Читати книгу - "Привид у Домі Гукала"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
У купе щось зашаруділо, і за хвилину звідти почулося хрипкувате:
— Мадам, я Флінт, до ваших послуг!
— Чули? — переможно вигукнула дівчинка. — Ви всі чули? Він — Флінт, а ніякий не Крес. І ще… скажіть, панове орнітологи, якої він породи?
«Велетень» дрібними напівкроками відступав до свого купе.
— Великий синій папуга, — повторив «лісовик» раніше сказане напарником.
— У папуг немає порід! — Діанка тріумфувала. — Є види, і наш Флінт, хоч і синій, та називається гіацинтовий макао, ось! Чи якось так… Він киянин, і там його хазяїн, у столиці…
— Ді, годі балакати! — закричав Миколка, припавши до дверей. — Подзвоніть панові Сквиру, він усе підтвердить. Диктую номер…
Але перші цифри номеру, які тільки й устиг озвучити Миколка, потонули в гучних звуках боротьби.
Глава 13Те, що все накрилось мідними ночвами, Андрюха зрозумів. Та миритися з цим не хотілося. Більш ніж солідна винагорода за викрадення і транспортування тої дурнуватої синьої індички ставала дедалі примарнішою. Замовник наголосив — усе має бути чисто й тихо. В Києві все справді так і було, а ось тут, у потязі, де ніхто й не чекав нічого подібного — на тобі! — втрутилися ці молокососи і здійняли бучу. Ще й тупоголовий напарник розкричався на весь потяг, доки всі не позбігалися… Ні, наступного разу «на діло» треба йти лише з перевіреними людьми.
Утім, один крихітний шанс вийти сухим з води в Андрія лишався. Транспортну міліцію в особі цього повільного сержанта, та й начальника поїзда також, Андрюха за серйозних супротивників не вважав. Не кажучи вже про малолітню дурепу, що блимає на нього великими, як фари, очима, і провідницю. А от люди, що збіглися подивитися на опівнічну виставу, можуть стати в нагоді. План такий — треба взяти когось із них у заручники й вимагати, щоби папугу повернули, а всі присутні забралися з вагону геть. А коли це станеться, коли вимоги будуть виконані — зірвати стоп-кран і забиратися звідси. Якщо гроші є, в степу можна зачаїтися. А Юрко може зупинити поїзд, до речі, у нього це вийде, дарма, що тупий. Залишалося обрати кандидатуру заручника і починати діяти.
Довго розмірковувати Андрій не став. По-перше, ситуація не дозволяла, а по-друге, навіщо обдумувати очевидні речі? За його спиною невдоволено кректала якась сухорлява бабця, скаржачись на шум, — її Андрій і вирішив брати. Крутнувшись навколо своєї осі, лівою рукою він ухопив старушенцію за плече й притиснув до себе, а правицею приставив блискавично видобутий з кишені викидний ніж їй до горла.
— Стояти всім! — загорлав «велетень». — Ані руш! Хтось рипнеться, і їй кінець! Усі звідси вимітайтеся, хутко! Я рахую до трьох! Відступайте, задкуючи, щоб я руки бачив! Усі, крім тебе, мала, — кивнув він у бік Діанки. — Ти йди сюди, прихоплю тебе з собою — будеш мені компанією в чистому полі. А ви, там, у купе, давайте сюди птаха! І швиденько, бо я нервовий.
Діанка зблідла і завмерла, не знаючи, що робити — послухатись бандита чи ні. В четвертому купе також стало тихо. Виконуючи наказ, начальник поїзда, сержант Роман і провідниця відступали в бік тамбуру. «Лісовик» застиг біля вікна неподалік Діани, і лише очі його несамовито бігали, просто-таки метушилися, мов скажені кульки з дитячої гри. Він не розумів, що відбувається і як йому поводитися. А «велетень», крикнувши напарнику «До стоп-крану!», знову підморгнув дівчинці й зловісно усміхнувся.
— Ну, чого стала? — прошипів він. — Ходи сюди, до мене! Топ-топ… Я тобі зараз покажу, як старших не слухатися…
В унісон його словам двері четвертого купе рвучко розчахнулися.
Глава 14Першим звідти вилетів синій папуга Флінт і з криком «На абордаж!» учепився пазурами просто в перекошене обличча злодія. Той заревів, як обпечений, і від болю та несподіванки випустив свого ножа. В цей же час бабця-заручниця вивільнилася з нав’язливих обіймів свого кривдника і на диво по-молодецькому заїхала в живіт Андрюсі ліктем. Яким би міцним не здавався «велетень», але це змусило його зігнутися вдвоє. «Лісовик» у свою чергу посунув на Діанку, однак на його шляху виник Миколка. Хлопчик вискочив нізвідки, мов чортик із табакерки, й не цілячись і не гаючи часу на роздуми, тріснув своїм пухким кулаком просто в ніс злодюзі. Він влучив, та «лісовик» лише крякнув і простягнув руки з розчепіреними пальцями до Миколчиної шиї. Але більше нічого зробити не встиг, бо старший сержант, що хутко повернувся на місце події, вхопив бандита за зап’ястки і з неочікуваною вправністю заламав йому руки. «Лісовик», мабуть, утямивши, що опиратися марно, застиг у позі «ластівки», як на уроці фізкультури. А Данилко та Семко… вони з начальником поїзда підбігли було Флінтові на допомогу, але той упорався сам. І тепер усі троє спостерігали, як Андрюха намагається відірвати від свого обличча папугу і безпорадно розмахує кулаками, а птах від душі дзьобає «велетня» куди вці-лить — у щоки, у вухо, в лоба…
Зрештою, залитий кров’ю, що струменіла з розбитого лоба, Андрюха прохрипів:
— Заберіть… цього убивцю!
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Привид у Домі Гукала», після закриття браузера.