Читати книгу - "Війна лайків"

який, як знали полісмени, був у підозрюваного. Вони місяцями прочісували квартиру злочинця, шукали під підлогою, вивчали шпарини кожного предмета меблів, перевіряли кожну подушку і навіть мох між цеглою на ґанку. Однак ішли з порожніми руками. У відчаї поліцейські звернулися до детектива-аматора Оґюста Дюпена, який відвідав квартиру підозрюваного і вступив із ним у невимушену розмову. Коли підозрюваний відволікся, Дюпен обшукав письмовий стіл, усіяний паперами, – й одразу знайшов потрібний лист серед іншої пошти. Шокованій поліції Дюпен пояснив, що найкращий спосіб щось сховати – це покласти на видноті. Так само і з сучасною цензурою. Замість прагнути сховати інформацію подалі від очей її лише злегка прикривають купою напівправди та підробок.

Утім, попри весь галас з боку російської глобальної мережі цифрової дезінформації, в тіні приховані ще ефективніші паралельні зусилля. Відомі як «веб-бригади», ці зусилля передбачають величезну онлайн-армію проплачених коментаторів (серед яких уже знайомий нам «філософ»), що проштовхують кампанію через індивідуальні акаунти в соцмережах. Однак, на відміну від 50-центової армії Китаю, російська версія не спрямована поширювати позитив. За словами нашого «філософа», його завдання полягало в сіянні «громадянського неспокою» серед ворогів Росії. «Це інформаційна війна, і вона офіційна».

Хоча такі дії привернули до себе чимало уваги своєю роллю під час президентських виборів у США та голосування щодо Брекзиту 2016 року, російські веб-бригади насправді почали працювати ще десять років тому в прокремлівському молодіжному формуванні, відомому як «Наші». Коли державні органи (жорстко контролюючи традиційні медіа) прагнули зупинити поширення через російські соцмережі палкого демократичного активізму після кольорових революцій та Арабської весни, ця група вийшла на сцену, щоб прославляти Путіна й ганити його опонентів. Кремль, вражений цими патріотичними добровольцями, використав двигун капіталізму, щоб прискорити процес. Путін напосівся на російських рекламістів, щоб ті запропонували такі самі послуги, й пообіцяв вигідні контракти як винагороду. Близько дванадцяти великих компаній погодились. Так і з’явилися «фабрики тролів». (У 2018-му кілька російських олігархів, пов’язаних із цими компаніями, фігуруватимуть у розслідуванні спецпрокурора Роберта Мюллера щодо російського втручання в американські вибори.)

Щодня безталанні російські «філософи» та сотні інших молодих юнаків і дівчат приходять на роботу в організації на кшталт начебто безневинного «Агентства интернет-исследований», розташованого в потворній неосталінській будівлі у Приморському районі Санкт-Петербурга. Вони влаштовуються в тісних кабінках і беруться до справи, створюючи низку фейкових особистостей, відомих як «маріонетки». Завдання – писати сотні постів у соцмережах на день, щоб перехоплювати обговорення та поширювати брехню на користь російського уряду. За цю роботу їм платять близько 1500 доларів на місяць. (Ті, що працюють у Facebook на іноземну аудиторію, отримують удвічі більше.) «Насправді я залишався на цій роботі тільки заради грошей, – пояснив наш “філософ”. – Поки я там працював, купив собі “Мазду 6”».

Як і будь-яка інша, робота урядового троля пов’язана з певними очікуваннями. Згідно з витоком документів у 2014-му, кожен працівник упродовж дванадцятигодинного робочого дня повинен «публікувати новинні статті 50 разів. Кожен блогер має вести шість Facebook-акаунтів, публікуючи мінімум три пости на день та обговорюючи новини в групах принаймні двічі на день. До кінця першого місяця від працівників очікують набору 500 підписників. У Twitter від працівників можуть вимагати ведення десяти акаунтів, де буде до двох тисяч підписників і 50 твітів на день».

Важка праця маріонетки має три форми, які найкраще ілюструють те, як маніпуляції діяли під час виборів-2016 у США. Однією з них було видавання себе за організатора вартої довіри групи. @Ten_GOP назвав себе «неофіційний Twitter-акаунт республіканців Теннессі» і набрав понад 136 тисяч підписників (удесятеро більше, ніж офіційний акаунт Республіканської партії Теннессі). 3107 повідомлень спільноти ретвітнули 1 213 506 разів. Кожен ретвіт потім дійшов до мільйонів інших користувачів, особливо коли його поширили помітні фігури зі штабу Трампа, як-от Дональд Трамп-молодший, Келліенн Конвей та Майкл Флінн. У день виборів цей акаунт став сьомий за кількістю ретвітів по всьому Twitter. Фактично Флінн був підписаний щонайменше на п’ять таких задокументованих акаунтів і поширював російську пропаганду на 100 тисяч своїх підписників як мінімум 25 разів.

Друга тактика маріонеток – це видавати себе за варте довіри джерело новин. Акаунт @tpartynews зі світлиною Конституції США на заставці видавав себе за ресурс найсвіжіших новин для консервативних прихильників Руху чаювання. Ця російська обманка місяцями проштовхувала антиімігрантські та протрампівські повідомлення, і за ними стежили близько 22 тисяч людей, серед яких сумнозвісний радник Трампа Себастьян Ґорка.

Нарешті, маріонетки видавали себе за нібито вартих довіри людей: бабусю, робітника з глибинки, ветерана з медалями – і висловлювали «власну» думку про поточні події (і за кого голосувати). Ще один колишній працівник «Агентства интернет-исследований» Алан Баскаєв визнав, що писати від стількох особистостей виснажливо. «Спочатку ви мали бути селюком із Кентуккі, потім білим із Міннесоти, що працював усе своє життя, сплачував податки, а тепер живе у бідності; а за 15 хвилин уже писати щось сленгом афроамериканців з Нью-Йорка». Баскаєв говорить про свою роль в американській політиці філософськи. «То був справжній постмодернізм. Постмодернізм, дадаїзм та сюрреалізм».

Однак далекі від постмодернізму маріонетки насправді наслідували приклад класичних «активних заходів» холодної війни, роблячи мішенню під час виборів-2016 представників обох сторін американської політики. Фейкові акаунти видавали себе за всіх: від проправих активістів Руху чаювання до чорного активіста, який закликав лівих обрати мир та голосувати за Джилл Стайн. Нібито афроамериканець, насправді Blacktivist був одним із російських гіпстерів, які працювали в Санкт-Петербурзі. Його пости у Facebook поширили неймовірні 103,8 млн разів, перш ніж компанія закрила акаунт після виборів.

Майстерно маніпулюючи довірою читачів, інженери дезінформації переконували тисячі (а іноді й мільйони) людей щодня сприймати їхні повідомлення серйозно та поширювати їх у власних мережах. Це збільшувало довіру до повідомлення, оскільки тепер їх нібито схвалили ті, хто ними поділився: чи то заслужений генерал, чи то друг родини. Коли росіяни перейшли до прямої реклами, ця тактика дала їм змогу досягти ефективності, за яку цифрові маркетингові фірми ладні вбити. За даними 2016-го, російські посередники придбали стільки Facebook-реклами, що ці повідомлення забрали 24 % контенту – набагато більше, ніж зазвичай можуть мріяти маркетингові фірми.

Вплив цієї операції збільшувало те, як зусилля в одній соцмережі доповнювали (та примножували) активність в іншій. Російські маріонетки шаленіли в сервісах на кшталт Instagram, платформи для поширення зображень, що має понад 800 млн користувачів (більше за Twitter та Snapchat разом) і популярніша серед молоді, ніж її материнська компанія Facebook. Візуальна природа Instagram полегшувала поширення та відтворення дезінформації. У 2017-му фахівець з інформації Джонатан Олбрайт