Читати книгу - "Атомний вогонь над океаном"

Барн зупинився. Він знав, що непрошений гість може спричинитися тут до небезпечних явищ. Постоявши одну-дві хвилини, Кальман вирішив підійти ближче до людей, які сиділи біля щита. Пригадавши розповідь Хріса Брауна, Барн подумав, що ліворуч сидить, мабуть, Гарріман. Але молодий Кальман не встиг зробити й двох кроків, як почув чийсь наказ:

— Прошу залишитися на місці.

Це прошепотів чоловік, який вийшов з ніші в стіні, проте цей шепіт прозвучав дуже ясно. Коли Барн обернувся і спитав: «У чому справа?» — його слова відбилися в залі голосною луною.

— Стійте на місці! — прошепотів незнайомий і схопив Барна за плече.

Порухом плеча Барн хотів скинути з себе чужу руку. Щось з гуркотом упало на підлогу. Три чоловіки, які сиділи біля розподільчого щита, злякано обернулися. Вони звикли тут до цілковитої тиші, яка порушувалася тільки легким шумом від роботи черв'ячної передачі.

В цю мить у залі спалахнуло сліпуче, біле сяйво. Індикатори засвітилися темно-червоним світлом. Одночасно почулося, як автомати вимкнули прилад.

— Прокляття! Що за безглуздя! — вигукнув чоловік біля щита.

— Експеримент зірвано, — сказав інший голос. — Прилад вимкнено.

Три науковці підійшли до Барна, якого все ще тримав за плече вартовий шпрінгерівець.

— Хто ви такий?

— Я Барн Кальман, — відповів гість і звільнився з чужої руки.

— Син професора? Он як, — глузливо сказав один з науковців. — Вам слід було б знати, що ви робите, містер Кальман. Мені дуже шкода, але інструкції в нас цілком чіткі. Дік, — звернувся науковець до чоловіка, який затримав Барна. — Відведіть містера Кальмана до професора Метіуса.

— Слухаю, містер Гарріман.

Якусь мить Барн і Гарріман дивилися один одному в очі. Потім Гарріман сказав:

— Ви зіпсували цілу серію експериментів. Нам доведеться розпочати її знову. Вашого батька це не обрадує, містер Кальман. Адже ми провадимо для нього дуже цікаві експерименти.

Барну здалося, що в голосі Гаррімана звучить насмішка. Той, кого назвали Діком, звелів Барну йти за ним.

— Пробачте, містер Гарріман, я… — трохи безпорадно промовив Барн і більше не знайшов слів. Він зробив нерозумно, зайшовши сюди. Зрештою, він міг поговорити з Гарріманом і після роботи. А в Метіуса його, певно, чекає малоприємна бесіда, йдучи слідом за вартовим, Барн покусував нижню губу. Що він скаже Метіусу?

Мерлан Метіус, звичайно, не зрадів цьому візиту. По-перше, його відірвали од роботи, а по-друге, він дуже не любив шпрінгерівців — вони його дратували. За гроші, що витрачаються в атомному місті на «таємних» агентів, можна було б збудувати, наприклад, реактор і кілька потрібних агрегатів і, таким чином, ліквідувати небезпечний «бар привидів». Але Брекдорп про це й слухати не хоче, а Кальман його підтримує.

Коли Дік і Барн увійшли, Метіус невдоволено підвіз голову.

Знову «жертва», мабуть, з «бару привидів».

— Кого це ви привели до мене, Дік? — спитав професор.

Широкоплечий страж став біля дверей і доповів:

— Містер Кальман порушив інструкцію, без дозволу зайшов у робоче приміщення корпусу 11, деякий час стояв біля входу і дивився на роботу.

Метіус повільно повернувся до несподіваного гостя. «В ньому і справді є щось від горили», — мимоволі подумав Барн.

— Містер Кальман? — спитав Метіус скоріше здивовано, ніж сердито.

— Барн Кальман. — Молодий учений легко вклонився і подав перепустку. Потім показав її Діку, і той швидко записав номер.

Метіус вказав Барну на крісло і кинув Діку:

— Це мій колега. Можете йти.

— Слухаю! — Дік виструнчився і вийшов з кімнати.

— Ви, мабуть, прийшли сюди щось рознюхати, юначе? Вас цікавить, як посуваються роботи? — Голос професора тепер звучав глузливо — За дорученням свого пана батька, так же? Містер Кальман шукає, мабуть, приводу, щоб проковтнути і «бар привидів доктора Снобіна?» — Професор презирливо розсміявся. — Міг вийти веселий фейєрверк, і саме тоді, коли робляться обчислення для експерименту вашого батька.

Від презирливих нот у голосі Метіуса Барн знітився. Невже в батька нема жодного друга в усьому атомному місті? В душі молодого Кальмана з'явилося щось подібне до родинного самолюбства, йому хотілося спростувати докори професора. В батька нема потреби посилати його «рознюхувати», та він і сам ніколи не пішов би на це. Але Барн цього не сказав, бо розумів, що Метіус має всі підстави для такого висновку. Він знизав плечима і промовив:

— Містер Метіус, мені лишається тільки попросити пробачення. Я тут недавно, і мені закортіло побачити «бар привидів доктора Снобіна», про який кожному новакові розповідають всілякі страхіття. Я був у службовій справі в корпусі 17 і, їдучи назад, зайшов у корпус 11.

— Дуже дивне пояснення, містер Кальман, — сказав, відкашлявшись, Метіус. — Здається, проте, що воно правдиве, бо у вас було досить часу вигадати кращу версію. — Професор зареготав.

Барн подумав, що на цьому візит скінчився, і хотів уже підвестись. «З Метіусом краще не зв'язуватися, — подумав він, — хоч би заради батька».

Але старий вчений жестом руки затримав Барна.

— О, це не так просто, юначе. Я маю право випустити вас з мого відділення лише після того, як повідомлю про ваші відвідини начальника. Ви працюєте у свого батька?

— Ні, у професора Стефсона.

— Он як… — Метіус почухав підборіддя. Він кивнув головою і простягнув руку до розмовного апарата. — Ну що ж, тим краще для вас. Отже, побудьте, будь ласка, ще трохи зі мною, містер Кальман-молодший. Подивимось, де можна знайти колегу Стефсона.

Професор натиснув на клавішу, але не дістав ніякої відповіді. Він саме хотів натиснути на іншу, як задеренчав зумер. Це був сигнал, що відчинилися двері.

Ввійшов Джек Кальман.

Він був явно схвильований, але оволодів собою і чемно привітався з керівником другого відділення. Барн помітив, як обличчя Метіуса миттю втратило привітність.

Не пояснюючи мети свого