Читати книгу - "Апгрейд для Всесвіту"

Невдовзі і Юрко на побивку до них вибрався, він засмутив звісткою про наречену й квартиру десь бозна-де, у Тиксоні чи Урильську. Вона провела його і, повернувшись додому, злягла.

— Нічого страшного, не можна так економити, час вам і собі догодити, треба вводити до раціону мікроелементи, якомога більше вітамінів, люба моя, мені й самій важко, стільки викликів, стільки сходів, вулиці брудні, за порядком ніхто тепер не стежить, на вітамінах тільки і тримаюся, ноги гудуть і з нервами не завжди добре; чарочка-друга, знаєте, вечерком, гострого не треба і жирного теж, у чоловіків інші проблеми, які там у них проблеми, у пустодзвонів, а нам із вами нерви берегти — понад усе… У вас тут мило. Це добрий засіб, німецький, жодних протипоказань, скільки кімнат, цілком європейський будинок. А дерево! Це ж чудово, це екологія, сприятливий мікроклімат, відчуття вишуканості, от тільки світла можна додати, кличте мене просто Сімою, неодмінно навідаюся, щонайчарівніші мої, як можна було не знати вас стільки років.

Вічні рибки витріщалися на білий халат, шелестіли від різких жестів лимонні зарості, і солодко було думати, що тепер дім повністю наш. Він — їхня підкорена вершина, ніде не знайти їм кращого.

Жодного разу ніхто з них, ні перша, ні друга, не залишали відтоді завойованого дому. Вони в’яжуть і балакають, пишуть трактати. Адже в них є телевізор і магнітофон з італійцями, з «Аквариумом» і «Воскресеньем», у них є все необхідне для ведення господарства, хоча саме господарства і немає. Та й не треба його. Клопотів нам бракувало. Зате книг дедалі більше, дедалі більше цікавих справ. Не хочеться і не треба виходити назовні. Десь у темному світі розчинився, пропав Павло, а також названий на його честь хлопчик; разом зі своїми необтесаними батьками кочує він цегляними джунглями; ще не все втрачено. Вона намагалася згадати своїх синів. Наскільки дивно прийшов на світ старший — не заподіявши їй очікуваних мук. Перейми почалися після того, як вона жбурнула просто з вікна палати принесеною шоколадкою в татуся ненаглядного, у Павлуся-старшого. Знайшов час для гостинців, дурна голова… відразу на замовлення… він за обома упадав, цаписько, а були вони дівками хоч куди, дурепами вони з Віркою були, гордими були кицьками, він увивався, і виявилося раптом, що даремно, і немає особливого сенсу вибирати, і немає потреби бути суперницями; самі винні, собі ж можна зізнатися… Вона все запам’ятала, рішучість свою, здивування і дивну байдужість після коротких лютих ридань; відтоді вони нерозлучні. Вірка, звісно, молодша і більш непоступлива, це їх розпалює… Дружина його, Насточка, ще молодша, донині нам надзвонює, ділиться і пропонує, от би її разок у наш казан, мавпусеньку, — посміхнулася вона, — а навіщо? було та й загуло, навіть пригадувати нецікаво.

Інша річ молодшенький: вона геть-чисто забула обставини його народження. Але знала, що його матір’ю зробили іншу, чужу і нікому не відому особу. Злі сили втрутилися в долю. Марс у Водолії.

Він радив їй позбутися. Наполягав навіть. Вона ніколи його не любила, хоча визнавала за ним певні достоїнства. Біляве сумовите щуреня. Вона не змогла б його послухатися, адже вона завжди самостійно ткала свою павутину, нікого не підпускала до своїх справжніх намірів, у тому й сила її. Не біда, що діти випурхнули з гнізда: вона заслужила спокою і цю багатокімнатну фортецю.

Цікаво все-таки, от Вірку все оминуло, і що ж? Сидить, у собі впевнена і навіть приваблива, пір’ячко чистить. Заміжня, без жодного ґанджу… гостра заздрість, що почалась із нелогічного, кимось колись викликаного жалю до себе, перехоплювала подих. Сидить біля вогню, нігті полірує, стервоза. Телефонний диск перед нею, як поле лототрону. Регулярно дзвонить їй капітан-лісник-утікач, причини його дзвінків найнесподіваніші: то краби, то політика, а одного разу, не впізнавши голос, він освідчився їй у коханні, і вона з огидою пожбурила трубку, після чого ще кілька разів у самому зародку гасила настирливу міжміську трель, доки Вірка не випливла голяка з ванної. Мокрі сліди, зів’яла врода. Задушила б, раз і назавжди. Назавжди.

Вона старанно вивчає астрологію і відьомство у роздруківках. Комп’ютера б купити (на Заході, кажуть, є такі, настільні). Їм шлють телеграми, роблять візити, допомагають, не питаючи дозволу. У дворі перебудова. Все зносять і розвалюють. Вони уважно слухають вождя. Вони сподіваються разом із усіма. Зміни, зміни… Заходять у будинок різні люди: приятельки, чоловіки, діти, ділові знайомі, неділові знайомі, незнайомці всілякі. Стрепенулися, замовили охоронну систему (порадили їм). Надійні металеві двері не впускають жебрачок, алкашів та агентів Держстраху.

Відьомство виявилося цікавою, ненамарне вигаданою штукою. Господиня (справжня) дивилася на неї і думала: зовсім зневірилася баба, треба б їй підкинути яке-небудь осмислене заняття, вона й себе, і мене зведе шаманством. Нічого, згодом притерпиться. Наклала закляття на двері, і візитерів поменшало. Заходить дебела тітка: «Вам телеграма». До біса тітку! Більше вона не пробереться, не зуміє. Молочарка заходить, зарослий різник з важелезною торбою, варто сказати йому, що досить, що вже не треба, бортовий холодильник і без того від їжі вгинається, для чого нам баласт — але сказати чомусь забувається, і ось він знову тут, чи не примагнітити і його? В’язанка копченого, рибні розсипи на купі запилюжених паперів, залишених якось нотаріусом, — подивитись би, про що вони, раптом виявиться вілла на Багамах чи відеомагнітофон. Утім, на якого ікса нам Багами? (Так Юрко каже, веселий він, хороший, ніби й не в бурсі виховувався. «А що ще залишалося робити?», заперечила вона комусь). Ковбаса по килимах котиться, та нехай уже, не вставати ж через неї, Мариська потихеньку своїм мишенятам перетягне. Прибирати вони не те щоб зовсім перестали, ні, просто даремної дурної роботи господині не люблять,