. — Як співбесіда могла бути вчора?

— Не було жодної співбесіди, — прояснила блондинка в сірих штанях. — Їм узагалі не потрібні перекладачі.

— Ми встигли це помітити, — відізвалося кілька осіб.

— Уся ця грандіозна фірма, яка шукає нових шляхів розвою, — вела далі білявка, — це жменька імпортованих шахраїв. Вони щопівроку змінюють назву, щоб утекти від тих, кого вже встигли надурити. Моя знайома працювала для них телемаркетером. Цілі канікули.

— І що вона робила? — зацікавилася сусідка шатенки.

— Видзвонювала до різних добродіїв, повідомляючи, що вони виграли тиждень відпочинку під пальмами. А потім запрошувала на співбесіду.

— Хто б не спокусився, — озвався відчайдух. — А що потім?

— Якщо він приходив сам, його обслуговувала цицьката працівниця в бікіні. Якщо з дружиною, то презентацію проводив сивуватий чувак у костюмі. В обох випадках жертва довідувалася, що одержить свій виграш, якщо винайме бамбукову хатинку з опорядженням принаймні на чотири роки.

— І скільки коштує таке щастя? — запитав відчайдух.

— Сумнівне щастя, бо хатинка виглядає як хижа, нашвидку склепана знесиленим Робінзоном Крузо. Опорядження пасує до хатинки. Дві лежанки, маленький умивальник, столик на одну пляшку рому й невеличка шафка. Це все — включно з вигрібною ямою й колонією тарганів, арендованою на чотири роки, — коштує стільки, що й новісінький „фіат“.

— Це не дорого, — запевнила нас шатенка. — Адже в ній можна жити все літо.

— Питання, хто це може собі дозволити? Більшість людей ледь вибирається у двотижневу відпустку.

— А що з тією твоєю знайомою? — звернувся до білявки відчайдух.

— Їй обіцяли, що за кожну завербовану особу вона одержить комісійні. Тож вона дзвонила до нестями. Їй навіть не оплатили телефонні рахунки. Сказали, що ніхто не зголосився.

— А вона не могла притягти їх до суду?

— Зараз розповім. Спершу вона знайшла кільканадцять клієнтів, до яких раніше дзвонила. Вони дали їй письмові свідчення, що зголошувалися до клубу „Fantastic Time“. Тоді директорка, та ж сама білявка, що нас привітала, заявила, що не може заплатити, бо жоден із клієнтів не пристав на пропозицію фірми. Моя знайома знову до телефону і ну розпитувати людей, чи хтось із них винайняв будиночок. Знайшлося кілька осіб, які підписали наступні свідчення. Вона пішла з тим усім до фірми, а за фірмою і слід завіявся. А через півроку вона вигулькнула під назвою „Fantastic Experience“. Проте швиденько згорнула вітрила, бо на першу ж презентацію заявилася купа одурених. Телемаркетери з рахунками на кількасот злотих, продавці, яким не сплатили комісійні, ну і клієнти. Виявилося, що більшість хатинок виглядає як Робінзонова хижа після тайфуну. У деяких хтось уже навіть мешкав. Словом, велике ошуканство. Директорка робила вигляд, що не розуміє, мовляв, та польська мова така складна! Домовилася зі всіма на наступний день.

— І, певно, тільки її й бачили? — усміхнувся хлопчина з дредами.

— Ну. Фірма перебралася до іншого міста. Вони перечекали півтора року, змінили назву і для маскування дали оголошення про набір перекладачів, — сказала білявка, підводячись з місця.

— Я теж іду, — озвався відчайдух, — хоч і маю охоту висловити тій видрі все, що про неї думаю.

— Я іду з вами, — долучилась я.

Пішли майже всі. Залишилися тільки власниці ідентичних піджачків, задоволені, що спекалися конкурентів.

Не знаю, чи сміятись, а чи плакати. Я мушу підбити підсумки. Спочатку плюси:

Не дала себе обдурити.

Перенесла термін захисту.

Тимчасово опанувала дракона дієти.

А тепер мінуси:

Не маю роботи (і далі!).

Захист усе ще попереду (стрес).

Емек не телефонує.

Здавалося б, три на три, нічия. А до слова, чого це я плакатиму? Через Емека.

3.07. Після Йольчиного захисту. Вона одержала „відмінно“. Влаштувала вечірку в родинному колі, а сьогодні запросила нас на вино.

— Ви мусите скуштувати великого світу, — заявила вона, затягаючи нас до „Імперіалу“.

Тож сидимо й куштуємо, а радше цмулимо вино.

— Як там вечірка на честь захисту? — почала Евка.

— Незле. Але виникла проблема. Віктор.

Ми витягли вуха з-під волосся.

— Мені здається, що він переживає захоплення іншою жінкою.

— Що?

— Я й сама не знаю, чи хочу про це говорити.

— Якщо ти вже почала, то закінчи, бо нас зжере цікавість, доки ми встигнемо зжерти цей салат за півсотки, — підохотила я.

— Коли ти помітила, що Віктор тебе зраджує?

— Я не сказала, що він мені зраджує, — виправила Евку Йолька. — Я сказала, що він захопився.

— Ну добре, захопився, і коли ти це помітила?

— Якийсь місяць тому. На дні народження Вікторового приятеля. — Йолька на мить змовкла. — Він, тобто цей приятель, зустрічається з такою доглянутою білявкою. Ну знаєте, стереотип секретарки.

— Гм, — підхопила Евка, — висока, на межі анорексії, пряме волосся, зібране в жмутик, порцелянове обличчя, вкрите рівним шаром гриму. Стильні квадратні окуляри й піджак. Службова усмішка, обмежена самими губами. А в байдужих очах напис: „Кави-чаю?“

— Саме так. Плюс брови в ниточку й контур на ненафарбованих губах, — додала Йолька.

— Секретарка директора фірми? Це і є об'єкт Вікторового захоплення? — не повірила я. — Таж ти виглядаєш краще! Як суперсекретарка директора суперфірми.

— Знаю, але, може, Вікторові набридла досконалість? Може, він віддає перевагу недовершеним творам?

— А як ти дізналася, чому він віддає перевагу?

Цікаво, що жодна з нас не сумнівалась у Йольчиному відкритті. Бо Йолька рідко коли перебільшує. І, на Евчину думку, ніколи не згущає фарби. За браком фарб.

— Зараз я вам скажу, але повернімося до дня народження. Приятель Віктора, Мартін, запросив і мене. Саме тоді я познайомилася з Госею.

— Із секретаркою.

— Так. Здається, вони з Мартіном разом уже кілька місяців, але я не помітила, щоб їх спалював вогонь пристрасті.

— Тебе він теж не спалює, — нагадала я.

— Якщо ти будеш мене обривати, я ніколи не закінчу. Сидимо на тому дні народження.

1 ... 34 35 36 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Смак свіжої малини», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Смак свіжої малини"