Читати книгу - "Агент №13"

— Так воно й було, — підтвердив Сюч. — Ще з січня ми з ним листуємося через зовнішньоторговельну фірму «Артекс», адже Меннел домовився і з своїм керівництвом — воно теж зацікавилось його планом. Він надіслав мені лист, підбадьорив. Я працював день і ніч. Для «Артекса» це було теж вигідно — вони підтримали мене. Зрозумівши вигоду і перспективу цієї справи, почали вести переговори з фірмою «Ганза», і та пообіцяла поставити потужну полірувальну машину й камеру для випалення.

Сюч підвівся, вийняв із портфеля папку і передав її Шалго.

— Ось, тут уся наша переписка. Кожного листа я відправляв через «Артекс». Їм теж сподобалася наша ідея. А оце, бачите, взірці.

І він почав викладати з портфеля на стіл прикріплені до картонок оригінальні ґудзики.

— Десь днів із п'ять тому Беата одержала листа від Меннела. Він запрошував нас приїхати сюди і зустрітися сьогодні. Я привіз із собою всі взірці, а тут раптом таке… Хтось прикінчив його…

Шалго розкрив папку.

— А лист, у якому він запрошував вас сюди, теж у папці? — запитав він.

— Той лист у мого нареченого, — втрутилася в розмову Беата. — Він відібрав його в мене, ще й ляпаса дав і заборонив зустрічатися з Віктором. Ревнує.

— Нічого собі історія, — уголос підсумував Шалго, переглядаючи зміст папки. — Так, усе це дуже ймовірно. Принаймні на перший погляд здається таким.

— Чим більше дізнаєтесь про все, тим воно становитиметься ймовірнішим, — підтвердив Сюч. — Поїдьте в Будапешт, поговоріть із співробітниками «Артексу». Вони підтвердять, що я не дуже радо прийняв цю пропозицію.

— Охоче вірю, пане лікарю, — погодився Шалго.

— Ви що, насміхаєтесь? — Сюч химерно блиснув очима.

— Ні-ні, слово честі, ні. Просто шкода мені вас. — Шалго і справді сказав це щиро. — Невже ви назавжди поклали хрест на свою професію?

Обличчя в Сюча перекосилося. Він вийшов на балкон і хвилину стояв мовчки, дивлячись на дзеркальну поверхню озера.

— Досить про це, пане, — гірко зітхнув. Потім повернувся і, спершись об одвірок, показав свої розчепірені пальці. — Гляньте: з такими руками тільки ґудзики й можна робити…

Шалго підвівся. Попіл з його сигари посипався на паркет, але він цього навіть не помітив. Пошкрябавши м'ясистий ніс, вийняв з задньої кишені брюк папірець.

— Ось лист Віктора Меннела, — простягнув його Сючеві. — Сховайте. Може, він ще стане вам у пригоді.

Сюч вирячився на лист. Мимоволі згадалися слова Адама Рустема, який попереджав його, що Шалго дуже хитра і небезпечна людина, якої треба остерігатися. Підозріло глянув на старого, але той лагідно посміхався. Біс його знає, що там іще у нього в кишені! Беата підійшла до Сюча і взяла з його рук листа.

— Як він потрапив до вас? — запитала з подивом.

— Ваш наречений загубив його. А ми знайшли.

— Гейза знає, що я тут? — В очах дівчини засвітився страх.

— Хоч я й старий індик, але не люблю пліток. — І він утомлено глянув на Сюча, який усе ще з підозрою дивився на нього. Шалго не тільки збудив у ньому болючі спогади, а й неабияк налякав. Адже оцей товстун уже до їхнього приїзду сюди все про них знав. Допитуючи їх, тільки грався з ними. Сюч не знав прийомів Шалго, та й не міг знати, що Шалго створює такі ситуації, за яких співрозмовник мусить сам розповісти всю правду. — Пане Сюч, я теж охоче уклав би з вами угоду.

— Яку угоду? — підозріливо запитав Сюч.

— Якусь таку, щоб вона допомогла б вам повернути диплом лікаря.

— А чим я можу вам віддячити? Годі, облиште, пане. Я залишусь при ґудзиках. Люблю працювати, й мені подобається мій новий фах.

— Вам видніше. — Він рушив до виходу. — Полковник Кара просить, щоб ви поки що не виїжджали з готелю.

— Нас узято під арешт?

— Що ви! Це тільки прохання. Полковник хоче з'ясувати родинні зв'язки вашої подруги з Меннелом. Ото й усе.

— Але ж ви щойно все з'ясували, — нагадав Сюч.

— Я, а не полковник Кара. Слідство веде він. Ідеться всього-на-всього про кілька днів. Гадаю, ви ще не набридли одне одному. Крім того, за номер у готелі розрахуємось ми. — Шалго взявся за ручку дверей. — Скажіть, Беато, чи є у вас дача десь на Балатоні?

— В Балатонсемеші, — відповіла. Потім непевно додала: — Вулиця Гуньяді, два. А збудували ми її ще до війни.

— Велике спасибі, панночко. Це мене дуже заспокоює. — Він уклонився і вийшов з кімнати.

У фойє його зустрів Фелмері. Зайшли разом до кафе, замовили чорну каву. Коли офіціант поставив на стіл Чашечки, старий попросив:

— Синку, віднеси в номер Сюча дві порції коньяку «Наполеон». За мій рахунок.

Коли офіціант пішов, Фелмері запитав старого:

— Є щось нове, дядьку Шалго?

— Та небагато. Ще треба одержати переконливі відповіді на деякі запитання.

— А саме?

— Чому в Торговій палаті й досі не знають про те, що фірма «Ганза» вже з січня місяця листується з нашою фірмою «Артекс»? А ще цікаво б дізнатися, чому Гейза Салаї відібрав у Беати листа від Меннела. Яке сьогодні число?

— Двадцять сьоме, неділя, — відповів Фелмері, подумавши, що непогано було б провести день з Ілонкою.

Через годину вони вже обговорювали з Карою справи. Поїздка на Балатон пішла на користь полковникові. Обличчя його вже не було таким блідим, навіть суворі глибокі зморшки на обличчі, здавалося, пом'якшали. Шалго ж, навпаки, мав стомлений, виснажений вигляд. Балінт цієї ночі добре виспався