Читати книгу - "Війна лайків"

Повідомлення набули ще більшої сили, коли вийшли за межі соцмереж, завдяки тому, що професійні інформагентства, оточені соцмережами, почали вставляти пости онлайнових «лідерів думок» у власні повідомлення. У цьому, мабуть, не було рівних @Jenn_Abrams. Цей Twitter-акаунт зухвалої американської тінейджерки, що коментувала все – від одягу Кім Кардаш’ян до потреби підтримати Дональда Трампа, – зібрав близько 70 тисяч підписників. Це справляло враження, але зовсім не таке, як ефект її медійних зусиль. «Дженн» цитували в повідомленнях BBC News, BET, Breitbart, Business Insider, BuzzFeed, CNN, The Daily Caller, The Daily Dot, Daily Mail, Dallas News, Fox News, France24, Gizmodo, HuffPost, IJR, Independent, Infowars, Mashable, National Post, New York Daily News, New York Times, The Onserver, Quartz, Refinery29, Sky News, Times of India, The Telegraph, USA Today, U. S. News and World Report, Washington Post, Yahoo Sports і (не дивно) Russia Today та Sputnik. Кожне з повідомлень потім читали й обговорювали, поширюючи погляди Дженн ще далі. А в 2017-му Twitter видалив «Дженн» як іще одне творіння російського «Агентства интернет-исследований».

Зусилля Росії навіть обернули власні корпоративні стратегії соцмереж проти споживачів. Як спосіб глибше залучити користувачів до своєї мережі, Facebook автоматично скеровував людей до груп, де вони могли знайти нових друзів, що «мали з ними спільні інтереси та висловлювали свої думки». Російські маріонетки навчилися створювати, а потім маніпулювати цими онлайн-зібраннями. Однією з найуспішніших була Secured Borders – Facebook-група проти Гілларі Клінтон, що налічувала понад 140 тисяч підписників. Насправді нею керували із санкт-петербурзького офісу «Агентства интернет-исследований». Завдяки поєднанню онлайн-розкрутки з масованим викупом реклами пости спільноти досягали переглядів 4 млн людей у Facebook і набирали понад 300 тисяч лайків.

Як і кампанії цькування всередині Росії, маріонетки атакували критиків Путіна і за кордоном. Найбільші зусилля кидали на тих, хто безпосередньо розслідував кампанії дезінформації. Після того як журналістка Джессіка Аро опублікувала дані про фейкові акаунти, маріонетки атакували її з усіх боків: від постів про те, що вона нацистка й наркодилерка, до фейкових повідомлень нібито з вуст батька журналістки, який насправді помер за двадцять років до того. Коли інша група західних фахівців із зовнішніх зв’язків взялася вивчати механізм кампаній дезінформації, їх невдовзі почали цькувати на сайті професійної мережі LinkedIn. Одного фахівця затаврували як «порнографа», а іншого звинуватили в домаганнях. Такі атаки можуть бути вдвічі ефективнішими, адже не лише затикають рота основним мішеням, але й віднаджують інших від такої загрозливої роботи.

Хоча на американських виборах-2016 маріонетки поводились украй активно, це була геть не єдина їхня кампанія. У 2017-му дослідники даних шукали зв’язок між акаунтами, що проштовхували тему #UniteTheRight – ультраправих протестів, кульмінацією яких стало вбивство неонацистами молодої жінки в Шарлоттсвілі, штат Вірджинія. Дослідники виявили, що один із головних акаунтів поширював хейтерські повідомлення щодня о 8:00 за московським часом. Зрозумівши, що це російська маріонетка, дослідники вивчили активність акаунта до протестів у Шарлоттсвілі. Упродовж чотирьох років він постив близько сотні твітів на день, загалом понад 130 тисяч повідомлень. Спочатку в центрі його уваги була підтримка ЮКІП, ультраправої британської партії. Потім він узявся проштовхувати позицію Росії в конфлікті з Україною. Далі повернувся до обстоювання Брекзиту, після чого почав підтримувати кандидатуру Трампа. Після обрання Трампа президентом акаунт перемкнувся на протести білих націоналістів за «свободу слова». І такі акаунти активні й досі. Вони завжди готові сіяти гнів та розкол серед ворогів Росії.

Фактично через три роки після трагедії рейсу MH17 ми перевірили силу російської машини дезінформації на собі, використавши так званий «горщик з медом». Цим терміном традиційно називають приманку (у художній літературі це зазвичай сексуальна агентка), якій оперативники ворога не в змозі протистояти. Згадайте Веспер Лінд, що спокушає Джеймса Бонда у «Казино Рояль». Або ж її аналог з реального життя, Анну Чапман, рудоволосу агентку ФСБ, яка працювала під прикриттям у Нью-Йорку, а коли ФБР схопило та депортувало її до Росії, почала другу кар’єру як модель спідньої білизни у Facebook. Ми запостили у Twitter щось іще заманливіше: одне з повідомлень Bellingcat. Не минуло й кількох хвилин, як нам написали з невідомого акаунта. Нас закидали зображеннями, що спростовували це повідомлення як «#Bellingcrap» (Беллінґлайно). Історія цього акаунта показала, що він день за днем заперечує роль Росії у справі MH17, періодично примішуючи антиукраїнські теорії змови та твіти на підтримку ультраправих політичних фігур США. У намаганні переконати нас новий онлайновий «друг» натомість відчинив вікно до нескінченної суперечки про пошуки «правди», що, ймовірно, триватиме, допоки існує Інтернет.

Успіх породжує імітаторів. Так само як деякі держави почали вивчати китайську інтернет-інженерію, багато інших копіюють російські техніки інтернет-маніпуляцій. У Венесуелі номінально обраний «президент» Ніколас Мадуро насолоджується онлайн-культом особи, де лояльні (й проплачені) прихильники швидко заглушують будь-які критичні висловлювання. В Азербайджані «патріотичні тролі» запускають скоординовані атаки, щоб дискредитувати продемократичні кампанії. Навіть у демократичній Індії ходять чутки, що їх розпускають тіньові онлайнові організації. Їхнє завдання – захищати партію прем’єр-міністра Нарендри Моді. Вони вітають кожну нову урядову політику і розкручують «переліки жертв», щоб закидати опонентів брудом та змушувати їх мовчати. Якщо компромату немає, його просто вигадують.

Дослідження 2017 року в рамках проекту «Вивчення комп’ютерної пропаганди» Оксфордського університету виявило, що загалом як мінімум 29 режимів використовували нову модель цензури, щоб «скеровувати громадську думку, поширювати дезінформацію та підривати критику». Найбільше турбує те, що у 2017-му мішенями таких маніпуляцій у соцмережах стали щонайменше 18 виборів на національному рівні. А коли про такі темні можливості Інтернету стане відомо іншим урядам, ці цифри лише зростуть.

Утім, мабуть, найбільш згубний ефект окреслених стратегій – це те, як вони спотворюють наші погляди на світ. Це нагадує п’єсу «Газове світло» 1938 року, яку з часом екранізували. У цій історії чоловік прагне переконати свою нову дружину, що та божеволіє, а сам наміряється запроторити її до психіатричної лікарні та вкрасти її коштовності. Чоловік поволі вносить невеличкі зміни у помешканні (скажімо, пересуває картину), а потім стверджує, що дружині це ввижається. Назва п’єси походить від газового освітлення домівок, що тьмяніє та яскравішає, коли чоловік сновигає будинком пізньої ночі. Повільно, але впевнено він впливає на відчуття реальності своєї дружини. І ось вона вже не вірить своїм очам і каже: «Уранці, коли