Читати книгу - "Айвенго (укр)"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Мені байдуже! — вигукнув Ісаак, доведений до відчаю зганьбленим почуттям батьківської любові. — Роби зі мною що хочеш. Моя дочка — воістину кров і плоть моя, вона мені в тисячу разів дорожча від мого тіла, яке ти загрожуєш пошматувати. Не бачити тобі мого срібла! Жодної срібної монетки не дам тобі. Бери моє життя, коли хочеш, а потім розповідай, як єврей, попри всі катування, зумів дошкулити християнину.
— А от подивимось, — сказав Фрон де Беф. — Клянуся благословенним хрестом, ти в мене спробуєш і вогню, і гострої сталі. Роздягайте його, раби, і прив'яжіть ланцюгами до ґрат.
Попри слабкий опір старого, сарацини зірвали з нього верхню одіж і тільки-но зібралися зовсім роздягнути його, коли раптом залунали звуки труби, які тричі повторилися так гучно, що долинули навіть у глибини підземелля. У ту ж саму мить почулися голоси, які звали сера Реджинальда Фрон де Бефа. Не бажаючи, щоб його застали за таким бісівським заняттям, лютий барон подав знак невільникам знов одягти єврея і разом із прислужниками пішов із темниці, надавши Ісааку можливість дякувати Богові за свій порятунок чи оплакувати долю своєї дочки.
РОЗДІЛ XX
Кімната, куди привели леді Ровену, була убрана з деякою претензією на розкіш. Але дружина барона Фрон де Бефа, котра жила в цій кімнаті, померла дуже давно, і деякі прикраси, зроблені на її смак, застаріли. Оббивка стін де-не-де порвалась і висіла жмутами, подекуди зблякла від сонця і зотліла від часу. Проте якою б занедбаною не здавалася ця кімната, вона була єдиною, що її визнали придатною для саксонської спадкоємиці. Тут і залишили її міркувати про свою долю, поки актори, які грали в цій лиховісній драмі, готувалися до виконання своїх ролей. Ці ролі були розподілені на нараді між Реджинальдом Фрон де Бефом, де Брасі і тамплієром.
Близько полудня де Брасі, заради якого й затіяли набіг, з'явився виконувати задуманий намір, тобто домагатися руки й посагу леді Ровени. Було видно, що він не весь час витратив на нараду зі своїми союзниками, бо встиг пишно вбратися за останньою модою того часу. Зелений каптан і маска були відкладені вбік. Довге густе волосся його розкішними локонами спадало на багатий плащ, оздоблений хутром. Бороду де Брасі поголив зовсім. Камзол його спускався нижче колін, а пояс із причепленою до нього важкою шаблею був вишитий золотом і застебнутий золотою пряжкою. Носки черевиків, загнуті вгору і скручені на зразок баранячих рогів, могли б завоювати перший приз на змаганні з безглуздості костюма. Таким було вишукане вбрання тодішнього чепуруна. Враження підсилювалося гарною зовнішністю лицаря, постава й манери якого являли собою суміш придворної люб'язності з військовою розв'язністю.
Він вітав Ровену, знявши перед нею свій оксамитовий берет, прикрашений золотим аграфом[21]. У той же час лицар граціозним жестом запросив її сісти. Оскільки леді Ровена продовжувала стояти, він зняв рукавичку з правої руки, маючи намір підвести її до крісла. Але леді Ровена жестом відхилила цю люб'язність і сказала:
— Якщо я знаходжуся в присутності мого тюремника, сер лицар, — а обставини такі, що я не можу думати інакше, — то ув'язненій пристойніше стоячи вислухати свій вирок.
— На жаль, чарівна Ровено, — відповідав де Брасі, — ви знаходитеся в присутності бранця ваших прекрасних очей, а не тюремника. Це де Брасі повинен дістати вирок.
— Я не знаю вас, сер, — заявила вона, випростовуючись з гордим виглядом ображеної знатної красуні, — я не знаю вас, а зухвала фамільярність, з якою ви звертаєтеся до мене на жаргоні трубадура, не виправдовує розбійницького насильства.
— Твої принади, — продовжував де Брасі в тому ж тоні, — спонукали мене до вчинків, недосить шанобливих щодо тієї, кого я обрав царицею мого серця і провідною зіркою моїх очей.
— Повторюю вам, сер лицар, що я не знаю вас, і нагадую, що жоден чоловік, який носить лицарський ланцюг і шпори, не повинен нав'язувати своє товариство беззахисній дамі.
— Те, що я вам не знайомий, дійсно, моє нещастя, — сказав де Брасі, — однак дозвольте сподіватись, що ім'я де Брасі не є невідомим. Воно звучить іноді в піснях і промовах менестрелів і герольдів, які вихваляють лицарські подвиги на турнірах чи на полі битви.
— Тож і залиш менестрелям і герольдам вихваляти тебе, сер лицар, — сказала Ровена. — їм це пристойніше, ніж. тобі самому. Скажи мені, хто з них увічнить у пісні чи у записах турнірів достопам'ятний подвиг нинішньої ночі — перемогу, здобуту над старим і купою боязких слуг, а також і здобич, що дісталася переможцеві, — нещасну дівчину, яку проти її волі привезли до розбійничого замку?
— Ви несправедливі, леді Ровено, — сказав лицар, зніяковівши і набираючи свого звичайного тону, — ви самі безпристрасні і тому не знаходите виправдання палкій пристрасті іншої людини, хоча б і викликаній вашою красою.
— Прошу вас, сер, — сказала Ровена, — припинити ці розмови! Вони личать мандрівним менестрелям, але аж ніяк не лицарям і дворянам… Я й справді змушена сісти, бо ви, очевидно, ніколи не закінчите виголошувати такі банальності, яких у кожного вуличного співака вистачить аж до Різдва.
— Горда дівице, — з досадою сказав де Брасі, бачачи, що на всі його вишукані люб'язності вона відповідає зневагою, — горда дівице, я тобі доведу, що й моя гордість не менша від твоєї. Знай же, що я заявив претензії на твою руку тим способом, який найбільше відповідає твоїй вдачі. При твоєму
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Айвенго (укр)», після закриття браузера.