Читати книгу - "Хранителі"

О дванадцятій двадцять у цьому ж ресторані Вінс сидів у ротанговому кріслі зі зручними жовтими та зеленими подушками за столом біля вікна. Він помітив Гайнса, щойно зайшовши в ресторан. Доктор сидів за іншим столом біля вікна, за три столи від Вінса, і його трохи затуляла пальма у горщику. Він їв креветки і пив «маргариту» із шикарною блондинкою. Дівчина була одягнута у білі слакси та яскравий топ — добра половина чоловіків у ресторані витріщалася на неї.

На думку Вінса, Гайнс був більше схожим на Дастіна Гоффмана[16], ніж на Пачино. У нього були виразні риси Гоффмана, зокрема гоффманівський ніс. Що ж до інших ознак, він виглядав точнісінько так, як його й описали. Чоловік був одягнутий у рожеві вовняні штани та блідо-жовту сорочку. На ногах у нього були білі сандалі. Вінс вважав такий одяг занадто тропічним і курортним.

Вінс закінчив свій обід: суп з тефтелями, енчілади[17] з водоростями у зеленому соусі та безалкогольна «маргарита», і розрахувався якраз тоді, коли Гайнс із блондинкою збиралися йти.

Блондинка сіла за кермо свого червоного «порше», а Вінс заліз в орендований «форд». У нього був великий пробіг, тому він гримів, наче перкусії якогось маріачі-гурту[18]. Окрім того, під ногами був ще й смердючий запліснявілий килимок.

Блондинка висадила Гайнса на парковці біля «Лас Брізаса», де вони ще постояли щонайменше п’ять хвилин біля її машини, мацаючи одне одного за дупи і посеред білого дня цілуючись засмоктом.

Це видовище розчарувало Вінса. Він гадав, що Гайнс повинен поводитися пристойніше. Зрештою, у нього був ступінь доктора. Якщо вже освічені люди не мають гарних манер, то що вже говорити про звичайних людей? Хіба їх цьому більше не навчають в університетах? Не дивно, що світ сходить на пси.

Блондинка сіла у свій «порше», а Гайнс поїхав з парковки на білому спортивному двомісному «Мерседесі 560 SL». Він явно був не орендованим, і Вінсу стало цікаво, звідки в доктора така автівка.

Гайнс, як і за хвилину Вінс, залишив машину в паркувальника. Він пішов за доктором крізь фойє на пляж — випадковому спостерігачу могло би здатися, що два чоловіки просто прогулюються узбережжям. Але потім Гайнс присів біля шикарної мексиканки у стрічковому бікіні. Це була смаглява дівчина з ідеальним тілом і років на п’ятнадцять молодша за доктора. Вона засмагала у шезлонгу із заплющеними очима. Гайнс поцілував її в шию, злякавши при цьому. Без сумніву, вони були знайомі, бо дівчина засміялася й обійняла його.

Вінс ходив пляжем туди-сюди, а потім присів на пісок позаду Гайнса з дівчиною. Їх розділяли кілька відпочивальників. Він не турбувався, що Гайнс помітить його: найімовірніше, того цікавила лише дівоча анатомія. Крім того, незважаючи на свої габарити, Вінс мав талант до маскування.

Високо над затокою якийсь турист ширяв на парашуті, причепленому на тонкому тросі до катера. Сонячні промені розсипалися у повітрі, наче дощ із золотих монет над піском і над морем.

Через двадцять хвилин Гайнс поцілував дівчину в губи та в груди і пішов назад. Дівчина вигукнула:

— Сьогодні о шостій!

Гайнс відповів:

— Я буду там.

Після цього Гайнс і Вінс поїхали кататися. Спочатку Вінс гадав, що доктор їде з якоюсь конкретною метою, але через деякий час стало зрозуміло, що вони просто безцільно намотують кола узбережжям, милуючись краєвидами. Вони проїхали пляж Револькадеро і мчали далі: Гайнс на своєму білому «мерседесі», а Вінс — позаду на своєму «форді», тримаючись на безпечній відстані, але так, щоб не втратити Гайнса з поля зору.

Нарешті вони доїхали до якогось місця, звідки відкривався мальовничий краєвид. Там Гайнс з’їхав з дороги і припаркувався біля машини, з якої вийшло четверо ошатно вдягнених туристів. Вінс теж припаркувався, відтак підійшов до залізних поручнів із зовнішнього краю схилу. Звідти відкривався справді дивовижний краєвид на узбережжя та буруни, які з гуркотом розбивалися об скелястий берег, розташований більш ніж на 30 метрів нижче.

Туристи у смугастих сорочках та пістрявих шортах, закінчивши гучно захоплюватися краєвидами, познимкувавшись і наостанок насмітивши, поїхали геть, залишивши на скелі Вінса та Гайнса наодинці. На трасі виднівся лише чорний автомобіль компанії «Транс-Ам», і він наближався. Вінс чекав, поки машина проїде. Після цього він планував напасти на Гайнса зненацька.

Проте замість того, щоб їхати собі далі, «Транс-Ам» з’їхав із шосе і припаркувався біля «мерседеса» Гайнса. Звідти вийшла красуня років двадцяти п’яти. Вона побігла до Гайнса. У неї була зовнішність мексиканки, але з великою домішкою китайської крові, загалом дуже екзотична особа. Дівчина була одягнена у білий топік із бретелькою через шию та білі шорти. У неї були найкращі ноги, які Вінсу доводилося колись бачити. Дівчина з Гайнсом пішли до поруччя, аж поки зупинилися метрів за двадцять від Вінса, а тоді так увіп’ялися одне в одного, що Вінс аж почервонів.

Декілька хвилин Вінс наближався до них уздовж поручнів, час від часу ризиковано перехиляючись вниз і витягуючи шию, щоби подивитися на буруни, які підлітали метрів на п’ять заввишки, і примовляючи: «Оце я розумію!» — коли особливо велика хвиля вдарялася об крутий виступ скелі. Вінс намагався зробити вигляд, що його рух у бік парочки був зовсім випадковим.

Хоч вони стояли спиною до нього, вітер доносив окремі фрагменти їхньої розмови. Жінка, здавалося, переживала, що