Читати книгу - "К7"

1. Коли москалі вислали в погоню за нами тільки одну ракету, а не цілу групу, можна думати, що пішли на цей риск тільки тому, що вона є новим винаходом, новою зброєю, і є єдиною, яку Москва могла вжити. А це означає, що можуть у ній трапитися всякі несподіванки на нашу користь. Наприклад, перестануть діяти деякі апарати, ракета може вибухнути тощо.

2. Все-таки ми приймаємо оборонну тактику, тобто втечу, а бій приймемо в остаточній ситуації. Такий бій може відбутися на близьку віддаль, у розумінні просторів Усесвіту. Отже не дальше сто тисяч кілометрів.

3. Нашу швидкість збільшимо, але не будемо рискувати скорістю світла.

І тут Семен відповів на попередній запит Гаськи:

— Питаєш мене, Гасю, що є в наших умовах з часом? Цього ніхто не знає, і ми могли б цю справу провірити, якби не те, що наше завдання — знайти К7, а не досліджувати різні теорії вчених на планеті, що зветься Землею.

З дальшої розмови ми довідалися, що, згідно з цими теоріями й гіпотезами, при скоростях світла час не існує взагалі. Наприклад, вибух, який заіснував би в просторі, висилає проміння світла. Ми тоді його бачимо. Був вибух і погас. Але, якби ми порушалися теж із скорістю світла, тоді ми бачили б цей вибух вічно, хоч насправді він існував тільки уламок секунди.

— З цього виходить, що коли летимо із скорістю, близькою до скорости світла, наприклад, годину, — заговорив я, — то цей час насправді може бути недійсний. Він може виносити дві чи скільки там секунди.

— О, так, — підтвердив Семен. — Нам годі визначити його справжню вартість, бо для одного дослідника це година, для іншого, як кажеш, дві секунди, а для третього тисяча років. Я вже згадував вам про це.

— Не розумію, — призналася Гаська.

— Теорія Ейнштейна ще досі не провірена в усіх подробицях. Теж і нові, молодші досліди невідомі нам у практиці: фальшиві вони, чи правильні. Проте може бути й таке, що коли мчати із скорістю, близькою чи рівною скорості світла, то рік у просторах може означати на Землі кілька століть. Або простіше: уявіть собі, що з Землі вислали ракету у простори, і вона порушається з «присвітляною скорістю». Тоді час, міряний на ракеті годинниками, пливе поволіше. Коли б на ракеті летіла дівчина, а на Землі залишився її коханий, вона змірила б годинником, що летить два місяці, і час їй вертатися до свого хлопця. Але, прибувши на Землю, вона побачила б, що там різні речі змінилися, а її коханий помер тому сто років, переживши вісімдесятку.

— Що ти верзеш? — наче б ображено заговорила Гаська. — Ми не такі наївні! І твої жарти тут цілком не на місці!

— Я не жартую! Я розповідаю вам тільки непровірену теорію. Інша справа, що час на годиннику не є той самий, що час живої істоти, або, як його звуть, час біологічний. Час життя організму є незалежний від того, чи людина порушається із скорістю світла, чи лежить на канапі в Києві чи у Львові. Бо тут важать процеси старіння в комірках організму. Отже ми не знаємо, що буде діятися з організмом, коли він приймає скорість світла. Що станеться з молекулами, з атомами, а далі з діянням людських органів і з психічними, нервовими й іншими системами.

— З цього висновок, що ми за місяць-два такої подорожі рискуємо повернутися на Землю старими людьми?

Семен розклав руки:

— Рискуємо!

— Скільки днів ми вже поза нашою планетарною системою? — з тривогою спитала Гаська.

Я глянув на неї: її уста були затиснуті, наче б переживала страшну трагедію.

— Три дні, а, згідно з теорією, це три земних роки, — відповів я.

Семен мовчав.

Тоді Гаська підійшла до дзеркала і почала пильно розглядати своє обличчя.

— Теорія недоказана! — докинув Семен.

Аналіз Гасьчиного обличчя дав заспокійливий вислід. Дівчина спокійніше заговорила:

— Мабуть, усе це байки. Я не бачу на собі ніяких змін!

— А ми? — кинув я.

Гаська глянула на Семена, опісля на мене.

— Не змінилися. Теорія фальшива!

Проте в наступних днях вона більше часу витрачала при дзеркалі, шукаючи, мабуть, за першими зморшками — ознаками теорії Ейнштейна.

Чергуючись, ми провіряли положення московської ракети. 5-го червня я записав, що вона перейшла межі нашої Сонячної системи.

Але що таке дата? Вона дійсна не тут, а на Землі. Я пишу щоденник, проте мої календарні дати устійнюю за годинником і щоденними записами бортової книги. Це не так просто, бо тут нема ні дня ні ночі.

Починає бути скучно. Для розваги кожного ранку одягаю магнетичні черевики і бігаю по стінах і стелі нашої «Сороки». Це моя руханка. Семен просить тільки, щоб я не порозбивав тендітних апаратів. Два дні пізніше почали цю руханку Гаська й Семен. Ловимо одне одного на стелі, плигаємо і звисаємо в нашій безтяжкости в різних позах, набираємо справности вдержати доземний напрям тіла, хапаючи за вистаючі предмети, або відштовхуючися легко від стін чи стелі.

Вечорами часто розмовляємо про теорію Ейнштейна. Одного календарно-земного вечора Гаська довго мовчала, а опісля заговорила:

— Я читала колись легенди індіанських тубільців Гватемали. Не пам’ятаю цілої історії, але пригадую собі початок одного з тих переказів. Він починається так: «Був у давнизні один день, який тривав багато століть». Які таємниці криються у старих народних переказах! Чи не є вони забутими останками далеких історичних подій, або натяками на давні культури та знання, що не дотривали до наших часів і лягли під ударами таємничих катастроф? Чи хтось невідомий переказав нам у старих легендах велике знання минулого? Те знання, до якого ми сьогодні доходимо, але іншими шляхами? Античні греки дійшли до правди існування атомів не математичними рахунками і не шляхом фізичних і хемічних дослідів, а чистим розумуванням. А може, знання старинних греків — це тільки відгомін невідомих нам подій і знань?

Семен присвячував багато часу помірам галактики. Він наводив