Читати книгу - "Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
За жестом її руки чорні пішли у наступ…
Марічка зрозуміла — у неї немає вибору, заплющила очі й звела долоні так, ніби щось тримала в руках. І наступної миті з долонь зірвався спалах, що відразу ж полетів у жінку з сірим волоссям. Вона пронизливо заверещала і стала відповзати назад, за камені. За нею відступали інші — кожен, до кого торкався наступний спалах. А дівчинка створювала нові й нові вогненні кулі й посилала їх у ворогів. Вони бояться вогню! Схоже, це єдине, чого вони бояться!
Коли на відкритій площині скелі не лишилося жодного чорного, Марічка заговорила на вухо драконові:
— Вони незабаром залижуть рани і знову виповзуть на бій. Можливо, їх буде більше. Обійти їх ми не зуміємо. Ти міг би пролетіти хоч трошки?
Кульбабка слабо поворухнув головою, що означало «ні».
— Кульбабочко, любий, давай спробуємо! Що в тебе болить, куди тебе поранено?
Дракон вказав очима на лапу, слабо поворухнув крилом. На боці також була рана, та, схоже, неглибока. Чорні знов потроху виповзали з-за каміння. Марічка час від часу відстрілювалася від них спалахами, та розуміла, що незабаром її вогненна енергія скінчиться. Вона підійшла до краю скелі й поглянула вниз. І мало не скрикнула: там, удалині, була зелена лука і текла річка. Можливо, та сама річка, яка веде до Зеленого Королівства. Але як потрапити туди?
Вона знов заговорила до дракона:
— Спробуй зібрати останні сили і спланерувати зі скелі! Так ми обоє врятуємось. У нас немає вибору!
Зібравши сили, дракон розвернув своє величезне, вкрите лускою, тіло до урвища. Марічка залізла на його спину і міцно вчепилася за шию. Коли вона озирнулася, то побачила кількох чорних уже зовсім поруч.
— Стрибай! — не своїм голосом гукнула вона, і дракон зірвався зі скелі. Перші миті Марічці здавалося, що все марно, що Кульбабка не зуміє утриматися в польоті, просто впаде на землю, і все скінчиться. Але величезні крила таки спіймали потоки повітря і дракон почав планерувати вниз.
Вони приземлилися біля річки. Марічка чула, що чорні не ходять зграями де-небудь, окрім своїх гір. Отже, якщо хтось із них спробує її переслідувати, це вже буде не так страшно. Вона напоїла дракона і віддала йому залишки їжі з торбини. Вечоріло, Марічка лежала на траві і розмовляла з Кульбабкою. Жаль, він по-людськи не вміє говорити! Вона намагалася зрозуміти, яким чином дракон Червоного Короля опинився в цих страшних горах. З якою метою послав його Король у цьому напрямку? Можливо, Кульбабка поспішав до Марічки і вирішив летіти навпростець, а над горами його збили чорні. Якщо це так, значить, Вогонь знає, де Марічка, і здогадується про її плани?
26. Зелене КоролівствоЦя ніч виявилася напруженою. Військо Чорної Королеви, програвши бій одному дракону і одній дівчині, мріяло про реванш. Врятувало Марічку з Кульбабкою лише те, що чорні виповзали з темряви лише утрьох-вчотирьох, не більше. До ранку не довелося дівчині поспати й години. А на світанні вона умовила дракона вирушати в путь. Що далі від цих гір — то ліпше, безпечніше. І вони йшли, поки мали сили. Спали по черзі. Ближче до світанку чергував Кульбабка. Марічка прокинулася від тривожного драконового свистіння.
З-за кущів бузини з’явилися двоє кумедних чоловічків у зеленому і суворо запитали:
— Хто ви і з якою метою порушуєте кордон Зеленого Королівства?
— Мені потрібно особисто до Короля, просити про допомогу, — відповіла дівчина.
— Здайте зброю і йдіть за нами!
Марічка віддала поводиря — бумеранга, і чоловічки разом пронизливо свиснули. На галявині виросли, наче з-під землі, двоє чорнявих зеленооких дівчат. Ці красуні в зелених сукнях вправно обшукали Марічку, а потім повели її стежками, що петляли і кружляли, бігли то вгору, то вниз. Так, звідси тепер самостійно й не вийдеш. Хіба що дракон винесе, але поки що дракон не може літати.
На диво, Кульбабці дозволили лишитися з Марічкою, і він слухняно тупцяв позаду. Щоразу, коли він застрягав між дерев, а це траплялося частенько, котрась із дівчат озиралась і, махнувши рукою, змушувала дерева розступатися.
І от нарешті перед подорожніми з’явилася величезна галявина, вкрита барвистим живим килимом з різноманітних квітів: великих і маленьких, скромних і розкішних. Посеред галявини височів трон. Марічка довго його роздивлялася, поки зрозуміла, що він сплетений із живих рослин. Ті рослини спокійнісінько собі продовжували рости і квітнути.
Аж ось чийсь голос згори повідомив:
— Король іде!
Зеленоокі дівчата враз присіли і торкнулися руками трави. Марічка спочатку й не зрозуміла, що це мало значити. Усвідомила лише тоді, коли трава, за мить витягнувшись вгору, обплела її руки й ноги наче цупкими мотузками. Кульбабка виявився обплетеним ще дужче, все його тіло і морду обвивали ліани. Дівчата погладили драконову шию і ніжно з ним заговорили. А поруч із Марічкою з’явився юнак у золотому з зеленим, і привітно промовив:
— Не бійся, дівчино, наш Король тобі зла не бажає. Це лише наш захист на випадок, якщо у тебе недобрі наміри.
— Сподіваюся, це не надовго, — зітхнула Марічка. Вона побоювалася знову потрапити в пастку. А на галявині з’являлися нові й нові мешканці лісу. Сюди прийшло багато дівчат, не менш гарних за тих двох красунь, що супроводжували гостю і дракона. Марічка
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Марічка і Червоний Король. Подорож туди, де сніг», після закриття браузера.